Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у кримінальних провадженнях (справах) та у справах про адміністративні правопорушення Краснолиманського міського суду Донецької області за 1 півріччя 2020 року

№

з/п

ПІБ судді

Усього постановлено вироків

у тому числі

Усього скасовано вироків

із них

Вироки змінено

Вироки залишено без змін

на додаткове розслідування

на новий с/розгляд

у т.ч. у частині цивільного позову

із закриттям провадження у справі

із постановлен-ням

нового вироку

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

1.

Бєлоусов А.Є.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2.

Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

5.

Сердюк Н.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

№ з/п

Суддя місцевого суду

Усього постановлено вироків

у тому числі

Усього скасовано вироків

у т.ч. скасовано вироків

Вироки скасовано

Вироки змінено

Вироки залишено без змін

ухвалених на підставі угоди 

із направленням  справи 

із призначен-ням нового судового розгляду

із закриттям кримінального провадження

із ухваленням нового вироку

до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування

до суду першої інстанції для проведення судового провадження

справ

осіб

справ

 осіб

справ/

осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

справ

 осіб

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

1.

Бєлоусов А.Є.

29

29

1

1

-

-

-

-

-

-

-

1

1

-

-

-

-

1

1

2.

Бікезіна О.В.

-

-

1

1

-

-

-

-

-

1

1

-

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

43

47

3

4

-

-

-

-

-

1

1

-

-

2

3

2

3

6

6

5.

Сердюк Н.В.

15

17

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

87

93

5

6

-

-

-

-

-

2

2

1

1

2

3

2

3

7

7

№

з/п

ПІБ судді

Усього постановлено ухвал (постанов)

у тому числі

Ухвали (постанови) залишено без змін

Ухвали

(постанови)

скасовано

із них

Ухвали змінено

на додаткове розслідування

на новий с/розгляд

із винесенням нової ухвали

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

справ

осіб

1.

Бєлоусов А.Є.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2.

Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

5.

Сердюк Н.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

№ з/п

Суддя місцевого суду Донецької області

Усього постановлено ухвал (постанов)

(справ/осіб)

Ухвалу залишено без змін (справ/осіб)

Ухвалу змінено (справ/осіб)

Усього          скасовано     ухвал  (справ/осіб)  

Ухвали скасовано (із гр.4)

із призначенням нового судового розгляду (справ/осіб)

із закриттям кримінального провадження (справ/осіб)

із постановленням нової ухвали, скасувавши ухвалу суду першої  інстанції (справ/осіб)

повністю

частково

А

Б

1

2

3

4

5

6

7

8

1.

Бєлоусов А.Є.

269/269

-

-

-

-

-

-

-

2.

Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

183/183

2/2

-

-

-

-

-

-

5.

Сердюк Н.В.

93/93

-

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

545/545

-

-

-

-

-

-

-

Кримінальні провадження (справи) розглянуті в апеляційній інстанції

№ з/п

Назва справи

П.І.Б. судді в провадженні якого

знаходилась справа

Підстави зміни (скасування) вироку (постанови)

1

Єдиний унікальний номер 236/3255/16-к

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23.01.2020 року вирок суду від 12.08.2019 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Григоріченка М.В. за ч.2 ст.185 КК України, Жарікова О.С. за ч.1 ст.185 КК України змінено (КПК 2012 року).

Саржевська І.В.

Жарікова  О.С,  Григоріченка М.В. визнати винуватими  у вчиненні кримінального  правопорушення, передбаченого  ст. 185 ч.2  КК України. Жарікову О.С. за ч. 2 ст. 185 КК України призначено покарання у вигляді  3 років  6 місяців  позбавлення волі.

На підставі  ст. 70 ч.4 КК  України призначити Жарікову О.С. остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді 4 років 2місяців позбавлення волі, зарахувавши  відбуте  частково покарання за вироком   Апеляційного суду Донецької області від 02.02.2017.

Григоріченку   М.В. за ч. 2 ст. 185 КК України призначити покарання у вигляді  3 років  6 місяців  позбавлення волі. На підставі  ст. 70 ч.4 КК  України призначити Григоріченку М.В.  остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді 4 років  2 місяців позбавлення волі, зарахувавши  відбуте  частково покарання за вироком  Краснолиманського міськсуду Донецької області від 08.08.2017. 

В апеляційній скарзі прокурор прохає вирок стосовно Жарікова О.С. та Григоріченка М.В. в частині призначення остаточного покарання з сукупністю злочинів за ч. 4 ст. 70 КК України змінити у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а вирок суду - зміні, за таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Проте, при ухваленні вироку суд першої інстанції зазначених вимог не дотримався. Відповідно до положень ст. 409 КПК України, підставою для зміни вироку, зокрема, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке згідно зі ст. 413 КПК України, може бути у виді неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Суд дійшов правильного висновку про необхідність призначення Жарікову  О.С. та Григоріченку М.В. остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.

Проте визначаючи обвинуваченим остаточне покарання, суд першої інстанції у порушення вимог , передбачених ч.1 ст. 70 КК України, не зазначив, яким шляхом визначені ці покарання - поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань, хоча частково склав призначені покарання.

Крім того, суд безпідставно звільнив обвинуваченого Жарікова О.С. від відбування покарання, оскільки відбутий останнім строк попереднього ув`язнення у межах кримінального провадження перевищує фактично призначене основне покарання.   Згідно з ч. 1 ст. 74 КК України, звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом`якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом. Інститут звільнення від покарання та його відбування представлений розділом XII Загальної частини та розділом ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України. В зазначених розділах наведений вичерпний перелік правових підстав звільнення від покарання та його відбування. Під звільнення від покарання та його відбування розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. Так, судом першої інстанції Жарікову О.С. на підставі ст. 70 ч.4 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі, зараховано відбуте частково покарання за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02.02.2017. На підставі ст.72 ч. 5 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015) Жарікову О.С. зараховано до строку відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 15.02.2017 по день набрання вироком від 12.08.2019 законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Отже, відбутий обвинуваченим Жаріковим О.С. строк попереднього ув`язнення у межах кримінального провадження перевищує фактичне призначене йому покарання, тобто призначене йому вироком від 12.08.2019 остаточне покарання він відбув повністю. При цьому, звільнення від відбування покарання у випадку, коли відбутий обвинуваченим строк попереднього ув`язнення у межах кримінального провадження перевищує фактичне призначене йому покарання, не застосовується.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та допущено неправильне тлумачення закону, який суперечить його точному змісту, що відповідно до вимог ст. 409 КПК України підставою для зміни судового рішення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду зміні.

Вважати Григоріченка М.В. засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України призначити Григоріченку М.В. остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 08.08.2017, у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі. Зарахувати Григоріченку М.В. у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, частково відбуте покарання за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 08.08.2017.

Вважати Жарікова О.С. засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 70 ч. 4 КК України призначити Жарікову О.С. остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та вироком апеляційного суду Донецької області від 02.02.2017, у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі. Зарахувати Жарікову О.С. у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, частково відбуте покарання за вироком Апеляційного суду Донецької області від 02.02.2017.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на те, що оскільки відбутий засудженим Жаріковим О.С.строк попереднього ув`язнення у межах кримінального провадження перевищує фактично призначене Жарікову О.С. основне покарання у виді позбавлення волі, відповідно до ст. 377 ч. 1 КПК України, звільнити Жарікова О.С. від відбування покарання, звільнивши з-під варти в залі судового засідання, та до набрання цим вироком законної сили запобіжний захід до нього не застосовувати.

Зазначити, що оскільки відбутий Жаріковим О.С. строк попереднього ув`язнення у межах кримінального провадження перевищує фактично призначене йому основне покарання у виді позбавлення волі, рахувати, що покарання відбуте ним у повному обсязі, та звільнити його з-під варти.

2

Єдиний унікальний номер 236/3420/15-к

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11.03.2020 року вирок суду від 22.02.2017 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Усенка К.Ю. за ст.128 КК України скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції (КПК 2012 року).

Бікезіна О.В.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 22.02.2017 року Усенка К.Ю. визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ст.128 КК України та призначено покарання у виді 200 годин громадських робіт. З вироком не погодився обвинувачений та оскаржив його в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. При цьому суду належить дати аналіз усім фактичним даним, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, у висновках експертів та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано. Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Проте, ухвалюючи обвинувальний вирок відносно Усенка К.Ю., суд першої інстанції не дотримався вищевказаних вимог, не навів належної оцінки всіх доказів, не усунув протиріччя та розбіжності у доказах, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Так, суд першої інстанції, вирішуючи питання про доведеність винуватості Усенка К.Ю. в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень з необережності, дослідив і взяв до уваги декілька висновків СМЕ, які зроблені на підставі медичних документів виготовлених за результатами лікування Рикова Д.А. в період з 30 червня по 10 липня 2015 року лікарями лікарні №3 м. Краматорськ. При цьому, предметом дослідження експертів не були медичні документи складені за результатами звернення та лікування Рикова Д.А. в період з 28 по 30 червня 2015 року лікарями Краснолиманської ЦРЛ.

В свою чергу, сторона захисту, ознайомившись в суді з матеріалами медичних документів, надала суду висновок фахівця з питань СМЕ за результатами дослідження медичної документації, складеної лікарями Краснолиманської ЦРЛ. Зазначений висновок виключає наявність тяжких тілесних ушкоджень у Рикова Д.А. станом на 30 червня 2015 року. Проте, зазначеним обставинам суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки і взявши до уваги лише висновки експертів надані стороною обвинувачення, допустив однобічність та неповноту судового розгляду. Зазначені розбіжності не могли бути усунуті шляхом відкидання одного з висновків та прийняття іншого, оскільки, у такому випадку, втрачається повнота дослідження обставин справи у сукупності. Заявлені з цього приводу клопотання сторони захисту безпідставно не були задоволені судом першої інстанції в результаті чого розбіжності не були усунуті. Судове рішення ухвалене за таких обставин не може вважатись законним та підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Крім того, суд першої інстанції не навів належної оцінки доводам сторони захисту з приводу невинуватості Усенка К.Ю. та його перебування у стані необхідної оборони (ст.36 КК України).

Під час нового судового розгляду суд першої інстанції має врахувати підстави скасування вироку наведені в цій ухвалі, розглянути кримінальне провадження з дотриманням вимог діючого кримінального процесуального законодавства, всебічно та повно дослідити всі обставини даного провадження, усунути розбіжності в доказах, дати їм належну оцінку та ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

3

Єдиний унікальний номер 236/860/17

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 26.03.2020 року вирок суду від 10.11.2019 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Катаргіна С.В. за ч.1 ст.190, ч.1 ст.358 КК України скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді першої інстанції (КПК 2012 року).

Саржевська І.В.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 10.11.2019 року Катаргіна С.В. визнано невинуватим та виправдано за ст.190 ч.1, ст.358 ч.4 КК України.

З таким вироком не погодився прокурор та оскаржив його в апеляційному порядку. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції, з таких підстав.

Положення про потерпілого у кримінальному провадженні закріплені ст. 55 КПК України. Відповідно до ст. 58 КПК України, представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні; 2) копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа; 3) довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою.

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. Положеннями ч. 3 ст. 56 КПК України під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право: 1) бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду; 2) брати участь у судовому провадженні; 3) брати участь у безпосередній перевірці доказів; 4) підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення; 5) висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 6) знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді; 7) оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Слід зазначити, що вищевказані процесуальні права реалізуються шляхом безпосередньої участі представника потерпілого в судовому засіданні. Реалізації процесуального права безпосередньої перевірки доказів представник потерпілого керівник «Лиманського професійно-технічного училища» Куліш А.І. була позбавлена. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження безпосередня перевірка доказів розпочалась в судових засіданнях з 3 травня 2017 року за участю представника потерпілої Сомової Л.М., яка вже на час направлення обвинувального акту до суду не мала статусу представника потерпілої, оскільки її звільнено з посади директора з 20 березня 2017 року. Після вступу у судовий розгляд належного представника потерпілого Куліш А.І., а саме з 26 червня 2018 року, повторного дослідження доказів за участю належного представника не проводилось.

Викладені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними і такими, які не можуть бути виправлені під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку, а тому потребують проведення нового судового розгляду. Зазначене тягне скасування оскаржуваного вироку з призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції.

Крім того, статтею 374 КПК України визначено, що, у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення пред`явленого особі і визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку та положення закону, якими керувався суд.

Суд першої інстанції дійшов висновків про «штучне формування доказової бази працівниками поліції», а саме виготовлення довідок від імені ФОП Максименко, Галяпи, Лющенка. При цьому, суд не врахував показання зазначених свідків, що вони підписали ці довідки оскільки викладені в них відомості не суперечили дійсності. Крім того, відкидаючи показання свідків сторони обвинувачення, суд першої інстанції взагалі не навів висновків про їх належність чи допустимість. Що стосується висновків будівельно-технічних експертиз, суд першої інстанції визнав їх неналежними та недопустимими не навівши для цього відповідних мотивів. Окрім наведеного, є слушними й доводи апелянта, що суд першої інстанції взагалі не дав ніякої оцінки фактичним даним викладеним в листі ТОВ «Леман-Бетон» з якого вбачається, що вищевказане підприємство не надавало в оренду чи в будь-яке інше користування ТОВ «Пегас КЛ» або Катаргіну С.В. прилади та устаткування.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції необхідно з дотриманням вимог діючого законодавства розглянути кримінальне провадження, безпосередньо дослідити всі докази, надати їм належну правову оцінку, винести законне, справедливе, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

4

Єдиний унікальний номер 236/6/18

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 14.04.2020 року вирок суду від 12.06.2018 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Баранова А.В. за ст.366-1 КК України скасовано та обвинуваченого звільнено від кримінальної відповідальності, провадження закрито (КПК 2012 року).

Бєлоусов А.Є.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області Баранова А.В. визнано винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 2500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на 1 рік.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений повідомив, що не вважає себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, проте наполягає на закритті кримінального провадження саме з підстав закінчення строків давності. Продовжувати судовий розгляд в загальному порядку не бажає, наслідки закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав йому зрозумілі.

Апеляційний суд вважає, що клопотання обвинуваченого підлягає задоволенню, а кримінальне провадження закриттю з наступних підстав.

Переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, сприяв сторонам кримінального провадження реалізувати їх права, безпосередньо дослідив всі докази надані сторонами та надав їм правильну оцінку. Доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції .

Постановляючи обвинувальний вирок про доведеність вини Баранова А.В. за ст.366-1 КК України, суд першої інстанції обґрунтував його показаннями свідків та письмовими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду та відповідають вимогам належності та допустимості. На момент ухвалення вироку суду першої інстанції питання щодо спливу строків давності притягнення до відповідальності не порушувалось, оскільки судом першої інстанції останнього засуджено в межах цих строків. Однак, до набрання вироком законної сили, тобто до початку апеляційного розгляду, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися, тому апеляційний суд не може їх проігнорувати.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 29 серпня 2019 року прокурором Дружківського відділу Краматорської місцевої прокуратури затверджено обвинувальний акт, яким Баранов обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Початковим моментом перебігу строку давності у згаданому кримінальному провадженні є день вчинення Барановим А.В.  злочину, а саме день подачі ним до Єдиного державного реєстру декларацій осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічній декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, тобто 20.03.2016 р. Відомості про зупинення чи переривання строку давності у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Таким чином, апеляційний суд вбачає у кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення Баранова А.В. від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, тому вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, вирок суду скасувати та звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК, а кримінальне провадження щодо нього закрити.

5

Єдиний унікальний номер 236/ 4836/19

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 07.05.2020 року вирок суду від 24.02.2020 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Маркова К.Ю. за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.2 КК України змінено (КПК 2012 року).

Саржевська І.В.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області Маркова К.Ю. визнано винуватим у вчиненні злочину за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 3 місяців арешту.

Під час розгляду даного кримінального провадження та ухвалення оскаржуваного вироку суд першої інстанції не дотримався всіх вимог ст.368 КПК України та не врахував всі обставини справи.

Визнаючи обвинувачення, пред`явлене органом досудового розслідування Маркову К.Ю., доведеним та кваліфікуючи його дії за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.2 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинений повторно, суд першої інстанції взяв до уваги попередню судимість за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.08.2013р., зазначивши це у вступній частині оскаржуваного вироку. При цьому суд навів і інші попередні судимості за вироками Краснолиманського міського суду Донецької області від 30.03.2011р., 24.10.2012р. Проте, висновки суду першої про наявність у Маркова К.Ю. попередніх не знятих та не погашених судимостей спростовуються матеріалами справи.

За вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.08.2013р. за ст.185 ч.1, 71 КК України до кримінальної відповідальності у виді позбавлення волі на строк 3 роки 7 місяців. Відбував покарання з 07 серпня 2013 року по 06 вересня 2016 року та був звільнений постановою Харцизького міськрайонного суду Донецької області від 26 серпня 2016 року умовно-достроково на 6 місяців 12 днів. Злочин за даним вироком вчинено обвинуваченим 25.10.2019р., тобто після спливу трирічного строку з моменту умовно-дострокового звільнення.

За таких обставин, виходячи з вимог встановлених ст.89 ч.1 п.п.6,7 та ст.90 ч.ч.3,5 КК України, на момент вчинення обвинуваченим злочину за даним вироком його попередні судимості були погашені.

Враховуючи, що у даному вироку кваліфікуюча ознака «вчинення злочину повторно» пов`язана тільки з вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 07.08.2013р. за ст.185 ч.1 КК України, вона підлягає виключенню, а дії Маркова К.Ю. перекваліфікації на ст.ст.15 ч.3, 185 ч.1 КК України.

Наведені обставини, відповідно до ст.ст.407 та 409 КПК України, є підставою для зміни оскаржуваного вироку.

Судом першої інстанції встановлено обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів, про що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного вироку. Оскільки, Марков К.Ю, на момент вчинення злочину був в силу ст.89 КК України не судимим, суд першої інстанції дійшов неправильних висновків про наявність такої обставини. Враховуючи наведене, в оскаржуваному вироку підлягає виключенню з обставин що обтяжують покарання рецидив злочинів.

Апеляційний суд вважає доцільним призначити Маркову К.Ю. покарання за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.1 КК України у виді арешту на строк 1 місяць. В решті вирок підлягає залишенню без змін.

6

Єдиний унікальний номер 236/660/20

Вироком Донецького апеляційного суду від 12.05.2020 року вирок суду від 04.03.2020 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Манюк Р.В. за ст.ст.185 ч.1, 185 ч.2 КК України скасовано в частині призначеного покарання та в цій частині ухвалено новий вирок (КПК 2012 року).

Саржевська І.В.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області Манюк Р.В. визнано винуватою та засуджено: за ст.185 ч.1 КК України у виді одного року позбавлення волі;. за ст.185 ч.2 КК України у виді двох років позбавлення волі. На підставі ст.70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, Манюк Р.В. призначено остаточне покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України, звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням обов`язків передбачених ст.76 КК України.

З таким вироком не погодилась потерпіла та оскаржила його в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи доведеності винуватості Манюк Р.В. , вважає, що вирок є незаконним через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочинів. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку з таких підстав.

Звільняючи Манюк Р.В. від відбування покарання з випробуванням, суд необґрунтовано дійшов висновків, що обвинувачена може виправитись без відбування покарання. При цьому, суд залишив поза увагою, що раніше Манюк Р.В. притягувалась до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки, із призначенням їй покарання з випробуванням, проте вона знов вчинила крадіжки. Такі обставини вказують на те, що обвинувачена належних висновків для себе не зробила та не виправилась. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає неможливим застосування до Манюк Р.В. ст.75 КК України, оскільки її виправлення без реального відбування покарання є неможливим.

При призначенні Манюк Р.В. покарання за вчинені нею злочини, суд апеляційної інстанції враховує, обставини вчинення злочинів, які відносяться до злочинів середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченої, яка на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо, в силу ст. 89 КК України не судима, вартість викраденого майна, матеріальна шкода частково відшкодована працівникам поліції, шляхом повернення викраденого майна, має дитину, який згідно довідки №259 від 26.03.2020 року, виданою Рідкодубівським старостинським округом фактично проживає з дідусем та бабусею у селищі Нове Лиманського району. Обставиною, яка пом`якшує покарання апеляційний суд визнає щире каяття, також враховує і відсутність обставин, що обтяжують покарання.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне, призначити обвинуваченій Манюк Р.В. покарання за ст.185 ч.1 КК України - у виді арешту на строк 6 місяців, за ст.185 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів суд визначає покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, яке буде достатнім та необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів. В решті вирок підлягає залишенню без змін.

7

Єдиний унікальний номер 236/1409/17

Вироком Донецького апеляційного суду від 27.05.2020 року вирок суду від 10.02.2020 року  по кримінальному  провадженню  за обвинуваченням Тихоненко Р.Д., Капшук О.Т. за ст.110 ч.2 КК України скасовано в частині призначеного покарання та в цій частині ухвалено новий вирок (КПК 2012 року).

Саржевська І.В.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області Тихоненко Р.Д. визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31.10.2019, більш суворим покаранням за вказаним вироком, остаточно призначено Тихоненко Р.Д. покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на 2 роки; Капшук О.Т. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.110 КК України та призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.

В апеляційній скарзі прокурор прохав скасувати вирок у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок м`якості, прохав ухвалити новий вирок.

Колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, вирок суду скасуванню в частині призначеного Тихоненко Р.Д., Капшук О.Т. покарання з ухваленням нового вироку за таких підстав.

Відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне ї достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

При постановленні вироку стосовно Тихоненко Р.Д. та Капшук О.Т. , суд першої інстанції не дотримався вказаних вимог закону, внаслідок чого останнім призначено покарання, що не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м`якості.

При призначенні обвинуваченим покарання із застосуванням ст.75 КК України судом не враховано, що обвинуваченими скоєне кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, відповідно до ст.12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, обставини скоєння якого свідчать про підвищену суспільну та національну небезпеку обвинувачених. Висновки суду щодо необхідності призначення покарання обвинуваченим у вигляді позбавлення волі та звільнення їх від призначеного покарання з іспитовим строком ґрунтуються лише на даних щодо осіб обвинувачених та досудової доповіді. При цьому місцевий суд не звернув уваги на точні положення закону, а саме ст.75 КК України, яка застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які слід послатися у вироку. При вирішенні зазначених питань суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Звільняючи обвинувачених від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд належним чином не врахував тяжкість кримінального правопорушення, його наслідки та особу винних, внаслідок чого призначив покарання, яке є явно несправедливим та не є співмірним протиправному діянню. Крім того, судом повною мірою не надано належної оцінки характеру та ступеню суспільної небезпечності кримінального правопорушення, яким є умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, за попередньою змовою групою осіб, а також тим наслідкам, котрі за собою ці дії потягнули для держави та її громадян.

Колегія суддів зазначає, що каяття Тихоненко Р.Д. та Капшук О.Т. у вчиненому кримінальному правопорушенні в суді апеляційної інстанції носить лише формальний характер. Так, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, демонструє готовність понести заслужене покарання (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 643/1326/17). У судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачені показували, що вину не визнають, під час досудового розслідування вину визнавали під тиском на них з боку працівників поліції. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами кримінального провадження, заяви обвинуваченої про застосування до них незаконних методів ведення досудового розслідування, не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів зазначає, що безумовно, визнання вини є правом обвинувачених, в суді апеляційної інстанції по суті визнавали свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, їх каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Таким чином, відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок стосовно Тихоненко Р.Д. та Капшук О.Т. в частині призначеного їм покарання і ухвалити свій вирок у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів зазначає, що сам по собі факт пенсійного віку та досудова доповідь органу пробації не можуть бути самостійними підставами для звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням. Пенсійний вік обвинувачених жодним чином не завадив їм вчинити тяжкий злочин, а отже жодним чином не знижує їх суспільної небезпеки. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 234/403/18.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне призначити обвинуваченій Тихоненко Р.Д. та обвинуваченому Капшук О.Т. реальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 110 КК України, що буде сприяти їх виправленню та попередить вчинення ними нових злочинів.

Призначити Тихоненко Р.Д. за ч.2 ст. 110 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі. Вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року стосовно Тихоненко Р.Д. за ст.ст. 369-2 ч. 2, 209 ч.1 КК України виконувати самостійно. Призначити Капшук О.Т. за ч.2 ст. 110 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі. В іншій частині вирок залишити без змін.

Справи про адміністративні правопорушення розглянуті в апеляційній інстанції

№ з/п

Назва справи

П.І.Б. судді в провадженні якого

знаходилась

справа

Підстави зміни (скасування) вироку (постанови)

1

Єдиний унікальний номер 236/4596/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.04.2020 року постанову  від 24.01.2020 року по справі про адміністративне правопорушення щодо Чуприна В.В. за ст.130 ч.1 КУпАП скасовано та провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу правопорушення.

Саржевська І.В.

Постановою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року Чуприна В.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 10200 гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік.

В своїй постанові суд першої інстанції на підтвердження вини Чуприна В.В. та доведення факту керування ним транспортним засобом послався на протокол про адміністративне правопорушення серії ОБ № 088329 від 09 листопада 2019 року, письмовими поясненнями: свідків, викладеними на окремих аркушах, належним чином не перевіривши вказані докази. В судовому засіданні апеляційної інстанції Чуприна В.В. повністю підтримав доводи апеляційної скарги та пояснив, що він власник автомобілю, 09 листопада 2019 року він автомобілем не керував оскільки в нього була травма руки, керував його знайомий. Вказав, що працівники поліції його не зупиняли, а під`їхали до припаркованого автомобілю, де він сидів на задньому сидінні. В суді апеляційної інстанції був допитаний свідок Горбунов М.М. . Він пояснив, що з Чуприною В.В. та Муравльовим В.В. їхали на авто Чуприна В.В. на АЗС та за кермом був Муравльов В.В., оскільки у Чуприна В.В. була травма руки. Вони зупинились та Муравльов В.В, відійшов до магазину. В цей час під`їхали працівники поліції, Чуприна В.В. їм казав, що не керував автомобілем та пішов до магазину, а працівники поліції залишились та фотографували. Вказані обставини підтверджується відеозаписом, який наданий Лиманським вiдiленням полiцiї Слов`янського ВП ГУНП в Донецькій області, на якому зафіксовано стоячий автомобіль біля якого Чуприна В.В. заперечує факт керування цим автомобілем та відмову Чуприна В.В. від продуття алкотестеру Драгер та проходження медичного огляду на встановлення стану сп`яніння у встановленому законом порядку оскільки він не керував автомобілем.

В судовому засіданні апеляційної інстанції було встановлено, що поліцейськими не було зафіксовано факту руху автомобіля ВАЗ 2106, з державним номером АН 6079 ІІ за допомогою технічних засобів, а з письмових пояснень свідків Бурлуцького О.О. та Волікова М.І. не вбачається, що вони бачили факт руху вказаного автомобіля.

В судове засідання Донецького апеляційного суду неодноразово викликались особа, що склала протокол про адміністративне правопорушення, свідки для підтвердження чи спростування факту зупинки автомобіля під керування Чуприни В.В. працівниками поліції та його відмову продуття алкотестеру Драгер та проходження медичного огляду на встановлення стану сп`яніння у встановленому законом порядку. Натомість вказані свідки до зали суду не з`явились, про причини своєї неявки суд не повідомили. Апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність вини Чуприни В.В. у порушенні ним вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху та вчиненні тим самим адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КпАП України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у випадку встановлення відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд постановив постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 24.01.2020 року, про притягнення до адміністративної відповідальності Чуприна В.В., за ч.1 ст.130 КУпАП скасувати. Справу про адміністративне правопорушення стосовно закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

2

Єдиний унікальний номер 236/409/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.05.2020 року постанову  від 20.03.2020 року по справі про адміністративне правопорушення щодо Герасименка О.І. за ст.212-3 ч.2 КУпАП скасовано та провадження закрито у зв’язку з відсутністю складу правопорушення.

Бєлоусов А.Є.

Постановою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 20.03.2020 року Герасименка О.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212-3 КУпАП та застосовано відносно нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 510,00 грн.

Встановлюючи вину Герасименка О.І. у вчинені адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, суддя виходив з тих же обставин, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення від 22.01.2020 року, при цьому, не прийняв до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2019 року професор Хрипаченко І.В., перебуваючи на посаді Першого проректора з науково-педагогічної роботи Донецького національного університету, звернувся до т.в.о. ректора Донецького національного медичного університету, професора Герасименка О.І, з інформаційними запитами про надання йому належним чином завірених копій наступних документів: посадових інструкції Герасименка О.І. , контрактів з Герасименко О.І. , листів погодження, МОЗУ, службових записок, наказу про покладання обов`язків ректора на Герасименкао О.І. , а також штатних розкладів Донецького національного університету, наказів про введення їх в дію та письмові обґрунтування змін у штатному розкладі. 20 грудня 2019 року професор Зрипаченко І.В. повторно звернувся до т.в.о. ректора Донецького національного медичного університету, як Перший проректор з науково-педагогічної роботи Донецького національного університету. В протоколі про адміністративне правопорушення від 22 січня 2020 року відносно Герасименка О.І. за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП зазначено, що до першого проректора з науково-педагогічної та виховної роботи, професора Герасименка О.І. , який виконує обов`язки ректора Донецького національного медичного університету, із запитом № 1805 звернувся громадянин Хрипаченко І.В. , а не перший проректор з науково-педагогічної роботи цього ж учбового закладу, який, згідно посадової інструкції має такі ж права, як і Герасименко О.І., у тому числі на отримання будь-якої інформації, та який також, як і Герасименко О.І. є суб`єктом владних повноважень та володільцем і розпорядником інформації, як проректор та не був обмежений отримати її самостійно.

Проте, перед складанням протоколу, це питання не було перевірено, з вказаними особами ніхто не зустрічався, не проводилася бесіда з метою встановити істину у даному спорі.

Таким чином, Хрипаченко І.В., звертався із запитом про надання публічної інформації відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» не як фізична особа, а як посадова особа, яка є носієм організаційно-розпорядчих повноважень, а також є розпорядником публічної інформації, що передбачено його посадовою інструкцією та мав такі ж права в її одержанні. Проте, цей факт не був взятий до уваги ані головним спеціалістом сектору моніторингу дотримання прав людини на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей Відділу регіонального представництва в Донецькій областях Секретаріату Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини Нікітіною О.В. при перевірці обставин звернення Хрипаченка І.А., ані судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно Герасименка О.І. за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП.

З матеріалів справи не вбачається, що проректору Донецького національного медичного університету Хрипаченку І.А. будь-ким вчинилися припони для самостійного отримання ним запитуваної інформації, право на яку, прямо передбачено його посадовою інструкцією. Таким чином, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність в діях Герасименка О.І. складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КУпАП, оскільки, як вбачається з показів представника Уповноваженого з прав людини Нікітіної О.В., вона не з`ясувала ані у Хрипаченка І.А., ані у Герасименка О.І. наявність та можливість, відповідно до посадової інструкції Хрипаченка І.А. ознайомитися з відповідними документами та не скористувалася правом, передбаченими посадовою інструкцією , щодо з`ясування можливості Хрипаченка І.А. мати доступ до запитуваної інформації згідно своїх функціональних прав та обов`язків. Тобто, не перевірені повноваження Хрипаченка І.А., як посадової особи цього навчального закладу, а також те, що саме Хрипаченко І.А. є носієм та розпорядником публічної інформації, яку він запитував. Також судом не взято до уваги про те, що особливістю Закону є те, що він не поширюється на відносини, щодо отримання інформації суб`єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Його не було позбавлено права самостійно, як володільця та розпорядника інформації, отримати її, як одного з керівників цього органу, в якому він працює та обіймає посаду першого проректора. Крім того, судом першої інстанції не надана оцінка тому факту, що між Герасименком О.І. та Хрипаченком І.А. існував судовий спір, пов`язаний з із звільненням останнього з роботи та подальшого поновлення Хрипаченка І.А. на роботі, тобто між ним існували неприязні відносини, що призвело до штучного створення уяви у представників Уповноваженого з прав людини про наявність складу інкримінованого правопорушення в діях Герасименка О.І. Таким чином, сукупність вказаних обставин свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо відсутності у діях Герасименка О.І. складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212-3 КУпАП.

Отже, суд першої інстанції, при розгляді справи про адміністративне правопорушення не в повній мірі врахував усі обставини справи, не дослідив усі подані докази, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, вважаю за необхідне скасувати постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 20.03.2020 року відносно Герасименка О.І. за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП, а провадження у адміністративній справі відносно Герасименка О.І. закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.