Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у цивільних та адміністративних справах, ухвалених суддями Краснолиманського міського суду за 1 квартал 2020 року
У 1 кварталі 2020 року до суду надійшло 433 цивільних справи, що на 23 справи менше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли до суду надійшло 456 справ.
Крім того станом на 01.01.2020 року у залишку нерозглянутими залишилася 388 справ. Тобто, у 1 кварталі 2020 року на розгляді суддів знаходилася 821 цивільна справа.
Розглянуто судом у 1 кварталі 2020 року 640 цивільних справ, що на 227 справ більше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли судом було розглянуто 413 справ. Їх питома вага від кількості справ, що знаходились в провадженні становить 78%, що на 11% більше, ніж у 1 кварталі 2019 року, коли їх питома вага становила 67%.
Розглянуто судом 576 цивільних справ з ухваленням рішення, що на 277 справ більше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли судом було розглянуто 299 справ з ухваленням рішення. Їх питома вага від загальної кількості справ, що знаходились в провадженні, що складає 70%, що 22% більше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли їх питома вага становила 48%.
Залишок нерозглянутих цивільних справ на кінець звітного періоду складає 181 справа.
У 1 кварталі 2020 року в апеляційному порядку скасовано 5 рішень та змінено 11 рішень.У 1 кварталі 2019 року в апеляційному порядку було скасовано 5 рішень та змінено 19 рішень. Їх питома вага від загальної кількості рішень, постановлених судом складає 2,8%, що на 6,2% менше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли їх питома вага складала 9%.
Підставами скасування рішень були: неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права; правильне вирішення судом першої інстанції позову по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати неправильне застосування норм матеріального права; необґрунтованість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача та суперечення їх завданню цивільного судочинства; невірне проведення судом першої інстанції розрахунків неповне з’ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та матеріалам справи.
3.5. Якість розгляду цивільних справ(позовне та окреме провадження).
|
№ з/п |
ПІБ судді |
Перегляд РІШЕНЬ |
||||||
|
Усього постановлено рішень |
Рішення залишено без змін |
Рішення скасовано |
у тому числі |
Рішення змінено |
||||
|
із закриттям провадження |
із залишенням заяви без розгляду |
ухвалене нове рішення |
||||||
|
1. |
Бєлоусов А.Є. |
249 |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
2. |
Бікезіна О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
3. |
Мірошниченко О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
4. |
Саржевська І.В. |
290 |
46 |
5 |
- |
- |
5 |
10 |
|
5. |
Сердюк Н.В. |
18 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
6. |
Ткачов О.М. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
1 |
|
Усього по суду: |
557 |
46 |
5 |
- |
- |
5 |
11 |
|
|
№ з/п |
ПІБ судді |
|
Перегляд УХВАЛ |
||||||
|
Усього постановлено ухвал |
Ухвалу залишено без змін |
Ухвалу скасовано |
у тому числі |
Змінено ухвал |
|||||
|
передано питання на новий розгляд |
постановлено нову ухвалу |
передано для продовження розгляду |
|||||||
|
1. |
Бєлоусов А.Є. |
126 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
2. |
Бікезіна О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
3. |
Мірошниченко О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
4. |
Саржевська І.В. |
79 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
5. |
Сердюк Н.В. |
17 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
|
Усього по суду: |
222 |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
||
|
Цивільні справи розглянуті в апеляційній інстанції |
|||
|
№ з/п |
Назва справи |
П.І.Б. судді в провадженні якого знаходилась справа |
Підстави зміни (скасування) судового рішення (ухвали) |
|
1 |
Єдиний унікальний номер 236/2996/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 14.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.09.2019 року позов Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено повністю, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Борисової В.І. заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 518 грн. 72 коп. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Проте, помісячні суми заборгованості по зарплаті, вказані в розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, що надана позивачкою , не повністю відповідають відомостям, а саме у вказаному розрахунку вказано суму авансу 1200 грн., але відповідно до видаткового касового ордеру від 01 березня 2019 року за березень 2017 року Борисовій В.І. було виплачено 1267 грн. Суд першої інстанції на це уваги не звернув, не перевірив розмір заборгованості по зарплаті та помилково стягнув заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 518, 72 грн. За таких обставин, при визначенні заборгованості по заробітній платі позивачу апеляційний суд доходить висновку, що потрібно виходити саме з розмірів заробітної плати, зазначених в розрахунках заробітної плати та врахувати відомості про виплату заробітної плати, згідно видаткового ордеру від 01 березня 2019 рроку за березень 2017 року в розмірі 1267 грн. Отже, заборгованість по заробітної платі АТ «Українська залізниця» перед Борисовою В.І. складає 11048,72 грн. (11 115,72 грн. - 67 грн.), тому апеляційний суд вважає, що саме сума в розмірі 11048,72 грн. підлягає до стягнення. |
|
2 |
Єдиний унікальний номер 236/3172/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 21.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Осадченко Е.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, оплати чергової відпустки, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідну допомогу при скороченні штату скасовано та ухвалено нове рішення. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 10.10.2019 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 966,86 гривень, заробітну плату за час вимушеного простою у сумі 3380,08 гривень, оплату днів щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 12034,67 гривні, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 25219,50 гривень, вихідну допомогу при звільненні в сумі 7293,75 гривні з зобов`язанням утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі, оплаті відпусток та оплаті за час простою за березень-липень 2017 року. Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав. Позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата, оплата відпуски чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року, які не підписані посадовими особами, не засвідчені печаткою та не містять дати складання. Також позивачем до суду апеляційної інстанції надано копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня по липень 2017 року, які прийняті судом апеляційної інстанції з метою дотримання принципу змагальності сторін та повного і всебічного розгляду справи, проте вони також не містять будь-яких підписів посадових осіб, не засвідчені печаткою та не містять дати складання. Тому надані стороною по справі документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Також в матеріалах справи наявна довідка про доходи №948/2 від 09.09.2019 року, згідно якої Осадченко Е.М. за березень 2017 року нараховано 849,02 грн. заробітної плати, до видачі - 675,13 грн. Довідка підписана в.о. заступника начальника Бельським П.С. та завірена печаткою підприємства. Згідно видаткового касового ордеру від 19 вересня 2017 року Осадченко Е.М. отримано 675,13 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. |
|
3 |
Єдиний унікальний номер 236/1054/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 21.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до Смоляра В.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено. |
Ткачов О.М. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12.04.2019 року позов задоволений. Стягнуто зі Смоляра В.В. на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 124 426 грн 50 коп., яка складається із: 11 422 грн 72 коп. заборгованості за кредитом; 113 003 грн 78 коп. заборгованості по процентами за користування кредитом з 08.10.2011 по 30.07.2018. Вирішено питання розподілу судових витрат. Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві позивача обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, чим порушив право позивача на повернення кредиту і процентів за користування кредитом, дійшов правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» має право на захист порушеного права в судовому порядку. Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, з яким частково не згодна особа, яка подала апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пред`являючи позов до суду, предметом і підставою якого є стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема процентів за користування кредитом, позивач на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, додав до позовної заяви, крім іншого, заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD Light», розрахунок заборгованості (ас. 9-12, 13, 14, 15-38). З огляду на довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD Light», базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), - 2,5 %. Відповідач був ознайомлений з фінансовими умовами надання платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD» та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується його підписом на вказаній довідці Та обставина, що сторони погодили розмір процентної ставки - 30 % на рік (2,5 % х 12), також визнається відповідачем, про що зазначено в апеляційній скарзі. З наведених підстав аргумент відзиву на апеляційну скаргу про погодження учасниками договору істотних умов договору є прийнятним. Разом з тим, згідно з матеріалами справи, позивач на порушення вимог процесуального закону жодних доказів про встановлення процентної ставки у розмірі 32,40 % та 42,00 %, як зазначено у розрахунку заборгованості, не подав; як і не подав доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення її про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 1056-1 ЦК України, якою визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Отже, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку. Після зміни процентної ставки Смоляр В.В. дій, які б свідчили про прийняття пропозиції кредитора, не вчиняв. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, у тому числі наданим позивачем розрахунком заборгованості. З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції обраховує заборгованість по процентам за користування кредитом, виходячи з узгодженої сторонами кредитного договору базової процентної ставки - 30 % на рік. Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 17.10.2011 року по 30.07.2018 року становить 14 096 грн 64 коп. (523 грн 64 коп. + 13 573 грн 00 коп.). Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Установивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення розміру заборгованості по процентам за користування кредитом з 113 003 грн 78 коп. на 14 096 грн 64 коп. Рішення суду в частині стягнення суми кредиту залишити без змін. |
|
4 |
Єдиний унікальний номер 236/2996/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 22.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Графової А.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено. |
Саржевська І.В. |
Позовні вимоги Графової А.І. до АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Донецька залізниця" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено повністю. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача: заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 26 336,63 гривні (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав. При винесенні рішення судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача та стягнуто суму, яка підлягала до сплати, тобто без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Проте, відповідно до п. 14.1.180 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 36 008,61 гривні не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2017 року у розмірі 33 174, 48 гривень, а саме: 36 008, 61 (сума нарахованої заробітної плати) 2834, 13 гривень (сума, нарахована до виплати за березень 2017 року, відповідно до довідки б/н «Луганської дирекції залізничних перевезень» № ДНЛугДонФілія -725/753 від 24.09.2019 року. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. |
|
5 |
Єдиний унікальний номер 236/4365/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 28.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу скасовано та ухвалено нове рішення. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду від 08.11.2019 року позов Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу задоволено. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім'ї сторін неможливо, вимоги є законними та обґрунтованими. Проте, з таким рішенням суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки воно ухвалене з порушенням норм процесуального права. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом 3 частини 3 цієї статті передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Апеляційним судом встановлено, що судове рішення Краснолиманського міського суду від 08.112019 року за позовом Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу ухвалено у підготовчому судовому засіданні за відсутністю сторін. Відповідачка Борисова О.В. в апеляційній скарзі посилається на те, що вона належним чином не повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Матеріали цивільної справи не містять відомостей, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.З заяви від 31.10.2019 року, вхідний №14926/19 від 01.11.2019 року, вбачається, що відповідач в підготовче судове засідання з`явитися не може, позовні вимоги нею визнані повністю, вона не заперечує про розгляд справи в підготовчому судовому засіданні. З листів на звернення Борисової О.В. від 05.12.2019 року та 06.12.2019 року видно, що в період з 21.10.2019 року по 22.11.2019 року відсутні записи щодо відвідування нею Краснолиманського міського суду Донецької області, та заява вх. №14926 від 01.11.2019 року , що долучена до матеріалів справи, не надходила до суду ні поштою, ні електронною поштою. Відтак, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про дату, час і місто розгляду справи є обґрунтованим. За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення про розірвання шлюбу у підготовчому судовому засіданні з порушенням норм процесуального права. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. |
|
6 |
Єдиний унікальний номер 236/1763/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 28.01.2020 року рішення по цивільній справі Чугай Д.К. до Чугай С.А. про стягнення коштів в розмірі вартості реалізваного автомобіля та відшкодування моральної шкоди частково скасовано та в іншій частині рішення суду залишено без змін. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду від 11.10.2019 року позовні вимоги Чугай Д.К. задоволено частково. Стягнуто з Чугай С.А. на користь Чугай Д.К. 368 956,50 грн. в рахунок вартості реалізованого автомобіля та 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Чугай С.А. на користь Чугай Д.К. судові витрати: 3 940, 50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга Чугай С.А. підлягає частковому задоволенню. Задовольняючи позовні вимоги суд, прийшов до переконання, що позивач Чугай Д.К. не отримала грошові кошти від продажу автомобіля, отже у неї виникло право вимагати їх в розмірі вартості реалізованого автомобіля. Такий висновок суду першої інстанції на думку апеляційного суду відповідає встановленим обставинам по справі, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права. Однак, апеляційний суд не погоджується з висновком суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з огляду на наступне. Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування на її користь моральної шкоди позивачка Чугай Д.К. посилалася на неналежне виконання відповідачем договору доручення. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 3000 гривень, посилався на ст. 23 ЦК України. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає із її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. У даному випадку, між сторонами по справі склались договірні правовідносини, які регулюються ст.ст. 1000-1010 ЦК України, що виникають з договору доручення та не передбачають відшкодування моральної шкоди внаслідок його порушення. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. Отже, установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди. |
|
7 |
Єдиний унікальний номер 236/2595/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 29.01.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Царук М.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі скасовано та ухвалено нове рішення. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12.09.2019 року у задоволенні позовних вимог Царук М.В. відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між відповідачем АТ "Українська залізниця"та його працівниками, зокрема позивачем, з 17.03.2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, в період існування яких відповідач АТ "Українська залізниця"об`єктивно, з причин від нього не залежних, позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені трудовим законодавством. Ухвалою суду від 26.07. 2019 року у відповідача були витребувані первинні документи, проте ухвала суду не виконана відповідачем з посиланням на відсутність у нього таких документів на контрольованій частині території України, а позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано належних, допустимих та достовірних доказів. Надана позивачем довідка з зазначенням суми заборгованості з березня 2017 року по липень 2017 року не є належним доказом, оскільки не містить печатки підприємства, яким видана. Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд першої інстанції дійшов, внаслідок порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та неправильного застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" саме роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надала довідку про нараховану їй заробітну плату за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року, яка підписана головним бухгалтером та начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", згідно якої позивачу нарахована заробітна плата: за березень 2017 року - 4 322,63 грн., за квітень 2017 року - 1 650,20 грн., за травень 2017 року - 1 760,21 грн., за червень 2017 року - 0,00 грн., за липень - 9 515,87 грн., всього 17 248,91 грн. До виплати позивачу належить: за березень 2017 року - 3 437,28 грн., за квітень 2017 року - 1 312,22 грн., за травень 2017 року - 1 399,69 грн., за червень 2017 року - 0,00 грн., за липень - 7 543,00 грн., всього 13 692,19 грн. Дійсно надана позивачем довідка не містить печатки підприємства. Проте зазначена довідка підписана посадовими особами виробничого підрозділу, в якому працювала та з якого була звільнена позивач, а саме, начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Левицьким Р.В. та головним бухгалтером Михарєвою К .П . В позовній заяві позивач зазначала, що довідка не засвідчена печаткою, оскільки всі печатки з виробничого підрозділу, який здійснював свою діяльність на території, яка не контролюється органами державної влади України, були вилучені відповідачем. Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.07.2019 року у відповідача витребувано відомості, первинні документи про розмір нарахованої, але не виплаченої Царук М.В. заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Копія ухвали була направлена для виконання до регіональній філії "Донецька залізниця" супровідним листом від 26.07.2019 року. В оскаржуваному рішенні суд послався на те, що ухвалою суду від 26.07.2019 року у відповідача були витребувані первинні документи, проте ухвала суду не виконана відповідачем з посиланням на відсутність у нього таких документів на контрольованій частині території України . Проте апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не прийняв заходів до виконання ухвали суду щодо витребування доказів. На а.с. 25 - 26, на які послався суд, у справі знаходиться внутрішній лист відповідача, а саме, лист за підписом в.о. начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональній філії "Донецька залізниця" на ім`я начальника структурного підрозділу "Служба локомотивного господарства"регіональній філії "Донецька залізниця" від 13 серпня 2019 року за № 835. Офіційна відповідь посадової особи відповідача на адресу суду щодо неможливості виконання ухвали суду з зазначенням конкретних причин в матеріалах справи відсутня. Відповідно до частини восьмої статті 84 ЦПК України у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Проте суд першої інстанції не застосував до відповідача інструменти, направлені на боротьбу із проявами недобросовісної поведінки, та переклав тягар доказування наявності заборгованості по заробітній платі на позивача, незважаючи на те, що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, що саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату, що у трудових відносинах діє презумпція вини роботодавця. Отже, поведінка відповідача свідчить про те, що він приховує наявні у нього докази, що стосуються предмету спору, чим перешкоджає своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню судом обставин справи. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає необхідним відповідно до частини восьмої статті 84 ЦПК України визнати обставину, що відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року, які зазначені у наданій нею довідці, яка підписана посадовими особами виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо", в якому працювала позивач, є дійсними, оскільки не спростовані відповідачем, та підтверджують заявлені позивачем вимоги. Відомості про нараховану позивачу заробітну плату, які зазначені у цій довідці, узгоджуються з наданими відповідачем до апеляційного суду. Крім того, той факт, що надана позивачем довідка про нараховану їй заробітну плату підписана уповноваженою посадовою особою відповідача - начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" Р.В. Левицьким, підтверджується наданими відповідачем до апеляційного суду. Проте судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Враховуючи, що відповідач не спростував надану позивачем довідку про доходи, видану виробничим підрозділом "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця", визнає, що у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, розрахунок з позивачем не провів, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є необґрунтованим та суперечить завданню цивільного судочинства. Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача у сумі 15 577,81 грн. |
|
8 |
Єдиний унікальний номер 236/3529/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 04.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Конорой Ю.П. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11.11.2019 року позов Конорой Ю.П. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати задоволено.Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Конорой Ю.П. заборгованість по заробітній платі лютий-липень 2016 року, за березень-квітень 2017 року у сумі 3160,69 грн., заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 6113,09 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 3950,55 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 1107,15 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 3045,21 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з суми заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню, податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. Суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних їй сум, а тому задовольнив позовні вимоги. Рішення мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства. Відповідальність роботодавця щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці» Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку, згідно якої сума заборгованості по заробітній платі з лютого 2016 року по липень 2016 року становить 1046,84 грн., з березня 2017 року по квітень 2017 року становить 2113,85 грн., разом сума заборгованості становить 3160,69 грн.. Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, містить підпис в.о.начальника виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» Кузовова Ю.В. та в.о.головного бухгалтера виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» Севрук О.І., проте не містить печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку. Інші, надані позивачкою, довідки на підтвердження заборгованості не містять печаток та штампів підприємства, зазначені в них суми є різними та суперечать даним із реєстру застрахованих осіб, наданою Станічно-Луганським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області. А в наданих позивачкою табелях відсутні відомості за який саме період (місяць) вказані табелі містять інформацію про роботу. Між тим, достовірність викладеної інформації у вказаних довідках викликає сумніви, оскільки в позовній заяві позивачка посилається на заборгованість за повний місяць березень 2017 року, в той час як з позовною заявою вона звернулася до суду 08 вересня 2019 року, а відповідно до видаткового касового ордеру №135 позивачці вже було виплачено частину заробітної плати за березень 2017 року в сумі 976,57 грн. 04 червня 2018 року. Крім того, інформація щодо заборгованості по заробітній платі (згідно наданої позивачкою довідки) спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Станічно-Луганським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, в якій зазначено, що позивачка за лютий - липень 2016 року нарахована заробітна плата 0 грн., за березень 2017 року - 3566,52 грн., в квітні - 0 грн., в травні - 0 грн., в червні - 0 грн., в липні - 0 грн. Таким чином, представлені позивачкою докази були прийняті судом всупереч вимогам статті 95 ЦПК України. Надані позивачкою довідки, табелі не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період з АТ «Українська залізниця» перед позивачкою. Враховуючи, що відповідач виплатив позивачці заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 978,57 грн. після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 1605,38 грн.), апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою за березень 2017 року складає 1961,14 грн. без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 3566,52 грн. 1605,38 грн. Інші докази того, що позивачка в спірний період виконувала свої посадові обов`язки та їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року підлягає зміні до 1961,14 грн. після утримання податку та інших обов`язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. Також відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на користь Конорой Ю.П. підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 453,02 грн., з розрахунку 1961,14 грн. х 0,231 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по вересень 2019 року. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог. |
|
9 |
Єдиний унікальний номер 236/2994/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 18.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Нагайкіної Т.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.09.2019 року позов задоволений. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Нагайкіної Т.О. заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 17 771 грн 06 коп. без утримання передбачених законом податків та зборів. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення належних працівникові при звільненні сум, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум. Стягнута судом першої інстанції заборгованість за час простою визначена з додержанням вимог ст. 113 КЗпП України та з урахуванням наказу, виданого відповідачем. Суд апеляційної інстанції приймає довід апеляційної скарги, що при визначенні загальної суми заборгованості суд не зважив на те, що за першу половину березня 2017 року позивачеві 10 липня 2017 року була виплачена сума 1 782 грн 09 коп. На підтвердження обставини відповідач додав до апеляційної скарги лист від 11 жовтня 2019 року № ДНЛугДонФілія-725/893, підписаний начальником фінансово-економічного відділу, та копію відомості на виплату грошей № 554 за березень 2017 року, які відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України були прийняті судом апеляційної інстанції і досліджені. З огляду на наведене та з урахуванням письмових доказів про виплату 10 липня 2017 року позивачеві заборгованості по заробітній платі за першу половину березня 2017 року у сумі 1 782 грн 09 коп., суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення загального розміру заборгованості, що стягується з відповідача на користь Нагайкіної Т.О., з 17 771 грн 06 коп. на 15 988 грн 97 коп. (17 771 грн 06 коп. - 1 782 грн 09 коп.). |
|
10 |
Єдиний унікальний номер 236/3815/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 19.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Пушкарьова А.В. до АТ «Українська залізниця» про заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги Пушкарьова А.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Пушкарьова А.В. заборгованість по заробітній платі та компенсацій при звільненні 30252 грн.14 коп. компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 6456 грн. 70 коп. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Пушкарьову А.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати. Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Пушкарьова А.В. було надано разрахунок оплати середньої заробітної плати, згідно якого вихідна допомога становить 5778,36 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати вихідна допомога у розмірі 7223,53 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 5778,36. Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 5778,36 грн. Також судом першої інстанції при стягненні суми компенсації за невикористану відпустку не було враховано довідку надану відповідачем. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Пушкарьова А.В. було надано розрахунок оплати відпустки, згідно якого компенсація за невикористані дні відпустки становить 6725,04 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості, даний доказ враховано не було. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 7338,52 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що сума за невикористану відпустку становить 6725,04. Надані відповідачем відомості про сплату Пушкарьова А.В. частини заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 2261,51 грн. апеляційний суд не враховує, оскільки дана обставини визнана та викладена позивачем у своїй заяві. Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні, то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів. Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за квітень - липень 2017 року, складає 6040,85 грн. (1045,77+975,76+975,85+3043,47). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 6040,85 грн. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. |
|
11 |
Єдиний унікальний номер 236/3120/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 24.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Глущенко О.Г. до АТ «Українська залізниця» про заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 01.10.2019 року позовні вимоги Глущенко О.Г. задоволено. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 18.04.2017 року у сумі 10418,17 грн., в тому числі компенсація за невикористані 13 днів щорічної відпустки 3892,72 грн. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті Глущенко О.Г. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати суду надані розрахункові листи (табуляграми) за березень та квітень 2017 року, які їй були видані відповідачем відповідно до статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці". Відповідач не надав доказів, які б спростовували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з березня 2017 року по 18 квітня 2017 року, які зазначені в наданих позивачем розрахункових листах за березень - квітень 2017 року. Розрахунок заробітної плати за квітень 2017 року узгоджуються з наказом від 18 квітня 2017 року № 170/ДН-ОС про припинення трудового договору. Відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року, у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 18 квітня 2017 року підлягають задоволенню у сумі 10418,17грн., в тому числі компенсація за 13 днів невикористаної відпустки - 3892,72 грн. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" підлягає частковому задоволенню. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а саме, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що за період з 01 по 15 березня 2017 року позивачу нарахована заробітна плата, яка виплачена їй 13 липня 2017 року в сумі 1818,42 грн. у касі Дирекції у м. Лиман. Проте матеріали справи не містять відомостей про своєчасне отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви, а тому апеляційний суд вважає необхідним прийняти докази, які були додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, але надійшли до суду першої інстанції вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення. Не пересвідчившись, що відповідач своєчасно отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про розмір заборгованості позивачу по заробітній платі, не врахувавши при визначенні розміру заборгованості виплату позивачу за березень 2017 року заробітної плати у сумі 2286,79 грн. (за вирахуванням податків до виплати 1818,42 грн.). Інших доказів про виплату позивачу заробітної плати за березень 2017 року та квітень 2017 року відповідачем суду не надано. Доказів про виплату позивачу компенсації за 13 днів невикористаної відпустки у зв`язку зі звільненням відповідачем суду також не надано. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 16 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 18 квітня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 18 квітня 2017 року в розмірі 8131,38 грн., в тому числі компенсація за невикористані 13 днів відпустки - 3892,72 грн. (10418,17 - 2286,79). |
|
12 |
Єдиний унікальний номер 236/4111/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 24.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Пшеничної О.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27.12.2019 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 12 671,62 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 6299,41 грн., компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6833,70 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 5238,36 грн. В іншій частини позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - зміні з наступних підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по оплаті праці, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення права працівника на оплату за час простою за період з квітня по липень 2017 року, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати за час простою за період з квітня по липень 2017 року, заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та суми вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню. Розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що сума компенсації обчислюється з грошового доходу за відповідний місяць вже після утримання податків і обов`язкових платежів (ПДФО 18%, військового збору 1,5%), крім того, допустив помилки у розрахунках та не обрахував компенсацію за кожен місяць окремо, що призвело до невірного розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів. Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень-липень 2017 року у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін становить 4393,47 грн. ((2894 грн. х 0,24коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по грудень 2019 року = 694,75 грн.)+(2894,78 грн. х 0,225 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по грудень 2019 року = 651,33 грн.)+(2894,78 грн. х 0,205 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по грудень 2019 року = 593,43 грн.)+(12088,47 грн. х 0,203 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по грудень 2019 року = 2453,96 грн.). Отже, з урахуванням зазначено рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати. |
|
13 |
Єдиний унікальний номер 236/740/15-ц Постановою Донецького апеляційного суду від 25.02.2020 року рішення по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до Єфімченко В.І. про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до Єфімченко В.І. про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Єфімченко В.І. на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.02.2011 в сумі 4477, 77 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до Єфімченко В.І. відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредитом в розмірі 4477,77 грн. та безпідставності позовних вимог в частині про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею, комісією та штрафам. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що оскільки отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, при цьому визначив розмір цієї заборгованості у розмірі 4477, 77 гривень. Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. З розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що станом на 31.12.2014 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9296, 41 грн, яка складається з поточної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4477, 77 грн та простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4818, 64 гривень. Разом з тим, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти АТ КБ «Приватбанк», останній раз кредитний ліміт змінено 06.07.2012 року та остаточно він складає 8000 гривень. Велика Палата Верховного Суду під час перегляду 03 липня 2019 року судового рішення у справі №342/180/17, дійшла висновку про те, що у разі коли умови та правила надання банківських послуг, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, якщо відсутнє достовірне підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу умови договору. З матеріалів справи, у тому числі з наданого позивачем розрахунку та довідки, не вбачається, коли саме банк скористався своїм правом щодо зміни кредитного ліміту, а також що відповідач, яка не підписувала Умови і правила надання банківських послуг, погодилася зі зміною кредитного ліміту і вчиняла дії, які свідчать про визнання нею боргу в заявленому позивачем розмірі щодо тіла кредиту. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про зміну (зменшення, збільшення або анулювання) кредитного ліміту, наданий банком при зверненні до суду з позовом витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати через суд захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі встановленого кредитного ліміту у сумі 8000 гривень. Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також керувався наведеними у цієї постанові висновками, але невірно їх витлумачив. При розгляді справи встановлено, що фактичний розмір отриманих коштів за договором складає 8000 гривень, що не оспорювала і відповідач, посилаючись на ці обставини у заяві про перегляд заочного рішення . Посилання у скарзі, на ті обставини, що сума заборгованості за тілом кредиту складає 9296,41 грн. належними доказами не підтверджені. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом з 07 лютого 2011 року по 31 грудня 2018 року в сумі 9472,39 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві від 07 лютого 2011 року не зазначена процентна ставка, яка застосовується при користуванні позичальником кредитними коштами. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме зміст цих Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач, що саме з ними вона ознайомилася і погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки(мені, штрафів). Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком довідка про умови кредитування та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі неможливо з наступних підстав. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Проте суд першої інстанції на порушення вимог статей 89, 263 265 ЦПК України не надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, зокрема довідці про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем; розрахунку заборгованості; та не мотивував відхилення цих доказів. Як зазначалось вище, зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи з дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору. Встановивши, що довідка про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, в якій зазначена процентна ставка, підписана позичальником; остання вчиняла дії, які свідчать про обізнаність та згоду з розміром процентної ставки 36 % на рік, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність АТ КБ «ПриватБанк» обставини, що сторонами договору була узгоджена базова процентна ставка. Відповідач на спростування цих обставин не подала суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, як передбачено статтями 12, 81 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно не з`ясував обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, з якого видно, що відповідач вчиняла дії, що свідчать про згоду із процентною ставкою 36 %. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність умов договору про встановлення процентної ставки є помилковим і спростовується письмовими доказами, а доводи апеляційної скарги, що позивач має право на захист порушеного права шляхом отримання процентів за користування кредитом, оскільки кредитним договором встановлений розмір процентів, є обґрунтованими. Проте, з наданого розрахунку вбачається, що розмір процентів за користування кредитними коштами Банком було зменшений та з січня 2013 року нарахування проводилося із розміру 30% річних. Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного. Позивачем надано довідку з якої вбачається, що відповідачу було надано наступну кредитну карту: № зі строком дії до останнього дня вересня 2014 року. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, позивач має право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 07 лютого 2011 року по 30 вересня 2014 року. Оскільки у справі, яка переглядається, установлено, що договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банком послуг, сторони також підписували інші умови договору, зокрема довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, в якій зазначена базова процентна ставка, суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції, що правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, неможливо застосувати до спірних правовідносин. За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню за період з 07 лютого 2011 року по 30 вересня 2014 року. Згідно розрахунку АТ КБ «Приватбанк» відповідач досягла максимального використання кредитного ліміту 31.05.2013 року, надалі тіло кредиту не зменшувалось. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом підлягає скасуванню. Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, апеляційний суд вважає, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково; рішення суду першої інстанції в частині визначення заборгованості за тілом кредиту змінити, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом скасувати, та ухвалити нове, про часткове задоволення позовних вимог в цій частині. |
|
14 |
Єдиний унікальний номер 236/21912/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 25.02.2020 року додаткове рішення від 18.11.2019 року по цивільній справі за позовом Захврова В.М., Захарової Л.М. до ПАТ «Банк Фамільний», Захарова В.М. про визнання права власності та зняття арешту з нерухомого майна скасовано та ухвалено нове рішення. |
Саржевська І.В. |
Додатковим рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18.11.2019 року клопотання представника позивача Захарова В.М. адвоката Саленко Я.Ю. про ухвалення додаткового судового рішення у даній цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та Захврова В.М. на користь Захарова В.М. витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 грн. (по 1000 грн. з кожного). На додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року представником позивачів Захарова В.М. та Захарової Л.М. адвокатом Саленко Я. Ю., подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати додаткове рішення повністю, ухвалити нове, яким стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь Захарової Л.М. понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь позивача Захарова В.М. понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та відповідача Захараова В.М. на користь Захарової Л.М. судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн. Вважає рішення суду таким, що прийняте з порушеннями норм матеріального та процесуального права внаслідок неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що внаслідок протиправних дій Банку, арешт був накладений на всю квартиру в т.ч. й на 2/3 частки квартири, яка належала позивачеві Захаровій Л.М., та відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Мотивуючи зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2000 грн. суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Надавши оцінку послугам адвоката, визначив їх стандартними і такими, що не потребують великих навантажень та професійних затрат, розмір витрат (більш 10000 грн.) є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою. Колегія суддів не може погодитись даним висновком суду першої інстанції, оскільки його ухвалено в порушення норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з клопотання представника позивачів про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, останній посилався, як на основну підставу для стягнення таких витрат саме на ч.9 ст.141 ЦПК України і зазначив, що саме через протиправну відповідь та дії відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» позивачі були вимушені звертатись до суду за захистом свого права власності на нерухоме майно. Дії представника Банку в ході розгляду справи були направлені на затягування розгляду справи та уникнення стягнення з нього судових витрат. Таким чином представником позивачів ставилось питання щодо стягнення з відповідачів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу не з загальних норм, що регулюють розподіл судових витрат за результатами розгляду справи, а саме з підстав зловживання іншою стороною чи її представником процесуальними правами, та виникнення спору внаслідок неправильних дій протилежної сторони, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Задовольняючи заяву на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України, суд першої інстанції не звернув також уваги, що право на компенсацію витрат за цією нормою права має лише відповідач, а не позивач. колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не доведено, з наданням належних та допустимих доказів, неправомірності дій та зловживання з боку відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та її представником процесуальними правами, як це зазначено в п.9 ст.141 ЦПК України, на яку посилається представник позивачів в клопотанні про стягнення судових витрат. Доводи апеляційної скарги представника позивачів спростовуються вищенаведеними доказами, що містяться в матеріалах справи. Разом з тим, колегія зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог матеріального та процесуального закону, не звернув уваги на підстави, з яких виходила сторона позивачів при зверненні з клопотанням про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу і частково задовольнив клопотання про стягнення з відповідачів даних витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачів про стягнення з відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20000 грн. (по 10 000 кожному з позивачів). |
|
15 |
Єдиний унікальний номер 236/4101/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 11.03.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Олефіренко С.С. до Олефіренка С.О. про стягнення аліменті у зв’язку з продовженням навчання змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги про стягнення аліментів у зв`язку із продовженням навчання задоволено: стягнуто з Олефіренка С.О. на користь Олефіренко С.С. аліменти у розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 09.10.2019 року і до закінчення навчання, тобто до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років. Судове рішення мотивоване тим, що відповідач має можливість і зобов`язаний виплачувати аліменти на користь доньки у зв`язку із продовженням навчання в розмірі 1/6 частини доходів (заробітку), щомісячно до припинення нею навчання до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, підстав для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов`язку батьків утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання відповідачем не надано. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив с того, що відповідач має можливість і зобов`язаний виплачувати аліменти на користь доньки у зв`язку із продовженням навчання в розмірі 1/6 частини доходів (заробітку), щомісячно до припинення нею навчання до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, підстав для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов`язку батьків утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання відповідачем не надано. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав. Апеляційний суд не погоджується з терміном стягнення аліментів на користь позивача з відповідача. Судом першої інстанції визначено термін стягнення аліментів починаючи з 09 жовтня 2019 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років. Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Частиною 1 статті 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, остаточний термін стягнення аліментів на користь позивача з відповідача слід визначити до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення Олефіренко С.О. двадцяти трьох років. Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою, а також до подібного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року в справі № 227/5551/18 (провадження № 61-13619св19). |
|
16 |
Єдиний унікальний номер 236/3742/19 Постановою Донецького апеляційного суду від 12.03.2020 року рішення по цивільній справі за позовом Чаплинських Є.О. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату змінено. |
Саржевська І.В. |
Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області 03.12.2019 року позовні вимоги Чаплинських Є.О. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Чаплинських Є.О.заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 4819,62 гривень, заробітну плату за час вимушеного простою в розмірі 7846,10 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 7890,56 гривень, вихідну допомогу при звільненні в сумі 7596,22 гривень. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги Чаплиських Є.О. суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам. Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум. Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані. Відповідно до розрахунку заробітної плати за березень 2017 ВП ПЧ Ясинувата СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» вбачається, що всього нараховано 6737,85 гривень, оплата простоїв 1794,98 гривень. Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1875,97 гривень, після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 2359,17 гривень), апеляційний суд приходить до висновку, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 2460,45 гривень, без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 4819,62 2359,17 гривень. Таким чином, встановлено, що у трудових правовідносинах між відповідачем АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема Чаплиських Є.О., з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновку суду в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року та дають підстави вважати, що судом першої інстанції в цій частині порушено норми матеріального та процесуального права, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні із визначенням розміру заборгованості по заробітні платі, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду в цій частині змінити. |
У 1 кварталі 2020 року до суду надійшла 1 справа адміністративної юрисдикції, що на 2 справи менше, ніж у 1 кварталі 2019 року, коли до суду надійшло 3 справи. Крім того, станом на 01.01.2020 року у залишку нерозглянутими залишилося 2 справи. Тобто, у 1 кварталі 2020 року на розгляді суддів знаходилися 3 справи.
Розглянуто судом у 1 кварталі 2020 року 2 справи адміністративної юрисдикції, що 2 справи менше, ніж у 1 кварталі 2019 року, коли судом було розглянуто 4 справи. Їх питома вага від кількості справ, що знаходились в провадженні становить 67%, що на 23% більше, ніж у 1 кварталі 2019 року, коли їх питома вага становила 44%.
Розглянуто судом 2 справи з винесенням рішення, що дорівнює 1 кварталу 2019 року. Їх питома вага від загальної кількості справ, що знаходились в провадженні складає 67%, що на 45% більше ніж у 1 кварталі 2019 року, коли їх питома вага становила 22%.
У 1 кварталі 2020 року справи в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувались, що є аналогічним з 1 кварталом 2019 року.
Адміністративні справи
|
П.І.Б.судді
|
Справи адміністративної юрисдикції |
|||||||||||||||||||
|
Оскаржено в апеляційному порядку |
Результати перевірки судових рішень за апеляціями |
Оскаржено в касаційному порядку |
Результати перевірки судових рішень за касаціями |
|||||||||||||||||
|
Постанови |
Ухвали |
Постанови |
Ухвали |
|||||||||||||||||
|
залишено без змін |
змінено |
скасовано |
залишено без змін |
змінено |
скасовано |
залишено без змін |
змінено |
скасовано |
залишено без змін |
змінено |
скасовано |
|||||||||
|
ухвалено нове рішення |
направлено на новий судовий розгляд |
залишено заяву без розгляду |
закрито провадження у справі
|
ухвалено нове рішення |
направлено на новий судовий розгляд |
залишено заяву без розгляду |
закрито провадження у справі
|
|||||||||||||
|
1. Бєлоусов А.Є. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
2. Бікезіна О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
3. Мірошниченко О.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
4. Саржевська І.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
5. Сердюк Н.В. |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
|
Всього: |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
- |
_03_03.png)
