Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у цивільних та адміністративних справах, ухвалених суддями Краснолиманського міського суду за 2020 рік

№ з/п

ПІБ судді

Перегляд РІШЕНЬ

Усього постановлено рішень

Рішення залишено без змін

Рішення скасовано

у тому числі

Рішення змінено

із закриттям провадження

із залишенням заяви без розгляду

ухвалене нове рішення

1.

Бєлоусов А.Є.

594

51

6

-

-

6

16

2.

Бікезіна О.В.

-

1

1

-

-

1

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

428

90

11

-

-

11

36

5.

Сердюк Н.В.

256

14

5

-

-

5

-

6.

Ткачов О.М.

-

1

1

-

-

1

1

7.

Шаньшина М.В.

76

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

1354

157

24

-

-

24

53

№ з/п

ПІБ судді

Перегляд УХВАЛ

Усього постановлено ухвал

Ухвалу залишено без змін

Ухвалу скасовано

у тому числі

Змінено ухвал

передано питання на новий розгляд

постановлено нову ухвалу

передано для продовження розгляду

1.

Бєлоусов А.Є.

300

1

-

-

-

-

-

2.

Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

199

2

-

-

-

-

-

5.

Сердюк Н.В.

244

-

-

-

-

-

-

6.

Шаньшина М.В.

66

-

-

-

-

-

-

Усього по суду:

809

3

-

-

-

-

-

Цивільні справи розглянуті в апеляційній та касаційній інстанції

№

 з/п

Назва справи

П.І.Б. судді в провадженні якого

знаходилась справа

Підстави зміни (скасування) судового рішення (ухвали)

1

Єдиний унікальний номер 236/2996/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 14.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.09.2019 року по цивільній справі за позовом  Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.09.2019 року позов Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено повністю, стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Борисової В.І. заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 518 грн. 72 коп. 

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Проте, помісячні суми заборгованості по зарплаті, вказані в розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, що надана позивачкою , не повністю відповідають відомостям, а саме у вказаному розрахунку вказано суму авансу 1200 грн., але відповідно до видаткового касового ордеру від 01 березня 2019 року за березень 2017 року Борисовій В.І. було виплачено 1267 грн. Суд першої інстанції на це уваги не звернув, не перевірив розмір заборгованості по зарплаті та помилково стягнув заборгованість по заробітній платі в розмірі 11 518, 72 грн. За таких обставин, при визначенні заборгованості по заробітній платі позивачу  апеляційний суд доходить висновку, що потрібно виходити саме з розмірів заробітної плати, зазначених в розрахунках заробітної плати та врахувати відомості про виплату заробітної плати, згідно видаткового ордеру від 01 березня 2019 рроку  за березень 2017 року в розмірі 1267 грн.

Отже, заборгованість по заробітної платі АТ «Українська залізниця» перед Борисовою В.І. складає 11048,72 грн. (11 115,72 грн. - 67 грн.), тому апеляційний суд вважає, що саме сума в розмірі 11048,72 грн.  підлягає до стягнення.

2

Єдиний унікальний номер 236/3172/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 10.10.2019 року по цивільній справі за позовом Осадченко Е.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, оплати чергової відпустки, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідну допомогу при скороченні штату скасовано та ухвалено нове рішення.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 10.10.2019 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 966,86  гривень, заробітну плату за час вимушеного простою у сумі 3380,08 гривень, оплату днів щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення у сумі 12034,67 гривні, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 25219,50  гривень, вихідну допомогу при звільненні в сумі 7293,75  гривні з зобов`язанням утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі, оплаті відпусток та оплаті за час простою за березень-липень 2017 року. Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав.

Позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем  розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата, оплата відпуски  чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року, які не підписані посадовими особами, не засвідчені печаткою та не містять дати складання. Також позивачем до суду апеляційної інстанції надано копії табелів обліку використання робочого часу за період з березня по липень 2017 року, які прийняті судом апеляційної інстанції з метою дотримання принципу змагальності сторін та повного і всебічного розгляду справи, проте вони також не містять будь-яких підписів посадових осіб, не засвідчені печаткою та не містять дати складання. Тому надані стороною по справі документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Також в матеріалах справи наявна довідка про доходи №948/2 від 09.09.2019 року, згідно якої Осадченко Е.М. за березень 2017 року нараховано 849,02 грн. заробітної плати, до видачі - 675,13 грн. Довідка підписана в.о. заступника начальника Бельським П.С. та завірена печаткою підприємства. Згідно видаткового касового ордеру від 19 вересня 2017 року Осадченко Е.М. отримано 675,13 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

3

Єдиний унікальний номер 236/1054/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.04.2019 року по цивільній справі за позовом  Борисової В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до Смоляра В.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено.

Ткачов О.М.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12.04.2019 року позов задоволений. Стягнуто зі Смоляра В.В. на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором у розмірі 124 426 грн 50 коп., яка складається із: 11 422 грн 72 коп. заборгованості за кредитом; 113 003 грн 78 коп. заборгованості по процентами за користування кредитом з 08.10.2011 по 30.07.2018. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, наведені у відзиві позивача обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків. Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, чим порушив право позивача на повернення кредиту і процентів за користування кредитом, дійшов правильного висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» має право на захист порушеного права в судовому порядку. Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, з яким частково не згодна особа, яка подала апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Пред`являючи позов до суду, предметом і підставою якого є стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема процентів за користування кредитом, позивач на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, додав до позовної заяви, крім іншого, заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг,  довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD Light», розрахунок заборгованості (ас. 9-12, 13, 14, 15-38). З огляду на довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD Light», базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), - 2,5 %. Відповідач був ознайомлений з фінансовими умовами надання платіжної карти «Кредитка Універсальна GOLD» та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується його підписом на вказаній довідці  Та обставина, що сторони  погодили розмір процентної ставки - 30 % на рік (2,5 % х 12), також визнається відповідачем, про що зазначено в апеляційній скарзі. З наведених підстав аргумент відзиву на апеляційну скаргу про погодження учасниками договору істотних умов договору є прийнятним.

Разом з тим, згідно з матеріалами справи, позивач на порушення вимог процесуального закону жодних доказів про встановлення процентної ставки у розмірі 32,40 % та   42,00 %, як зазначено у розрахунку заборгованості,   не подав; як і не подав доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення її про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 1056-1 ЦК України, якою визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Отже, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку. Після зміни процентної ставки Смоляр В.В. дій, які б свідчили про прийняття пропозиції кредитора, не вчиняв. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, у тому числі наданим позивачем розрахунком заборгованості.

З урахуванням встановлених обставин суд апеляційної інстанції обраховує заборгованість по процентам за користування кредитом, виходячи з узгодженої сторонами кредитного договору базової процентної ставки - 30 % на рік. Таким чином, загальний розмір заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 17.10.2011 року по 30.07.2018 року  становить 14 096 грн 64 коп. (523 грн 64 коп. + 13 573 грн 00 коп.). Тому саме ця сума процентів за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Установивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення  в частині  задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом,  неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення розміру заборгованості по процентам за користування кредитом з 113 003 грн 78 коп. на 14 096 грн 64 коп. Рішення суду в частині стягнення суми кредиту залишити без змін.

4

Єдиний унікальний номер 236/2996/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.09.2019 року по цивільній справі за позовом  Графової А.І.  до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Позовні вимоги Графової А.І. до АТ "Українська залізниця" в особі РФ "Донецька залізниця" про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено повністю. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача: заборгованість із заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 26 336,63 гривні (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав. При винесенні рішення судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача та стягнуто суму, яка підлягала до сплати, тобто без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Проте, відповідно до п. 14.1.180 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 36 008,61 гривні не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2017 року у розмірі 33 174, 48 гривень, а саме: 36 008, 61 (сума нарахованої заробітної плати) 2834, 13 гривень (сума, нарахована до виплати за березень 2017 року, відповідно до довідки б/н «Луганської дирекції залізничних перевезень» № ДНЛугДонФілія -725/753 від 24.09.2019 року. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цієї частині підлягає зміні.

 5

Єдиний унікальний номер 236/4365/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 08.11.2019 року по цивільній справі за позовом Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу скасовано та ухвалено нове рішення.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 08.11.2019 року позов Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу задоволено.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім'ї сторін  неможливо, вимоги є законними та обґрунтованими. Проте, з таким рішенням суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки воно ухвалене з порушенням норм процесуального права. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом 3 частини 3 цієї статті передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційним судом встановлено, що судове рішення Краснолиманського міського  суду від  08.112019 року за позовом Борисова О.В. до Борисової О.В. про розірвання шлюбу ухвалено у підготовчому судовому засіданні за відсутністю сторін.  Відповідачка Борисова О.В. в апеляційній  скарзі посилається на те, що вона належним чином не повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Матеріали цивільної справи не містять відомостей, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.З заяви від 31.10.2019 року, вхідний №14926/19 від 01.11.2019 року, вбачається, що відповідач в підготовче судове засідання з`явитися не може, позовні вимоги нею визнані повністю, вона не заперечує про розгляд справи в підготовчому судовому засіданні.

З листів на звернення Борисової О.В. від 05.12.2019 року та 06.12.2019 року видно, що в період з 21.10.2019 року по 22.11.2019 року відсутні записи щодо відвідування нею Краснолиманського міського суду Донецької області, та заява вх. №14926 від 01.11.2019 року , що долучена до матеріалів справи, не надходила до суду ні поштою, ні електронною поштою. Відтак, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про дату, час і місто розгляду справи є обґрунтованим. За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення про розірвання шлюбу у підготовчому судовому засіданні з порушенням  норм процесуального права. Відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.  

6

Єдиний унікальний номер 236/1763/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.10.2019 року по цивільній справі Чугай Д.К. до Чугай С.А. про стягнення коштів в розмірі  вартості реалізваного автомобіля та відшкодування моральної шкоди частково скасовано та в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 11.10.2019 року позовні вимоги Чугай Д.К. задоволено частково. Стягнуто з Чугай С.А. на користь Чугай Д.К. 368 956,50 грн. в рахунок вартості реалізованого автомобіля та 3 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Чугай С.А. на користь Чугай Д.К. судові витрати: 3 940, 50 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга Чугай С.А. підлягає частковому задоволенню. Задовольняючи позовні вимоги суд, прийшов до переконання, що позивач Чугай Д.К. не отримала грошові кошти від продажу автомобіля, отже у неї виникло право вимагати їх в розмірі вартості реалізованого автомобіля. Такий висновок суду першої інстанції на думку апеляційного суду відповідає встановленим обставинам по справі, наданим сторонами доказам та нормам матеріального права.

Однак, апеляційний суд не погоджується з висновком суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди з огляду на наступне. Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині відшкодування на її користь моральної шкоди позивачка Чугай Д.К. посилалася на неналежне виконання відповідачем договору доручення. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 3000 гривень, посилався на ст. 23 ЦК України. Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає із її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. У даному випадку, між сторонами по справі склались договірні правовідносини, які регулюються ст.ст. 1000-1010 ЦК України, що виникають з договору доручення та не передбачають відшкодування моральної шкоди внаслідок його порушення. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Отже, установивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

7

Єдиний унікальний номер 236/2595/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 29.01.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.09.2019 року по цивільній справі за позовом Царук М.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі скасовано та ухвалено нове рішення.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12.09.2019 року у задоволенні позовних вимог Царук М.В. відмовлено. 

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що між відповідачем АТ "Українська залізниця"та його працівниками, зокрема позивачем, з 17.03.2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, в період існування яких відповідач АТ "Українська залізниця"об`єктивно, з причин від нього не залежних, позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені трудовим законодавством. Ухвалою суду від 26.07. 2019 року у відповідача були витребувані первинні документи, проте ухвала суду не виконана відповідачем з посиланням на відсутність у нього таких документів на контрольованій частині території України, а позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог не надано належних, допустимих та достовірних доказів. Надана позивачем довідка з зазначенням суми заборгованості з березня 2017 року по липень 2017 року не є належним доказом, оскільки не містить печатки підприємства, яким видана.

Апеляційний суд вважає, що такого висновку суд першої інстанції дійшов, внаслідок порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, та неправильного застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" саме роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надала довідку про нараховану їй заробітну плату за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року, яка підписана головним бухгалтером та начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", згідно якої позивачу нарахована заробітна плата: за березень 2017 року - 4 322,63 грн., за квітень 2017 року - 1 650,20 грн., за травень 2017 року - 1 760,21 грн., за червень 2017 року - 0,00 грн., за липень - 9 515,87 грн., всього 17 248,91 грн. До виплати позивачу належить: за березень 2017 року - 3 437,28 грн., за квітень 2017 року - 1 312,22 грн., за травень 2017 року - 1 399,69 грн., за червень 2017 року - 0,00 грн., за липень - 7 543,00 грн., всього 13 692,19 грн. 

Дійсно надана позивачем довідка не містить печатки підприємства. Проте зазначена довідка підписана посадовими особами виробничого підрозділу, в якому працювала та з якого була звільнена позивач, а саме, начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Левицьким Р.В. та головним бухгалтером Михарєвою К .П . В позовній заяві позивач зазначала, що довідка не засвідчена печаткою, оскільки всі печатки з виробничого підрозділу, який здійснював свою діяльність на території, яка не контролюється органами державної влади України, були вилучені відповідачем.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.07.2019 року у відповідача витребувано відомості, первинні документи про розмір нарахованої, але не виплаченої Царук М.В. заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Копія ухвали була направлена для виконання до регіональній філії "Донецька залізниця" супровідним листом від 26.07.2019 року. В оскаржуваному рішенні суд послався на те, що ухвалою суду від 26.07.2019 року у відповідача були витребувані первинні документи, проте ухвала суду не виконана відповідачем з посиланням на відсутність у нього таких документів на контрольованій частині території України . Проте апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не прийняв заходів до виконання ухвали суду щодо витребування доказів. На а.с. 25 - 26, на які послався суд, у справі знаходиться внутрішній лист відповідача, а саме, лист за підписом в.о. начальника структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональній філії "Донецька залізниця" на ім`я начальника структурного підрозділу "Служба локомотивного господарства"регіональній філії "Донецька залізниця" від 13 серпня 2019 року за № 835. Офіційна відповідь посадової особи відповідача на адресу суду щодо неможливості виконання ухвали суду з зазначенням конкретних причин в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до частини восьмої статті 84 ЦПК України у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Проте суд першої інстанції не застосував до відповідача інструменти, направлені на боротьбу із проявами недобросовісної поведінки, та переклав тягар доказування наявності заборгованості по заробітній платі на позивача, незважаючи на те, що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, що саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату, що у трудових відносинах діє презумпція вини роботодавця.

Отже, поведінка відповідача свідчить про те, що він приховує наявні у нього докази, що стосуються предмету спору, чим перешкоджає своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню судом обставин справи.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає необхідним відповідно до частини восьмої статті 84 ЦПК України визнати обставину, що відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017  року, які зазначені у наданій нею довідці, яка підписана посадовими особами виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо", в якому працювала позивач, є дійсними, оскільки не спростовані відповідачем, та підтверджують заявлені позивачем вимоги. Відомості про нараховану позивачу заробітну плату, які зазначені у цій довідці, узгоджуються з наданими відповідачем до апеляційного суду.  Крім того, той факт, що надана позивачем довідка про нараховану їй заробітну плату підписана уповноваженою посадовою особою відповідача - начальником виробничого підрозділу "Дебальцевське вагонне депо" Р.В. Левицьким, підтверджується наданими відповідачем до апеляційного суду. Проте судом першої інстанції не враховано, що відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата не є відповідальністю за порушення строків виплати належних працівнику при звільненні сум. Враховуючи, що відповідач не спростував надану позивачем довідку про доходи, видану виробничим підрозділом "Дебальцевське вагонне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця", визнає, що у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, розрахунок з позивачем не провів, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом першої інстанції, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є необґрунтованим та суперечить завданню цивільного судочинства. Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача у сумі 15 577,81 грн.

8

Єдиний унікальний номер 236/3529/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 04.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.11.2019 року по цивільній справі за позовом  Конорой Ю.П.  до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11.11.2019 року позов Конорой Ю.П. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати задоволено.Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Конорой Ю.П. заборгованість по заробітній платі лютий-липень 2016 року, за березень-квітень 2017 року у сумі 3160,69 грн., заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 6113,09 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 3950,55 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 1107,15 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 3045,21 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з суми заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню, податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав працівника при звільненні, зокрема на отримання належних їй сум, а тому задовольнив позовні вимоги. Рішення мотивовано тим, що відповідач в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника не виплатив всі суми, що належать йому від підприємства. Відповідальність роботодавця щодо виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати передбачена статтею 34 Закону України «Про оплату праці» Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Позивачкою на підтвердження своїх позовних вимог надано довідку, згідно якої сума заборгованості по заробітній платі з лютого 2016 року по липень 2016 року становить 1046,84 грн., з березня 2017 року по квітень 2017 року становить 2113,85 грн., разом сума заборгованості становить 3160,69 грн.. Вказана довідка виконана на аркуші паперу формату А-4, містить підпис в.о.начальника виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» Кузовова Ю.В. та в.о.головного бухгалтера виробничого підрозділу «Родаківське моторвагонне депо» Севрук О.І., проте не містить печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку. Інші, надані позивачкою, довідки на підтвердження заборгованості  не містять печаток та штампів підприємства, зазначені в них суми є різними та суперечать даним із реєстру застрахованих осіб, наданою Станічно-Луганським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області. А в наданих позивачкою табелях відсутні відомості за який саме період (місяць) вказані табелі містять інформацію про роботу. Між тим, достовірність викладеної інформації у вказаних довідках викликає сумніви, оскільки в позовній заяві позивачка посилається на заборгованість за повний місяць березень 2017 року, в той час як з позовною заявою вона звернулася до суду 08 вересня 2019 року, а відповідно до видаткового касового ордеру №135 позивачці вже було виплачено частину заробітної плати за березень 2017 року в сумі 976,57 грн. 04 червня 2018 року. Крім того, інформація щодо заборгованості по заробітній платі (згідно наданої позивачкою довідки) спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданою Станічно-Луганським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, в якій зазначено, що позивачка за лютий - липень 2016 року нарахована заробітна плата 0 грн., за березень 2017 року - 3566,52 грн., в квітні - 0 грн., в травні - 0 грн., в червні - 0 грн., в липні - 0 грн. Таким чином, представлені позивачкою докази були прийняті судом всупереч вимогам статті 95 ЦПК України. Надані позивачкою довідки, табелі не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження заборгованості по заробітній платі за спірний період з АТ «Українська залізниця» перед позивачкою.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачці заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 978,57 грн. після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 1605,38 грн.), апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою за березень 2017 року складає 1961,14 грн. без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 3566,52 грн. 1605,38 грн. Інші докази того, що позивачка в спірний період виконувала свої посадові обов`язки та їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року підлягає зміні до 1961,14 грн. після утримання податку та інших обов`язкових платежів, частково задовольнивши заявлений позов. Також відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на користь Конорой Ю.П. підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 453,02 грн., з розрахунку 1961,14 грн. х 0,231 - коефіцієнт приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по вересень 2019 року. В іншій частині позову слід відмовити за недоведеністю вимог.

9

Єдиний унікальний номер 236/2994/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 18.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.09.2019 року по цивільній справі за позовом  Нагайкіної Т.О.  до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.09.2019 року позов задоволений. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Нагайкіної Т.О. заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 17 771 грн 06 коп. без утримання передбачених законом податків та зборів.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення належних працівникові при звільненні сум, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум. Стягнута судом першої інстанції заборгованість за час простою визначена з додержанням вимог ст. 113 КЗпП України та з урахуванням наказу, виданого відповідачем.

Суд апеляційної інстанції приймає довід апеляційної скарги, що при визначенні загальної суми заборгованості суд не зважив на те, що за першу половину березня 2017 року позивачеві 10 липня 2017 року була виплачена сума 1 782 грн 09 коп. На підтвердження обставини відповідач додав до апеляційної скарги лист від 11 жовтня 2019 року № ДНЛугДонФілія-725/893, підписаний начальником фінансово-економічного відділу, та копію відомості на виплату грошей № 554 за березень 2017 року, які відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України були прийняті судом апеляційної інстанції і досліджені. З огляду на наведене та з урахуванням письмових доказів про виплату 10 липня 2017 року позивачеві заборгованості по заробітній платі за першу половину березня 2017 року у сумі 1 782 грн 09 коп., суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині визначення загального розміру заборгованості, що стягується з відповідача на користь Нагайкіної Т.О., з 17 771 грн 06 коп. на 15 988 грн 97 коп. (17 771 грн 06 коп. - 1 782 грн 09 коп.).

10

Єдиний унікальний номер 236/3815/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 19.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 09.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Пушкарьова А.В.  до АТ «Українська залізниця» про заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги Пушкарьова А.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Пушкарьова А.В. заборгованість по заробітній платі та компенсацій при звільненні 30252 грн.14 коп. компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 6456 грн. 70 коп. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Пушкарьову А.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати.

Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Пушкарьова А.В. було надано разрахунок оплати середньої заробітної плати, згідно якого вихідна допомога становить 5778,36 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати вихідна допомога у розмірі 7223,53 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 5778,36. Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 5778,36 грн. Також судом першої інстанції при стягненні суми компенсації за невикористану відпустку не було враховано довідку надану відповідачем. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Пушкарьова А.В. було надано розрахунок оплати відпустки, згідно якого компенсація за невикористані дні відпустки становить 6725,04 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості, даний доказ враховано не було. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 7338,52 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що сума за невикористану відпустку становить 6725,04. Надані відповідачем відомості про сплату Пушкарьова А.В. частини заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 2261,51 грн. апеляційний суд не враховує, оскільки дана обставини визнана та викладена позивачем у своїй заяві. Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні, то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за квітень - липень 2017 року, складає 6040,85 грн. (1045,77+975,76+975,85+3043,47). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 6040,85 грн.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

11

Єдиний унікальний номер 236/3120/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 24.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 01.10.2019 року по цивільній справі за позовом  Глущенко О.Г.  до АТ «Українська залізниця» про заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 01.10.2019 року позовні вимоги Глущенко О.Г. задоволено. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 18.04.2017 року у сумі 10418,17 грн., в тому числі компенсація за невикористані 13 днів щорічної відпустки 3892,72 грн. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті Глущенко О.Г. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт знаходження позивача у трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати суду надані розрахункові листи (табуляграми) за березень та квітень 2017 року, які їй були видані відповідачем відповідно до статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці". Відповідач не надав доказів, які б спростовували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з березня 2017 року по 18 квітня 2017 року, які зазначені в наданих позивачем розрахункових листах за березень - квітень 2017 року. Розрахунок заробітної плати за квітень 2017 року узгоджуються з наказом від 18 квітня 2017 року № 170/ДН-ОС про припинення трудового договору. Відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року, у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 18 квітня 2017 року підлягають задоволенню у сумі 10418,17грн., в тому числі компенсація за 13 днів невикористаної відпустки - 3892,72 грн. 

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" підлягає частковому задоволенню. Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а саме, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не враховано, що за період з 01 по 15 березня 2017 року позивачу нарахована заробітна плата, яка виплачена їй 13 липня 2017 року в сумі 1818,42 грн. у касі Дирекції у м. Лиман. Проте матеріали справи не містять відомостей про своєчасне отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви, а тому апеляційний суд вважає необхідним прийняти докази, які були додані відповідачем до відзиву на позовну заяву, але надійшли до суду першої інстанції вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення. Не пересвідчившись, що відповідач своєчасно отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про розмір заборгованості позивачу по заробітній платі, не врахувавши при визначенні розміру заборгованості виплату позивачу за березень 2017 року заробітної плати у сумі 2286,79 грн. (за вирахуванням податків до виплати 1818,42 грн.). Інших доказів про виплату позивачу заробітної плати за березень 2017 року та квітень 2017 року відповідачем суду не надано. Доказів про виплату позивачу компенсації за 13 днів невикористаної відпустки у зв`язку зі звільненням відповідачем суду також не надано. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 16 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 18 квітня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 18 квітня 2017 року в розмірі 8131,38 грн., в тому числі компенсація за невикористані 13 днів відпустки - 3892,72 грн. (10418,17 - 2286,79).

12

Єдиний унікальний номер 236/4111/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 24.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 27.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Пшеничної О.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27.12.2019 року позовні вимоги було задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 12 671,62 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 6299,41 грн., компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6833,70 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 5238,36 грн. В іншій частини позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав. Також вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції  - зміні з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по оплаті праці, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення права працівника на оплату за час простою за період з квітня по липень 2017 року, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати за час простою за період з квітня по липень 2017 року, заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні відпустки та суми вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню.

Розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що сума компенсації обчислюється з грошового доходу за відповідний місяць вже після утримання податків і обов`язкових платежів (ПДФО 18%, військового збору 1,5%), крім того, допустив помилки у розрахунках та не обрахував компенсацію за кожен місяць окремо, що призвело до невірного розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів.

Компенсація втрати частини грошових доходів за квітень-липень 2017 року у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін становить  4393,47 грн. ((2894 грн. х 0,24коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по грудень 2019 року = 694,75 грн.)+(2894,78 грн. х 0,225 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по грудень 2019 року = 651,33 грн.)+(2894,78 грн. х 0,205 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по грудень 2019 року = 593,43 грн.)+(12088,47 грн. х 0,203 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по грудень 2019 року = 2453,96 грн.).

Отже, з урахуванням зазначено рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

13

Єдиний унікальний номер 236/740/15-ц

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.02.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 09.12.2019 року по цивільній справі за позовом  АТ КБ «ПриватБанк» до Єфімченко В.І. про стягнення заборгованості за кредитним договором змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до Єфімченко В.І. про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Єфімченко В.І. на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 07.02.2011 в сумі 4477, 77 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до Єфімченко В.І. відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредитом в розмірі 4477,77 грн. та безпідставності позовних вимог в частині про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості за пенею, комісією та штрафам.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що оскільки отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, при цьому визначив розмір цієї заборгованості у розмірі 4477, 77 гривень. Апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

З розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що станом на 31.12.2014 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9296, 41 грн, яка складається з поточної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4477, 77 грн та простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4818, 64 гривень. Разом з тим, згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти АТ КБ «Приватбанк», останній раз кредитний ліміт змінено 06.07.2012 року та остаточно він складає 8000 гривень.  Велика Палата Верховного Суду під час перегляду 03 липня 2019 року судового рішення у справі №342/180/17, дійшла висновку про те, що у разі коли умови та правила надання банківських послуг, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, якщо відсутнє достовірне підтвердження про конкретні запропоновані відповідачу умови договору. З матеріалів справи, у тому числі з наданого позивачем розрахунку та довідки, не вбачається, коли саме банк скористався своїм правом щодо зміни кредитного ліміту, а також що відповідач, яка не підписувала Умови і правила надання банківських послуг, погодилася зі зміною кредитного ліміту і вчиняла дії, які свідчать про визнання нею боргу в заявленому позивачем розмірі щодо тіла кредиту. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про зміну (зменшення, збільшення або анулювання) кредитного ліміту, наданий банком при зверненні до суду з позовом витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати через суд захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі встановленого кредитного ліміту у сумі 8000 гривень. Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також керувався наведеними у цієї постанові висновками, але невірно їх витлумачив. При розгляді справи встановлено, що фактичний розмір отриманих коштів за договором складає 8000 гривень, що не оспорювала і відповідач, посилаючись на ці обставини у заяві про перегляд заочного рішення .

Посилання у скарзі, на ті обставини, що сума заборгованості за тілом кредиту складає 9296,41 грн. належними доказами не підтверджені.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом з 07 лютого 2011 року по 31 грудня 2018 року в сумі 9472,39 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у анкеті-заяві від 07 лютого 2011 року не зазначена процентна ставка, яка застосовується при користуванні позичальником кредитними коштами. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме зміст цих Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач, що саме з ними вона ознайомилася і погодилася, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки(мені, штрафів). Оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком довідка про умови кредитування та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів, відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі неможливо з наступних підстав.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Проте суд першої інстанції на порушення вимог статей 89, 263 265 ЦПК України не надав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, зокрема довідці про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем; розрахунку заборгованості; та не мотивував відхилення цих доказів.

Як зазначалось вище, зміст правовідносин учасників договору повинен оцінюватись виходячи з дійсних намірів учасників договору та відповідно до всіх документів, підписаних сторонами при укладенні або виконанні цього договору.

Встановивши, що довідка про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, в якій зазначена процентна ставка, підписана позичальником; остання вчиняла дії, які свідчать про обізнаність та згоду з розміром процентної ставки 36 % на рік, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність АТ КБ «ПриватБанк» обставини, що сторонами договору була узгоджена базова процентна ставка.

Відповідач на спростування цих обставин не подала суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів, як передбачено статтями 12, 81 ЦПК України.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно не з`ясував обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень; не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, з якого видно, що відповідач вчиняла дії, що свідчать про згоду із процентною ставкою 36 %. За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність умов договору про встановлення процентної ставки є помилковим і спростовується письмовими доказами, а доводи апеляційної скарги, що позивач має право на захист порушеного права шляхом отримання процентів за користування кредитом, оскільки кредитним договором встановлений розмір процентів, є обґрунтованими.

Проте, з наданого розрахунку вбачається, що розмір процентів за користування кредитними коштами Банком було зменшений та з січня 2013 року нарахування проводилося із розміру 30% річних.

Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного.

Позивачем надано довідку з якої вбачається, що відповідачу було надано наступну кредитну карту: №  зі строком дії до останнього дня вересня 2014 року. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, позивач має право вимагати повернення процентів за користування кредитом за період з 07 лютого 2011 року по 30 вересня 2014 року.

Оскільки у справі, яка переглядається, установлено, що договір був укладений шляхом оформлення і підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банком послуг, сторони також підписували інші умови договору, зокрема довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду, в якій зазначена базова процентна ставка, суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції, що правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, неможливо застосувати до спірних правовідносин.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню за період з 07 лютого 2011 року по 30 вересня 2014 року.

Згідно розрахунку АТ КБ «Приватбанк» відповідач досягла максимального використання кредитного ліміту 31.05.2013 року, надалі тіло кредиту не зменшувалось.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом підлягає скасуванню.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, апеляційний суд вважає, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково; рішення суду першої інстанції в частині визначення заборгованості за тілом кредиту змінити, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом скасувати, та ухвалити нове, про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

14

Єдиний унікальний номер 236/1912/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.02.2020 року додаткове рішення Краснолиманського міського суду від 18.11.2019 року по цивільній справі за позовом Захарова В.М., Захарової Л.М. до ПАТ «Банк Фамільний», Захарова В.М. про визнання права власності та зняття арешту з нерухомого майна скасовано та ухвалено нове рішення.

Саржевська І.В.

Додатковим рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18.11.2019 року клопотання представника позивача Захарова В.М. адвоката Саленко Я.Ю. про ухвалення додаткового судового рішення у даній цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та Захврова В.М. на користь Захарова В.М. витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2000 грн. (по 1000 грн. з кожного).

На додаткове рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року представником позивачів Захарова В.М.  та Захарової Л.М. адвокатом Саленко Я. Ю., подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати додаткове рішення повністю, ухвалити нове, яким стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь Захарової Л.М. понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» на користь позивача Захарова В.М. понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.; стягнути з ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та відповідача Захараова В.М. на користь Захарової Л.М. судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152,60 грн.

Вважає рішення суду таким, що прийняте з порушеннями норм матеріального та процесуального права внаслідок неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої обставинам справи; порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу, суд першої інстанції не взяв до уваги, що внаслідок протиправних дій Банку, арешт був накладений на всю квартиру в т.ч. й на 2/3 частки квартири, яка належала позивачеві Захаровій Л.М., та відповідно до ч.9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Мотивуючи зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2000 грн. суд першої інстанції виходив з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Надавши оцінку послугам адвоката, визначив їх стандартними і такими, що не потребують великих навантажень та професійних затрат, розмір витрат (більш 10000 грн.) є неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою.

Колегія суддів не може погодитись даним висновком суду першої інстанції, оскільки його ухвалено в порушення норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з клопотання представника позивачів про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи, останній посилався, як на основну підставу для стягнення таких витрат саме на ч.9 ст.141 ЦПК України і зазначив, що саме через протиправну відповідь та дії відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» позивачі були вимушені звертатись до суду за захистом свого права власності на нерухоме майно. Дії представника Банку в ході розгляду справи були направлені на затягування розгляду справи та уникнення стягнення з нього судових витрат. Таким чином представником позивачів ставилось питання щодо стягнення з відповідачів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу не з загальних норм, що регулюють розподіл судових витрат за результатами розгляду справи, а саме з підстав зловживання іншою стороною чи її представником процесуальними правами, та виникнення спору внаслідок неправильних дій протилежної сторони, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Задовольняючи заяву на підставі ч.5 ст.142 ЦПК України, суд першої інстанції не звернув також уваги, що право на компенсацію витрат за цією нормою права має лише відповідач, а не позивач.

колегія суддів приходить до висновку, що позивачами не доведено, з наданням належних та допустимих доказів, неправомірності дій та зловживання з боку відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» та її представником процесуальними правами, як це зазначено в п.9 ст.141 ЦПК України, на яку посилається представник позивачів в клопотанні про стягнення судових витрат. Доводи апеляційної скарги представника позивачів спростовуються вищенаведеними доказами, що містяться в матеріалах справи. Разом з тим, колегія зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог матеріального та процесуального закону, не звернув уваги на підстави, з яких виходила сторона позивачів при зверненні з клопотанням про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу і частково задовольнив клопотання про стягнення з відповідачів даних витрат, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тому, на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачів про стягнення з відповідача ПрАТ «БАНК ФАМІЛЬНИЙ» витрат на професійну правову допомогу в розмірі 20000 грн. (по 10 000 кожному з позивачів).

15

Єдиний унікальний номер 236/4101/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 11.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 09.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Олефіренко С.С. до Олефіренка С.О. про стягнення аліменті у зв’язку з продовженням навчання змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.12.2019 року позовні вимоги про стягнення аліментів у зв`язку  із продовженням навчання задоволено: стягнуто з Олефіренка С.О. на користь Олефіренко С.С. аліменти у розмірі 1/6  частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 09.10.2019 року і до закінчення навчання, тобто до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років. Судове рішення мотивоване тим, що відповідач має можливість і зобов`язаний виплачувати аліменти на користь доньки у зв`язку із продовженням навчання в розмірі 1/6 частини доходів (заробітку), щомісячно до припинення нею навчання до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, підстав для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов`язку батьків утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання відповідачем не надано.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив с того, що відповідач має можливість і зобов`язаний виплачувати аліменти на користь доньки у зв`язку із продовженням навчання в розмірі 1/6 частини доходів (заробітку), щомісячно до припинення нею навчання до 30.06.2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років, підстав для звільнення від передбаченого статтею 199 СК України обов`язку батьків утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчання відповідачем не надано. Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав.

Апеляційний суд не погоджується з терміном стягнення аліментів на користь позивача з відповідача.

Судом першої інстанції визначено термін стягнення аліментів починаючи з 09 жовтня 2019 року і до закінчення навчання, тобто до 30 червня 2022 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Частиною 1 статті 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, остаточний термін стягнення аліментів на користь позивача з відповідача слід визначити до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення Олефіренко С.О. двадцяти трьох років.

Зазначена правова позиція узгоджується з усталеною судовою практикою, а також до подібного висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року в справі № 227/5551/18 (провадження № 61-13619св19).

16

Єдиний унікальний номер 236/3742/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 12.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 03.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Чаплинських Є.О. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення  заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області 03.12.2019 року позовні вимоги Чаплинських Є.О. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги при скороченні штату задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Чаплинських Є.О.заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 4819,62 гривень, заробітну плату за час вимушеного простою в розмірі 7846,10 гривень, компенсацію за невикористану відпустку в сумі - 7890,56 гривень, вихідну допомогу при звільненні в сумі 7596,22 гривень. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги Чаплиських Є.О. суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам.

Суд першої інстанції, стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, обґрунтовано виходив з того, що відповідач порушив законні права працівника на оплату праці, які підлягають захисту шляхом стягнення певних сум. Відповідно до п. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники податків, зазначені у пункті 1 ч.1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум, зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтовані.

Відповідно до розрахунку заробітної плати за березень 2017 ВП ПЧ Ясинувата СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» вбачається, що всього нараховано 6737,85 гривень, оплата простоїв 1794,98 гривень.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1875,97 гривень, після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 2359,17 гривень), апеляційний суд приходить до висновку, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 2460,45 гривень, без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 4819,62 2359,17 гривень.

Таким чином, встановлено, що у трудових правовідносинах між відповідачем АТ «Українська залізниця» та його працівниками, зокрема Чаплиських Є.О., з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників. Наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновку суду в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року та дають підстави вважати, що судом першої інстанції в цій частині порушено норми матеріального та процесуального права, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні із визначенням розміру заборгованості по заробітні платі, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржуване рішення в частині визначення розміру заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду в цій частині змінити.

17

Єдиний унікальний номер 236/2706/16-ц

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 25.05.2017 року по цивільній справі за позовом  Каменюк О.М. до Держави Україна, в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України  про відшкодування шкоди скасовано та ухвалено нове рішення.

Бікезіна О.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду донецької області позовні вимоги каменюк О.М. задоволено частково, відшкодовано позивачці за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за пошкоджений будинок в сумі 672 167,20 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу будинок, був розташований в орайні проведення антитерористичної операції, був пошкоджений  в період та внаслідок її проведення, та є не придатним для подальшої експлуатації.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2018 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області скасовано У задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки суд першої інстанції не обговорив питання про залучення до участі у справі осіб, до яких у подальшому держава у разі доведення позову може пред`явити регресні вимоги про відшкодування шкоди, висновок місцевого суду є передчасним.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Позовна заява Каменюк О.М. мотивована, зокрема й тим, що вона не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту її майна, на яке вона, на її думку, має право згідно із законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначала, що право на судовий захист їй гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України. Верховний Суд виходить із того, що посилання позивача, як на правову підставу позову, на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним. Відповідно й суди неправильно керувалися вказаними нормами права при вирішенні спору.

Позивач обґрунтувала розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку станом на 01 лютого 2017 року, керуючись при цьому частиною 10 статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, проте не зазначала, що держава винна у пошкодженні її майна.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623.

На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції житловий будинок.

З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування і застосована судом першої інстанції стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачу на праві власності житлового будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин за аналогією закону (частина восьма статті 8 ЦПК України у зазначеній редакції) положень статті 86 Кодексу цивільного захисту України для реалізації позивачем права, передбаченого у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Верховний Суд вважає помилковим.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставним.

Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач, зокрема, зазначала, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважала, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту житлового будинку у розмірі реальної її вартості.

Також позивач посилалася зокрема на відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення повністю житлового будинку; нездатність держави захистити її власність.

Зазначені доводи Каменюк О.М. . Верховний Суд вважає такими, що доведені.

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним та підлягає скасуванню. Не може залишатись в силі й рішення суду першої інстанції, яке заявник просить залишити без змін, оскільки суд не врахував, що правовою підставою для виплати компенсації є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому Верховний Суд виходить із того, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, встановивши, що суди неправильно застосували норми матеріального права, суд касаційної інстанції наділений повноваженнями згідно зі статтею 412 ЦПК України змінити оскаржувані судові рішення або ухвалити нове рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог Кменюк О.М. та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 40 000 грн, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок терористичного акту житловий будинок; нездатність держави захистити власність позивача, у розумінні ЄСПЛ.

18

Єдиний унікальний номер 236/3669/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 20.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 05.11.2019 року по цивільній справі за позовом  Зінченка Р.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацій при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 05.11.2019 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 45397 грн. 11 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 3305 грн. 31 коп.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване відповідачем рішення зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оспорює факт перебування сторін у трудових відносинах. Позивач перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата. Розмір заявленої позивачем до стягнення суми невиплаченої йому заробітної плати та компенсаційних виплат відповідач не спростував, тому конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено.Враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів на спростування відомостей, щодо нарахованої позивачу заробітної плати, суд першої інстанції погодився з розрахунками позивача та задовольнив їх у повному обсязі. Проте рішення суду у повній мірі не відповідає обставинами справи, з огляду на що повністю погодитися з ним апеляційний суд не може.

До апеляційного суду позивач надав розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, згідно яких Зінченко Р.І. нарахована заробітна плата у розмірі 39567 грн. 37 коп., а також розрахунки заробітної плати за вказаний період.Апеляційний суд критично ставиться до довідки про нарахування сум до виплати наданої позивачем, оскільки вказана довідка не містить необхідних реквізитів, зокрема номеру та дати її складання, печатки підприємства, крім того інформація, що міститься у довідці, не відповідає відомостям, наданим Пенсійним фондом України щодо позивача як застрахованої особи (Форма ОК-5). Що стосується посадових осіб, які підписали вказану довідку, то матеріали справи не містять документів на підтвердження їх повноважень на підписання та видачу довідок або інших документів бухгалтерського обліку.

Апеляційний суд вважає, що позивач, надаючи копію довідки про нарахування заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 39 567 грн. 37 коп., та визначаючи її як заборгованість по заробітній платі, не довів достовірності такої довідки, як доказу про наявність заборгованості АТ «Українська залізниця» перед ним в зазначеній сумі. Сам по собі факт звільнення позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7) в березні 2017 року за 31 день страхового стажу АТ «Українська залізниця» позивач нарахована заробітна плата в розмірі 12 128 грн. 36 коп.; у квітні 5836 грн. 42 коп., з травня по липень 2017 року відомості відсутні.

Відповідач у своїй довідці про доходи від 30.09.2019 року № 1071/2, зазначив, що Зінченко Р.І. заробітна плата нараховувалась тільки в січні та лютому 2017 року в розмірі відповідно 9124 грн. 38 коп. та 3714 грн.72 коп.. Проте, інформація з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7) свідчить про те, що позивачу заробітна плата нараховувалась також у березені 2017 року в розмірі 12 128 грн. 36 коп. та квітні 5836 грн. 42 коп. Відповідачем зазначена інформація не спростована.

Позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості заробітної плати з березня по липень 2017 року. Будь якої інформації щодо сплати заборгованості за вказаний період відповідач суду не надав. 

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині спору про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень квітень 2017 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 17 964 грн. 78 коп. (12128, 36 + 5836,42).

Що стосується заборгованості за інший період, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог в частині спору про стягнення заборгованості заробітній платі за період з 1 травня 2017 року по 17 липня 2017 року належними, допустимими та достовірними доказами нарахування йому заробітної плати за вказаний вище період в певному розмірі. Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 1 травня 2017 року по 17 липня 2017 року не вбачається.

Отже, враховуючи залучену до матеріалів справи інформацію з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7), апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача АТ «Українська залізниця» перед позивачем мається заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року - 12128 грн. 36 коп., за квітень 2017 року - 5836 грн. 36 коп., вихідної допомозі при звільненні - 8763 грн. 20 коп. та компенсації за невикористані дні відпустки - 6887 грн. 81 коп. Загальна сума заборгованості складає 33 615 грн. 73 коп., податки та інші обов`язкові платежі з якої не утримані.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень, квітень 2017 року, а також компенсації невикористаної відпустки складає 4683 грн. 75 коп.

Судове рішення змінено.

19

Єдиний унікальний номер 236/4113/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 27.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Казьміної О.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Казьміної О.В. заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 21 860,17 гривень (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати.Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

З наданою позивачем табуляграми вбачається, що їй за березень 2017 року була нарахована заробітна плата у розмірі 5410,34 грн., також позивачем була надано довідка в якій зазначено, що їй була виплачена частина заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 2057,48. Відповідачем до відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції надано довідку № 725/1282 від 19.12.2019 року, згідно якої дохід позивача за період березень-липень 2017 року складає 2587,43 грн. (нарахована заробітна плата за березень 2017 року, до виплати 2057,48 грн.). Згідно відомості на виплату грошей №557 вбчається, що Казьміна О.В. отримала заробітну плату у розмірі 2057,48 грн. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем по справі позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 5410 грн. 34 коп. (що, доречі, збігається із розміром нарахованої заробітної плати за цей місяць, зазначеної в табуляграмі, яка подана позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог); з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачці заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 2057,48грн. після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 2587,43.),  апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою за березень 2017 року складає 2822,91 грн. без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: (5410,34-2587,43).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву надано розрахунок оплати відпустки, згідно якого компенсація за невикористані дні відпустки становить 4541,67 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості, даний доказ враховано не було. Згідно наданої позивачем табуляграми та довідки вбачається, що їй належить до сплати компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 5677,29 грн., проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що сума за невикористану відпустку становить 4541,67 . Отже, сума компенсації за невикористані дні відпустки підлягає зменшенню до 4541,67 грн.

Також судом першої інстанції при стягненні суми вихідної допомоги при звільненні не було враховано довідку надану відповідачем.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Казьміної О.В. було надано розрахунок оплати середньої заробітної плати, згідно якого вихідна допомога становить 4636,16грн, проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано.

Згідно наданої позивачем табуляграми та довідки, вбачається, що їй належить до сплати вихідна допомога у розмірі 5795,47 грн., проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 4636,16. Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 4636,16 грн.

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату  праці,  суд  має  навести  в рішенні  розрахунки,  з  яких  він виходив при визначенні сум,  що підлягають стягненню.  Оскільки справляння і  сплата  прибуткового податку   з   громадян  є  відповідно  обов`язком  роботодавця  та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших  обов`язкових  платежів,  про  що  зазначає  в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру до 25 122,90 гривень не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в сукупності наданих табуляграмм та з урахуванням змінених сумм апеляційним судом) і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень - липень 2017 року у розмірі 25 122,90 гривень (сума нарахованої заробітної плати).

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні.

20

Єдиний унікальний номер 236/4060/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.03.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Рильщикова В.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Рильщикова В.В. заборгованість по заробітній платі за період з лютого по червень 2016 року, з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 81369,10 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням терміну їх виплати у смі 32059,42 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах до 17.07.2017 року, проте при звільненні не отримав всіх належних йому платежів. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, ДП «Донецька залізниця» знаходиться за адресою: Донецька область, м.Донецьк, вул. Артема,68 та з 25.11.2014 року перебуває у стані припинення. Отже, ДП «Донецька залізниця» є самостійним суб’єктом трудового права, як організація, що має статус юридичної особи, не припинено.

Відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов’язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути зазначено, а правонаступництво вважається здійсненим з моменту виключення юридичної особи попередника з Єдиного державного реєстру юридичних осі, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Оскільки немає завершення процесу припинення і відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осі, фізичних осіб підприємців не внесено, то ДП «Донецька залізниця» залишається юридичною особоюЮ, яка продовжує самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов’язаннми, що виникли за його участі. Отже, усі обов’язати щодо виплати заробітної плати має нести ДП «Донецька залізниця».

Між ДП «Донецька залізниця» та ПАТ «Українська залізниця» відсутній передавальний акт, який би підтверджував перехід від ДП «Донецька залізниця» всіх прав, активів, зобов’язань і боргів в статутний капітал ПАТ «Українська залізниця».

Не встановивши, що ДП «Донецька залізниця» не бере участь в процедурі реорганізації та правонаступництва ПАТ «Українська залізниця», а також, що майно ДП «Донецька залізниця» не увійшло до статуного капіталу ПАТ «Українська залізниця», суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за лютий-червень 2016 року, а тому в цій частині підлягає скасуванню.

Також апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення в частині стягнення заборгованості за березень-липень 2017 року та компенсації при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Рильщикова В.В. було надано разрахунок оплати середньомісячного, згідно якого вихідна допомога становить 8316,38 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні цей доказ не було враховано. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати вихідна допомога у розмірі 10083,20 грн., проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 8316,38 грн.

Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 8316,38 грн. Оскільки сума стягнення заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року зменшена, то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів.

Компенсація втрати частини грошових доходів за березень-липень 2017 року у сумі  49 436,87 грн. у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 10 035,68 грн. (49 436,87грн. х 0,203 - коефіцієнта приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по листопад 2019 року).

Отже,   з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 10 035,68 грн.

Сума компенсації втрати частини грошових доходів за лютий - липень 2016 року перерахунку не підлягає, оскількі, в цій частині рішення скасовується.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

21

Єдиний унікальний номер 236/3408/17

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.03.2020 року заочне рішення Краснолиманського міського суду від 24.04.2018 року по цивільній справі за позовом Овсянникова Дмитра Валентиновича, правонаступником якого є Овсянников Валентин Васильович до Шпанка Володимира Дмитровича про захист прав споживача, розірвання договору, стягнення коштів за договором та моральної шкоди скасовано та ухвалено нове рішення.

Бєлоусов А.Є.

Заочним рішенням Краснолиманського міського суду від 16.04.2018 року позовні вимоги   задоволено частково: розірвано договір про надання послуг, укладений 01.11.2012 року в м. Донецьку між  приватним підприємцем Шпанком В.Д. та Овсянниковим Д.В., припинивши зобов`язання сторін за цим договором; стягнуто зі Шпанка В.Д. на користь Овсянникова Д.В. грошові кошти, отримані за договором про надання послуг від 01.11.2012 року в розмірі 90 447,76 грн., 3% річних в розмірі 29 091,84 грн., інфляційні втрати в розмірі 170 324,86 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., а всього - 294 864,46 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Краснолиманського міського суду від 21.12.2018 року заяву відповідача Шпанка В.Д. про перегляд заочного рішення від 16.04.2018 року залишено без задоволення.

Постановою Донецького апеляційного суду від 23.04. 2019 року заочне рішення Краснолиманського міського суду від 16.04.2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог Овсяннікова Д.В. відмовлено.  Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2020 року Овсяннікова В.В. залучено до участі у справі № 236/3408/17 як правонаступника Овсяннікова Д.В., який помер.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02. 2020 року  касаційну скаргу Овсянникова В.В. задоволено частково, постанову Донецького апеляційного суду від 23.04.2019 року скасовано; справу  передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між  Овсянніковим Д.В. та Шпанко В.Д., від імені якого діяв за довіреністю  №1614 від 10.10.2010 року  Жаткін О.В., було укладено договір про надання послуг, який підлягає виконанню. І оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином, то їх неналежне виконання тягне за собою відповідальність, передбачену цим договором та законом.Такий висновок суду  не відповідає встановленим обставинам справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти позовних вимог, Шпанко В.Д. в апеляційній скарзі посилався на те, що ніяких договорів з позивачем він не укладав і не надавав будь-кому доручення на укладання такого договору. В тексті наданого договору зазначено «агентство нерухомості ПП «Шкапнко В.Д.», проте він був зареєстрований як фізична особа- підприємець, а не приватне підприємство. В підтвердження своїх доводів надав Повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей за номером у реєстрі нотаріальних дій та за особою, яка видала довіреність, де зазначено,що за вказаними параметрами запиту інформація відсутня.

Зазначені доводи нічим не спростовуються та заслуговують на увагу, оскільки доказів того, що Шпанко В.Д. уповноважував іншу особу діяти від його імені та укладати договори не надано. Судом встановлено, що доручення, яке надавало право Жаткіну О.В. діяти від імені агентства нерухомості ПП «Шпанко В.Д.» відсутнє, ідентифікувати особу Жаткіна О.В. також не має можливості,оскільки будь-які його дані відсутні.

Повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей за пошуковою інформацією по прізвищу Шпанко В.Д. та за номером довіреності 1614,  тобто за номером у реєстрі нотаріальних дій та за особою, яка видала довіреність,  підтверджено, що за вказаними параметрами запиту інформація відсутня. Таким чином докази про існування довіреності №1614, виданої від імені Шпанка В.Д. на будь- яку особу відсутні.

Крім того,за даними Єдиного державного реєстру Шпанко В.Д. , який мешкає за адресою Львівська область, м.Червоноград, вул.Набережна, 23/27, значився зареєстрованим як фізична особа- підприємець. Докази про те, що Шпанко В.Д. було зареєстровано приватне підприємство-«агентство нерухомості ПП «Шпанко В.Д.» також відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції помилково вважав встановленим наявність договору між Шпанко В.Д. та Овсянниковим Д.В. про надання послуг щодо сприяння позивачу у пошуку квартири для подальшої її купівлі.  

Таким чином сукупність зібраних доказів у справі свідчить про відсутність у відповідача будь-яких  обов`язків перед позивачем, оскільки матеріали справи не містять документів, які відповідно до норм чинного законодавства надавали право Жаткіну О.В. представляти інтереси Шпанка В.Д. під час укладення договору від 01.11.2012 року. Посилання на те, що існування між сторонами договору підтверджується відповідними банківськими квитанціями про перерахування позивачем на ім`я відповідача сум на виконання договору від 01.11.2012 року, не може бути прийнятим до уваги як належний доказ. Матеріали справи містять відомості про те, що на рахунок відповідача надходили кошти у листопаді 2012 року та березні 2013 року, при цьому останні надходження були здійснені від імені Кулинича С.В.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги Овсянникова Д.В. про стягнення грошових коштів з відповідача, суд першої інстанції на підставі наданих квитанції дійшов висновку про те, що позивачем перераховувалися відповідачеві кошти на виконання договору,однак такий висновок ґрунтується на припущеннях, оскільки зазначені квитанції підтверджують факт зарахування на рахунок відповідача грошових коштів, однак не підтверджують, що данні перерахування здійснені саме позивачем.  Крім того наданий 12.01.2011 року  цивільно-правовий договір не підтверджує той факт, що гроші, зараховані на рахунок відповідача від Кулинича С.В. перераховувались останнім в інтересах позивача.  

Доводи про те, що доказом існування договірних відносин між Овсянниковим Д.В. та Шпанком В.Д. є  те, що за заявою позивача відкрито кримінальне провадження за фактом шахрайського заволодіння грошима, є безпідставними,оскільки наявність чи відсутність складу злочину не впливає на висновок наявності чи відсутності цивільно-правових договорів між сторонами у цивільній справі.

Також суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши відповідача належним чином про час та місце судового засідання, що є порушенням процесуальних норм ЦПК України, а також статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження своїх вимог до відповідача, які суд першої інстанції помилково вважав доведеними, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.  

22

Єдиний унікальний номер 236/2511/17

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 22.11.2017 року по цивільній справі за позовом  Кліща Володимира Федоровича до Публічного Акціонерного Товариства “Альфа-Банк”, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу — Чуловського  Володимира Анатолійовича, третя особа: Лиманський міський  відділ державної виконавчої  служби Головного  територіального управління юстиції у Донецькій області, про  визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню скасовано та ухвалено нове рішення.

Саржевська І.В.

Рішеннями Краснолиманського міського суду від 22.11.2017 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. від 26.02.2016 ролку про стягнення із Кліща В.Ф. на користь ПАТ «Банк професійного фінансування» заборгованості за кредитним договором у розмінір 50689 грн 68 коп.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 01.03.2018 року рішення суду першої інстанції  скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). 

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

У пункті 1-1 Переліку зазначено, що для одержання виконавчого напису за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.Наведені висновки щодо порядку вчинення виконавчого напису нотаріуса викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557 цс 19).

Заявник посилається на те, що банк перед вчиненням оспорюваного виконавчого напису не направляв йому вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, а також не надав нотаріусу доказів направлення цієї вимоги та її одержання позивачем.

Доказів надсилання Кліщ В.Ф. повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень - у будь-який із наведених спосіб матеріали справи не містять, такий документ не зазначений у додатках до заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса . Крім того, виконавчий напис нотаріусом вчинено у день звернення банку із заявою про його вчинення, тобто до спливу тридцятиденного строку з моменту надіслання письмової вимоги про усунення порушень. Ненадання доказів щодо повідомлення боржника та недотримання тридцятиденного строку з моменту повідомлення унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16-ц, від 18 жовтня 2019 року у справі № 591/6609/16-ц. Крім того, Велика Палата Верховного Суду кваліфікує обставини щодо неповідомлення боржника про усунення порушень у спорах про визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави таким, що не підлягає виконанню, як порушення прав позичальника, що має наслідком задоволення таких позовів (постанови від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18),  від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18).

Враховуючи те, що суди вирішили справу із неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку щодо скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі із задоволенням позову з інших підстав.

23

Єдиний унікальний номер 236/4280/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Потявіної Е.Е. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 11.02.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивачки: заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року в сумі -12 087 грн 69 коп.

При винесенні рішення судом першої інстанції було задоволено вимоги позивачки та стягнуто суму, яка підлягала до сплати, тобто без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 18 080, 41 гривні не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2017 року у розмірі 18 080, 41 гривень, тобто сума нарахованої заробітної плати відповідно до довідки та розрахунків заробітної плати за березень-липень 2017 року .

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цієї частині підлягає зміні.

24

Єдиний унікальний номер 236/4160/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 08.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Мартиненко Н.С. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 26.12.2019 року позовні вимоги частково задовлено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року з урахуванням виплаченого у березні 2017 року авансу у розмірі 2027 грн 17 коп та разової виплати у сумі 300 грн у загальній сумі 21 115 грн 71 коп, компенсацію встрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4782 грн 22 коп. Зобовязано відповідача утримати з цих сум податки та інші обов’язкові платежі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване відповідачем рішення зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач  не  оспорює  факт  перебування  сторін  у трудових відносинах. Позивач Мартиненко Н.С. перебувала з відповідачем  у трудових правовідносинах, за що їй мала бути нарахована та виплачена заробітна плата. Розмір заявленої позивачкою до стягнення суми невиплаченої заробітної плати та компенсаційних виплат відповідач не спростував, тому конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено. З урахуванням суми сплаченого авансу у розмірі 2027 грн. 17 коп., а також разової виплати у розмірі 300 грн. у відповідності до розрахунку за березень 2017 року, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягнув заборгованість по заробітній платі у сумі 21 115 грн. 71 коп. з утриманням податку і інших обов`язкових платежів, та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за період березень-липень 2017 року у розмірі 4782 грн. 22 коп. Проте рішення суду у повній мірі не відповідає обставинами справи, з огляду на що повністю погодитися з ним апеляційний суд не може.

До суду позивач надав розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, згідно яких Мартиненко Н.С. нарахована заробітна плата за березень 2017 року - 5913 грн. 68 коп. До апеляційного суду відповідач надав довідку про доходи від 28.01.2020 року відповідно якої Мартиненко Н.С. нарахована заробітна плата за березень 2017 року 3374 грн. 98 коп., до видачі - 2683 грн. 73 коп. Таким чином, не дослідивши усіх обставин справи, суд першої інстанції помилково частково задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, врахувавши виплачену позивачу заробітну плату за березень 2017 року у 2327 грн. 17 коп. замість нарахованої 3374 грн. 98 коп.

Разом з тим, заборгованість відповідача по заробітній платі становить: за березень 2017 року у розмірі 2 538 грн. 70 коп. (5913,68 - 3374,98), за квітень 2017 року - 3129 грн. 90 коп., за травень - 3167 грн. 77 коп., за червень 2017 року - 3148 грн. 84 коп.,  за липень 2017 року - 8714 грн. 77 коп.(з яких компенсація за невикористані 3 дні відпустки становить 674 грн. 85 коп. та вихідна допомога при звільненні становить 6138 грн. 08 коп.). Загальна сума заборгованості складає  20 699 грн. 41  коп. підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості, довідками про доходи, розрахунком заробітної плати за березень - липень 2017 року.

Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 21 115 грн. 71 коп. підлягає зміні з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 20 699 грн. 41 коп.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року складає 2517 грн. 74 коп.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

25

Єдиний унікальний номер 236/5014/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 08.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 24.01.2020 року по цивільній справі за позовом  Трущенко І.Д. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги при звільненні змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 24.01.2020 року позов задоволений частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі  за час вимушеного простою в сумі – 6289,86 грн, одноразову допомогу при звільненні в сумі -3707,08 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі – 1761,06 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням терміну їх виплати – 2440,10 грн. Зобов*язано відповідача утримати з цих сум податки та інші обов’язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати. Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано розрахунок оплати відпустки, згідно якого компенсація за невикористані  14 днів відпустки становить 1378,86 грн. проте при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості, даний доказ враховано не було. Згідно наданої Трущенко І.Д. табуляграми та довідки оплати відпустки, вбачається, що їй належить до сплати компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 1761,06 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що сума за невикористану відпустку становить 1378,86. Отже, сума компенсації за невикористані 14 днів відпустки підлягає зменшенню до 1378,86 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву Трущенко І.Д. було надано розрахунок оплати середньої заробітної плати, згідно якого вихідна допомога становить 2515,73 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано. Згідно наданої Трущенко І.Д. табуляграми, вбачається, що їй належить до сплати вихідна допомога у розмірі 3707,08 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 2515,73 грн.  Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 2515,73 грн.

Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні, то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів. Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів  за квітень - липень 2017 року, складає 2125,39 грн. (409,89+382,34+349,62+983,54). Отже,   з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 2125,39 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цій частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

26

Єдиний унікальний номер 236/4970/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 14.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 20.01.2020 року по цивільній справі за позовом  Шиваєвої К.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, оплати праці за час вимушеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку змінено в одній частині, в інший частині скасовано.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 20.01.2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Шиваєвої К.В. заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1 203,63 грн., заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 3 105,72 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3 494,20 грн., а всього в сумі 7 803,55 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Шиваєвій К.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право людини з оплати праці гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу законів про працю, Законом України «Про оплату праці». Позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримав усі належні йому платежі. Майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Однак, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому рішення суду не може бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було достовірно встановлено, що сторони перебували в трудових відносинах. Стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 7 803,55 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили відсутність заборгованості перед позивачем. Однак, погодитись з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі не можливо.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по червень 2017 року та копію розрахунку оплати відпустки .Між тим, достовірність викладеної інформації в розрахунку оплати відпустки викликає сумнів.

Розрахунок оплати відпустки, який надала позивач, виконаний на аркуші паперу формату А-4, який не містить логотип підприємства та підписів посадових осіб відповідача. Також, розрахунок оплати відпустки не містить дати її складання, вихідного номеру, печаток та штампів підприємства, яке видало таку довідку, а тому вказаний розрахунок оплати відпустки не можна визнати належним та допустимім доказом заборгованості з оплати праці. Таким чином, наданий позивачем розрахунок оплати відпустки, не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження заборгованості АТ «Українська залізниця» по оплаті відпустки за спірний період перед позивачем, а тому позовні вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд зазначає, що позивач не надала суду «Журнал обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої», де вона вона, відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» № 236/ДНД від 17 березня 2017 року, зобов`язана була розписуватися на початку та наприкінці робочого дня, та табель обліку використання робочого часу. Відтак, апеляційний суд приймає доводи відповідача стосовно ненадання позивачем належних доказів стосовно виконання своїх службових обов`язків за весь час простою, а тому вимоги позивача про оплату праці за час простою не підлягають задоволенню. На підставі досліджених доказів апеляційний суд дійшов висновку, що розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати позивача в березні 2017 року складає 1 092,43 грн., що підтверджується довідкою про доходи АТ «Українська залізниця» № 28/2 від 11 січня 2020 року та листом відповідача, в якому він визнає борг в цій частині.

Враховуючи те, що відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1 092,43 грн. (сума зазначена після утримання податку та інших обов`язкових платежів), то апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає в зазначеній сумі - 1 092,43 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Інші докази того, що позивач в спірний період виконував свої посадові обов`язки та йому було нараховано, але не виплачено заробітну плату, у справі відсутні.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення заборгованості з заробітної платі за березень 2017 року підлягає зміні - зменшенню розміру стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року до 1 092,43 грн. (сума зазначена після утримання податку та інших обов`язкових платежів). В іншій частині рішення суду слід скасувати та в задоволенні позову про стягнення заборгованості з заробітної плати за час вимушеного простою в розмірі 3 105,72 грн. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3 494,20 грн. відмовити за недоведеністю вимог.

27

Єдиний унікальний номер 236/5189/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 14.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 07.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Гука О.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати, у зв’язку з порушенням термінів її виплати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду позов задоволено. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь Гука О.М. заборгованість по заробітній платі в сумі 30150,42 грн (без утримання з цих сум податків та інших обов’язкових платежів), компенсацію втрати частини заробітної плати, у зв’язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 6 288,76 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується в цілому з правовим висновком суду першої інстанції про доведеність наявної заборгованості відповідача перед позивачем і її стягнення. При цьому суд правильно встановив обставини справи і вірно застосував норми матеріального права. Проте рішення суду в частині розміру стягнутих сум заборгованості та компенсації у повній мірі не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

До суду позивач надав розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, відповідно до яких йому нарахована заробітна плата за березень 2017 року – 8973 грн 58 коп (до виплати 5329 грн 71 коп). Згідно довідки про доходи №143/3 від 23.01.2020 Гуку О.М. нарахована заробітна плата за березень 2017 року в сумі 3223 грн 80 коп, до видачі – 1914 грн 73 коп. Таким чином не дослідивши усіх обставин справи, суд першої інстанції помилково задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, не врахувавши нараховану та виплачену позивачу заробіну плату за березень 2017 року в сумі 3223 грн. 80 коп. ( до видачі – 1914 грн 73 коп.) Таким чином, заборгованість нарахованої (без утримання податків) та невиплаченої заробітної плати відповідача становить: за березень 2017 року – 5749,78 грн (8973,58-3223,8), за квітень -6219,4 грн, за травень -5006,82 грн, за червень – 1564,63 грн, за липень – 22444,37 грн (з яких визідна допомога при звільненні становить 10267,42 грн). Загальна сума заборгованості складає 40985 грн. (без утримання податків та обов’язкових платежів) та підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості заробітної плати за березень-липень 2017 року.

Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення  заборгованості по заробітній платі у сумі 30150 грн 42 коп (без утримання із цієї суми передбачних законом податків та зборів) підлягає зміні з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних симог у розмірі 40985 грн( з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов’язкових платежів).

Крім тогшо, суд першої інстанції, невірно визначивши суму заборгованості по заробітній платі, помилково погодився з розрахунком позивача компенсації втрати чистини грошових доходів у звязку із порушенням строків їх виплати. У зв’язку з чим рішення суду в цій частині також підлягає зміні. Загальна сума компенсації втрати частини грощових доходів у зв’язку із порушенням строків виплати доходів за березень – липень 2017року складає 5518,92 грн. Зазаначена сума підлягає виплаті за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.

28

Єдиний унікальний номер 236/5320/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 18.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Васалатьєвої І.Ю. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду позов задоволено. Стягнуто з АТ «Укпаїнська залізниця» заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платв за період з березня 2017 року по 17 дипня 2017 року в сумі 14810,22 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

При винесенні рішення судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача та стягнуто суму, яка підлягала до сплати, тобто без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Проте,  відповідно до ч.5 п.6 ПП ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненн. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього пдатку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Отже, судом першої інстанції при винесення рішення не було додержано вказані вище норми законодавства. Колегія суддів вважає,, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень – липень 2017 року, то збільшення її розміру до 36008, 61 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в я кості заробітної плати.

Крім того, при наведенні розрахунків, судом першої інстанції не було враховано довідку «Луганської дирекції залізничних перевезень» № ДНЛугДонФілія-725/292 від 13.02.2020 року, відповідно до якої позивачці за березень було нараховано суму 2 114,36 грн. Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2017 року у розмірі 18 626, 23 гривні, а саме: 20 740, 59 (сума нарахованої заробітної плати) 2 114, 36 гривень (сума, нарахована до виплати за березень 2017 року, відповідно до довідки б/н «Луганської дирекції залізничних перевезень» № ДНЛугДонФілія -725/753 від 24.09.2019 року. При винесенні рішення суд першої інстанції обґрунтовано прийняв розрахунки заборгованості заробітної плати, зроблені з відповідних табуляграм, копії табелів обліку робочого часу позивача за оскаржуваний період, та визнав їх належними, допустимими та прийнятними доказами. Докази надані позивачем, оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цієї частині підлягає зміні.

29

Єдиний унікальний номер 236/5184/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 30.01.2020 року по цивільній справі за позовом  Головченка Є.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 30.01.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Головченка Є.В. заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати  за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 16480,55 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків і зборів).

Разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, оскільки в резолютивній частині рішення судом першої інстанції дата стягнення заборгованості визначена невірно, а саме із позовної заяви позивача Головченка Є.В. вбачається, що він просив суд першої інстанції стягнути заборгованість за період з 01 березня 2017 року по 07 червня 2017 року, оскільки він був звільнений з роботи 07.06.2017 року на підставі п.1 ст.36 КЗпПУ за згодою сторін, а суд першої інстанції в рішенні вказав за період по 17 липня 2017 року, що є неправильним.

30

Єдиний унікальний номер 236/4989/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 23.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 24.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Мандур Т.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 24.02.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Мандур Т.В. заборгованість нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 14027,65 грн.

У свому відзиві представник відповідача зазначає, що Мандур Т.В. було виплачено заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 року у сумі – 1838,23 грн, що підтверджується відомістю про виплату грошей №3.

Відповідно до ч.5 п.6 ПП ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненн. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього пдатку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень – червень 2017 року, то збільшення її розміру до 18485,83 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в сукупності всіх доданих позивачем табуляграм і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Так, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із зоробітної плати за березень-червень 2017 року у розмірі 18485,83 грн. (сума нарахованої заробітної плати).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ( форма ОК-5) вбачається, що в березні 2017 року відповідачем по справі позивачу було нараховано заробіну плату 5471,05 грн ( що збігається із розміром нарахованої заробітної плати за цей місяць, зазначеної в табуляграмі, яка подана позивачем на підтвердження заявлених вимог); з квітня по липень 2017 року нарахування відсутні. Враховуючи надані відповідачем докази про отримання позивачем частково заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 2283,53 грн (до виплати 1838,23 грн), колегія судді вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню ячастково, за відрахуванням зазначеної суми, тобто з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати за березень – червень 2017 року у розмірі 16202,30грн.

Враховуючи, ощ суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допусти неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цій частині підлягає зміні.

31

Єдиний унікальний номер 236/2993/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.09.2019 року по цивільній справі за позовом  Ширяєвої Н.Ю. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 26.09.2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Ширяєвої Н.Ю. заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 16051,15 грн. без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ч.5 п.6 ПП ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненн. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього пдатку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі, але судом невірно встановлений розмір заборгованості, визначаючи його суд виходив з нарахованої заробітної плати 16139,27 грн., зазначеної в табуляграмах, та з якої не утримано податок та інші обов`язкові платежі, також зазначену суму було зменшено на 1489,12 грн., яку отримано позивачкою за першу половину березня 2017 року, та з якої було утримано податок та інші обов`язкові платежі, а тому рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості по заробітній платі, а саме з нарахованої заробітної плати 22298,46 грн., з яких не утримано податок та інші обов`язкові платежі, відмінусувати виплачену заробітну плату 2178,26 грн., з якої не утримано податок та інші обов`язкові платежі, = 20120,20 грн. з подальшим утриманням податку та інших обов`язкових платежів. Апеляційний суд вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру до 20120,20 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в сукупності всіх доданих позивачем табуляграмм і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині стягнутої суми заробітної плати, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

32

Єдиний унікальний номер 236/4224/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Дубровської В.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при звільненні та компенсації встрати частини доходів змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 04.02.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за лютий 2016 року у сумі 20402,97 грн, за період з 01 березня по 30 червня 2016 року у сумі 14072,61 грн, заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 9565,85 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 6647,36 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 5172,82 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням терміну їх виплати у сумі 10702,67. Зобов’язано відповідача утримати з цих сум податки та інші обов’язкові платежі, крім заробітної плати за любтий 2016 року.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державне підприємство "Донецька залізниця" (код ЄДРПОУ 01074957) знаходиться за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Артема, 68, та з 25 листопада 2014 року перебуває в стані припинення. Суд першої інстанції зазначене не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що позивач у період з липня по червень 2016 року перебувала у трудових відносинах з регіональною філією "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Інвентаризація та оцінка майна ДП "Донецька залізниця", яке розміщене на території проведення антитерористичної операції, не здійснена, відповідно між ДП "Донецька залізниця" та АТ "Укрзалізниця" відсутній передавальний акт, який би підтверджував перехід від ДП "Донецька залізниця" всіх прав, активів, зобов`язань і боргів в статутний капітал АТ "Укрзалізниця". Положеннями ч. 1 ст.104ЦКУкраїни встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до цивільного законодавства при реорганізації (злитті) юридичних осіб перехід прав і обов`язків до новоутвореної юридичної особи відбувається на підставі передавального акта, в якому про це має бути зазначено, а правонаступництво вважається здійсненим з моменту виключення юридичної особи попередника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. АТ "Укрзалізниця" на теперішній час не стало правонаступником підприємств залізничного транспорту, розташованих на території проведення антитерористичної операції, оскільки процедура реорганізації цих підприємств та передача всіх їх прав та обов`язків до АТ "Укрзалізниця" відповідно до постанови КабінетуМіністрівУкраїнивід 12.11.2014року№604 призупинена до завершення проведення антитерористичної операції на території України.

Оскільки на теперішній час процес припинення ДП "Донецька залізниця" не завершено, відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, ДП "Донецька залізниця"є юридичною особою, яка продовжує самостійно нести відповідальність за договірними та позадоговірними зобов`язаннями, що виникли за його участі. Отже, усі обов`язки щодо своєчасного розрахунку з позивачем, яка перебувала у трудових відносинах з ДП "Донецька залізниця" до моменту реорганізації цього підприємства, має виконувати, як роботодавець, ДП "Донецька залізниця".

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відповідальність за вимогами позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі у період з лютого по червень 2016 року має нести ПАТ "Укрзалізниця" є помилковим, належним відповідачем у цій справі є ДП "Донецька залізниця". Враховуючи, що судом першої інстанції судове рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у період з лютого по червень 2016 року ухвалено щодо неналежного відповідача, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 04 лютого 2020 року в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у їх задоволенні вимог.

Суд першої інстанції частково задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за квітень липень 2017 року, не навівши обґрунтувань відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості не виплаченої йому частини заробітної плати за березень 2017 року. Таким чином, не дослідивши усіх обставин справи, суд першої інстанції помилково частково задовольнив вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі лише за квітень - липень 2017 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Отже, висновок суду першої інстанції про розмір заборгованості по заробітній платі за період березень-липень 2017 року не відповідає обставинам справи.

Разом з тим, заборгованість відповідача по заробітній платі становить: за березень 2017 року у розмірі 2566 грн. 42 коп. (4414,83 (1546,79 + (1546,79 х 18%) + (1546,79 х 1,5%)), за квітень 2017 року 2643 грн. 82 коп., за травень 2643 грн. 82 коп., за червень 2017 року 2643 грн. 82 коп., за липень 2017 року 13 454 грн. 57 коп.(з яких компенсація за невикористані 32 дні відпустки становить 6647 грн. 36 коп. та вихідна допомога при звільненні становить 5172 грн. 82 коп.). Загальна сума заборгованості складає 23 952 грн. 45 коп., що підтверджується розрахунком заробітної плати за березень - липень 2017 року, видатковим касовим ордером від 10 жовтня 2017 року про отримання позивачем частини заробітної плати за першу половину березня 2017 року.

Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період березень липень 2017 року у сумі 9565 грн. 85 коп., компенсацію невикористаної відпустки у сумі 6647 грн. 36 коп., вихідної допомоги при звільненні у сумі 5172 грн. 82 коп. підлягає зміні з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 23 952 грн. 45 коп. Зазначена сума підлягає виплаті позивачу з вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року складає 3200 грн. 92 коп.

33

Єдиний унікальний номер 236/312/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 03.03.2020 року по цивільній справі за позовом  Божка В.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 03.03.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 12409,03 грн (без утримання з цієї суми передбачених податків і зборів).

Задовольняючи частково позовні вимоги Божка В.О. про стягнення з АТ «Українська залізниця» заборгованості по заробітній платі в сумі 12409,03 грн, без утриманням з цих сум передбачених законом податків та зборів, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог в такому розмірі. Проте, з висновком суду в частині розміру заборгованості по заробітній платі та стягнення судового збору погодитись неможливо.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що доводи АТ «Українська залізниця» щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 12409,03 грн заслуговують на увагу.

Відповідач АТ «Українська залізниця» у відзиві на позовну заяву визнає факт, що з 17 березня 2017 року господарська діяльність структурного підрозділу «Луганська дистанція колії» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» не здійснювалася. Надав довідку про доходи №725/404 від 26.02.2020 року, де зазначено, що за першу половину березня 2017 року позивачу нарахована заробітна плата в розмірі 1697,24 грн, до видачі 1349,61 грн, яку позивач отримав 24.07.2017 року.

Суд першої інстанції в своєму рішення при розрахунку заборгованості по заробітної плати помилково вважав, що нарахований позивачу аванс за березень 2017 року в розмірі 1300,00 грн не виплачений, тому зазначив суму до стягнення за березень 2017 року в розмірі 74,07 грн.

Проте, з врахуванням сплаченої 24 липня 2017 року позивачу Божку В.О. заборгованості по заробітній платі в розмірі 1349, 61 грн, до стягнення належить сума в розмірі 11109,03 грн (123,68 грн + 1661,38 грн + 1737,89 грн + 1737,89 грн +7197,80 грн 1349,61 грн).

Інші, приведені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність ухваленого рішення.

За таких обставин, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справі, не враховане факту часткової сплати заборгованості по заробітній платі, що призвело до невірного стягнення суми заборгованості по заробітній платі, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

34

Єдиний унікальний номер 236/5226/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 29.04.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 10.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Шкуро А.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 29.04.2020 позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Шкуро А.М. заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 11644,20 грн. без утримання передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до частини 5 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості по заробітній платі, але судом невірно встановлений розмір заборгованості, визначаючи його суд виходив з нарахованої заробітної плати 11644,20 грн., зазначеної в табуляграмах, та з якої не утримано податок та інші обов`язкові платежі, а тому рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості по заробітній платі, а саме з нарахованої заробітної плати 15903,38 грн. з подальшим утриманням податку та іншіх обов`язкових платежів. Апеляційний суд вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру до 15903,38 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в сукупності всіх доданих позивачем табуляграмм і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині стягнутої суми заробітної плати, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

35

Єдиний унікальний номер 236/5183/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 12.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 03.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Єльнікова Є.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації при звільненні змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 03.02.2020 позов задоволено частково : стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Єльнікова Є.В. заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі - 14602 грн. 16 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі - 10630 грн. 32 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі - 12073 грн. 23 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі - 7714,50 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Єльнікову Є.В.  доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», позивач перебував з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки  в повному обсязі, при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, а тому вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заробітної плати за березень 2017 року в сумі 4037,13 грн. та заробітної плати  за час вимушеного простою  за березень 2017 року в сумі 1805,50 грн. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено, та спростовані відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) від 04 жовтня 2019 року.

Стягуючи з відповідача заборгованість за час вимушеного простою в сумі - 14 602,16 грн., одноразову грошову допомогу  при звільненні в сумі -10 630,32 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 12 073,23 грн., суд першої інстанції обґрунтовано виходив с того, що відповідач не надав доказів, які б спростовували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати за період з квітня 2017 року по 17 липня 2017 року, які зазначені в розрахунках заробітної плати за квітень - липень 2017 року, які позивачем надані до суду.

Щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Проте, розраховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Судом першої інстанції компенсація обчислена з суми нарахованого позивачу доходу, з якої податки і обов`язкові платежі не утримані, що призвело до її завищення.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне перерахувати розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів  за квітень - липень 2017 року, складає 6 155,86 грн. (761,52+710,32+649,53+4034,49).

Отже, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат у сумі 7 714,50 грн. підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 6 155,86 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Установивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін.

36

Єдиний унікальний номер 236/4367/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 13.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 06.03.2020 року по цивільній справі за позовом  Воловага В.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача: заборгованість по заробітній платі за: березень 2017 року 2729,15 грн., квітень 2017 року 2622,58 грн., травень 2017 року 2743,36 грн., червень 2017 року 2743,36 грн., липень 2017 року 8722,28 грн.( в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 19 560,73 гривень (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4 264,69 гривень. Зобов`язано при виплаті Воловага В.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 27 426,65 гривень не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення по справі, що призвело до невірного стягнення суми заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, а тому рішення суду підлягає зміні.

37

Єдиний унікальний номер 236/4400/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 13.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.03.2020 року по цивільній справі за позовом  Корощуп М.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі за: березень 2017 року 5536,20 грн., квітень 2017 року 2907,45 грн., травень 2017 року 2937,22 грн., червень 2017 року 2937,22 грн., липень 2017 року 7146,46 грн.( в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 21464,55 гривень (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4803,71 гривень та зобов`язано при виплаті позивачу доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

При винесенні рішення судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача та стягнуто суму, яка підлягала до сплати, тобто без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів. Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 28 593, 16 гривень не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. При винесенні рішення суд першої інстанції обґрунтовано прийняв розрахунки заборгованості заробітної плати, зроблені з відповідних табуляграм, копії табелів обліку робочого часу Корощупа М.М. за оскаржуваний період, копію журналу обліку простою та визнав їх належними, допустимими та прийнятними доказами. Докази надані позивачем, оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог чинного законодавства.

Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення по справі, що призвело до невірного стягнення суми заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, а тому рішення суду підлягає зміні.

38

Єдиний унікальний номер 236/5162/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 20.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 30.01.2020 року по цивільній справі за позовом  Кряжева Є.П. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації при звільненні змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Кряжева Є.П., заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі 14743,46 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 7367,59 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 4811,76 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 5644,09 грн. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Кряжеву Є.П. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. 

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат є обґрунтованими.

Проте, розраховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Судом першої інстанції компенсація обчислена з суми нарахованого позивачу доходу, з якої податки і обов`язкові платежі не утримані, що призвело до її завищення.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне перерахувати розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за квітень - липень 2017 року, складає 4537,05 грн. (813, 89+727, 22+664, 98+2330,96).

Отже, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат у сумі 5644, 09 грн. підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 4537,05 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.    

39

Єдиний унікальний номер 236/5215/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 20.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Овчарова Д.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 12.02.2020 року позовні вимоги Овчарова Д.М. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсацій при звільненні задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Овчарова Д.М., заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі 9188,86 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5363,32 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 4673,37 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4086,75 грн. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Овчарова Д.М. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. 

 Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат є обґрунтованими.

Проте, розраховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Судом першої інстанції компенсація обчислена з суми нарахованого позивачу доходу, з якої податки і обов`язкові платежі не утримані, що призвело до її завищення.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне перерахувати розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат.

Отже, рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат у сумі 4086, 75 грн. підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 3255, 32 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

40

Єдиний унікальний номер 236/4516/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.03.2020 року по цивільній справі за позовом  Олійникова О.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Олійникова О.О. заборгованість по заробітній платі за: березень 2017 року – 2793,16 грн.; квітень 2017 року – 1862,49 грн., травень 2017 року – 1948,26., червень 2017 року – 1948,26 грн., липень 2017 року – 5880,50 грн. ( втому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 14432,67 грн. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Олійникова О.О.компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 3180,42. Зобов’язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Олійникову О.О. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов’язкові платежі.

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства, тому рішення підлягає зміні.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, але судом невірно встановлений розмір заборгованості, визначаючи його суду виходив з заробітної плати в сумі 14432,67 грн. зазначеної в табуляграмах до виплати та з якої не утримано податок та інші обов’язкові платежі, з відрахуванням виплаченої частини заробітної плати за першу половину березня в сумі 1102,64 грн., а тому рішення сууду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості по заробіній платі, а саме з нарахованої заробітної плати 19568,14 грн.за мінусом виплаченої заробітнох плати за першу половину березня 2017 року в сумі 1460,57 грн.  з подальшим утриманням податку та інших обов’язкових платежів. Апеляційний суд вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень – травень 2017 року, то збільшення її розміру до 18107,57 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог.

41

Єдиний унікальний номер 236/5247/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 17.02.2020 року по цивільній справі за позовом  Чеченя А.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 17.02.2020 року позов задоволено частково.Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Чеченя А.В. заборгованість по заробітній платі в сумі 13765,17 грн. без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до частини 5 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, але судом невірно встановлений розмір заборгованості, визначаючи його суд виходив з заробітної плати в сумі 14868,81 грн. (березень - 3053,32 грн., квітень - 3053,32 грн., травень - 8762,17 грн.), зазначеної в табуляграмах до виплати, та з якої не утримано податок та інші обов`язкові платежі, з відрахуванням виплаченої частини заробітної плати за першу половину березня в сумі 1102,64 грн., а тому рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості по заробітній платі, а саме з нарахованої заробітної плати 18698,56 грн. за мінусом виплаченої заробітної плати за першу половину березня 2017 року в сумі 1386,65 грн. з подальшим утриманням податку та інших обов`язкових платежів. Апеляційний суд вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - травень 2017 року, то збільшення її розміру до 17311,91 грн. не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в сукупності всіх доданих позивачем табуляграмам і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

42

Єдиний унікальний номер 236/1163/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 26.05.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 26.12.2019 року по цивільній справі за позовом  Мірошниченко Л.Є. до Кряжева І.Б. про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 26.12.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Разом з тим, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регламентують зобов`язання стосовно відшкодування збитків землекористувачам, які на правильність висновків суду по суті спору про відмову в задоволенні позову не впливають, а є підставою для зміни мотивувальної частини рішення у справі.

Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою.Відповідно до ст. 17 Розділу X Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує право вимоги, тобто майнове право його власника (глави 12 та 13 Цивільного кодексу України).

Тобто, Мірошниченко Л.Є. , маючи правовстановлюючий документ на земельну ділянку (пай) у вигляді сертифіката, мала право, як землекористувач, на підставі п. «д» ч.1 ст. 156 Земельного кодексу України, заявити вимоги про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки № 400 , у вигляді неотриманої орендної плати, що не врахував суд першої інстанції при вирішенні справи.

Однак, апеляційний суд вважає, що оскільки відповідач перерахував орендну плату орендарю, що підтверджується податковими повідомленнями - рішеннями та відповідними квитанціями, заборгованості з платежів не мав, то позов про стягнення орендної плати Мірошниченко Л.Є. мала заявити до правонаступника Рубцівської сільської ради (орендодавця), якою є Лиманська міська рада після добровільного об`єднання територіальних громад сел. Рубцівка, Лозове, Вовчий Яр Рубцівської сільської ради в Краснолиманську об`єднану територіальну громаду, згідно рішення Краснолиманської міської ради від 23.07.2015 р.№ 6/44-3461. Згідно постанови Верховної Ради України від 04.02.2016 р. «Про перейменування окремих населених пунктів та районів», місто Красний Лиман перейменовано на місто Лиман.

Що стосується відшкодування збитків у вигляді вартості неотриманого врожаю, заявленого до відповідача Кряжева І.Б. , то підстави для цього відсутні, оскільки поле позивач не засіювала та врожай не збирала. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним Кодексом України.За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт «д» частини 1 статті 156 Земельного кодексу України).За змістом ч. 1 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст.157 ЗК України).Згідно з п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284 (далі - Порядок) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Відповідно до п. 3 Порядку, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтованіРозміри збитків, у тому числі неодержані доходи землекористувачів, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад (пункт 2 Порядку).

Разом з тим, судом встановлено, що на протязі 2015, 2016 та 2017 років відповідач Кряжев І.Б. користувався спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 22.08.2013 року, укладеного на підставі рішення Краснолиманської міської ради № 6/23-2348 від 17.05.2013р. «Про передачу в оренду гр. Кряжеу І.Б. невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення фермерського господарства на території Рубцівської сільської ради». Договір було укладено на строк до моменту отримання власниками невитребуваних земельних часток (паїв) документів на право власності на земельну ділянку Рубцівською сільською радою ( орендодавець) та Кряжевим І.Б. (орендарем). Договір оренди зареєстровано у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Рубцівської сільської ради за № 1. За період користування земельними ділянками відповідач сплачував орендодавцеві щороку орендну плату та податки на користь держави, заборгованості з платежів не мав. З листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 01.03.2018 р. № 248/0-215/6-18 та відповіді Донецької обласної державної адміністрації від 01.03.2018 р. № М-00273-11-1.4/15-18-218 на письмові звернення Мірошниченко Л.Є. вбачається, що в результаті перевірки державним інспектором порушень земельного законодавства не встановлено.

ЗК України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 22.08.2019 р. за клопотанням сторони позивача залучено до участі у справі за позовом Мірошниченко Л.Є. Лиманську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Відповідно до вимог ч.1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 51 ЦПК).Водночас суд апеляційної інстанції не має повноважень залучити вказану міську раду в якості співвідповідача або замінити неналежного відповідача.За таких обставин суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про стягнення орендної плати за користування землею за рахунок Лиманської міської ради.

Рішення Краснолиманського міського суду змінено в частині мотивів відмови в позові.  

43

Єдиний унікальний номер 236/4618/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.03.2020 року по цивільній справі за позовом Яковенко О.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 11.03.2020 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Яковенко О.В. заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 6 016,76 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 4 011,90 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 2 597,04 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 2 563,02 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Яковенко О.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частини позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат є обґрунтованими.

Проте, розраховуючи компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів (ПДФО 18%, військового збору 1,5%), крім того, суд допустив помилки у розрахунках та не обрахував компенсацію за кожен місяць окремо, що призвело до невірного розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне перерахувати розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів  за квітень - липень 2017 року, складає 2126,24 грн. (325,60 + 303,62 + 277,51 + 1219,51).

Отже, рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат у сумі 2563,02 грн. підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 2126,24 грн. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

становивши, що суд першої інстанції, ухваливши рішення про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат, неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну рішення в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплат та в частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення залишити без змін.

44

Єдиний унікальний номер 236/4139/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 02.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 27.12.2019 року по цивільній справі за позовом Мороз Ю.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду  від 27.12.2019 року позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість із заробітної плати  в сумі 17979,11 грн., а також компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати  у сумі 3974,35 грн.; зобов`язано відповідача утримати з цієї суми податок з доходів фізичних осіб  та інші обов`язкові платежі.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивачу було нарахована та виплачена заробітна плата за першу половину березня 2017 року в сумі 2 911,61 грн. з вирахуванням утримання податків та зборів вона отримала 1752,90 грн., що підтверджується  довідкою від 07.04.2020 року та копією видаткового ордеру №49 від 09.10.2019 року із особистим підписом позивача про отримання.

Апеляційний суд приймає вказаний доказ відповідача як належний, оскільки матеріали справи не містять відомостей про отримання ним на момент розгляду справи у грудні 2019 року копії ухвали про відкриття провадження у справі від 11.10.2019 року та копії позовної заяви, що унеможливило своєчасно подати до суду першої інстанції відзив та відповідні докази.

За період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року судом першої інстанції  було визначено та стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 17979,11 грн.

Враховуючи те, що відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року, заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року яка підлягає стягненню з відповідача складає 15067,50 грн..

Отже, рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі підлягає зміні з 17979,11 грн. на 15 067,50 грн.

Також ґрунтується на положеннях Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків  виплати заробітної плати, однак складає меншу суми з урахуванням виплат за першу половину березня 2017 року, а саме 3240,62 грн. Тому у цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає зміні.

Апеляційний суд вирішив зменшити розмір заборгованості по заробітній платі, стягнутий з АТ «Українська залізниця» на користь позивача з 17979,11 грн. до 15067 грн. гривень 50 копійок. Зменшити розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, стягнутий з АТ «Українська залізниця» на користь позивача з 3974,35 грн. до 3240 (три тисячі двісті сорок) гривень 62 копійки.

45

Єдиний унікальний номер 236/4689/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 03.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 17.03.2020 року по цивільній справі за позовом Бевза О.В. до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням  Краснолиманського міського суду позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі за: березень 2017 року - 2175,47 грн., квітень 2017 року - 2197,27 грн., травень 2017 року - 2225,27 грн., червень 2017 року - 2211,27 грн., липень 2017 року - 8091,86 грн. ( в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 16901,14 (шістнадцять тисяч дев`ятсот одна грн. 14 коп.) гривень (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів); компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 3608,99 (три тисячі шістсот вісім грн 99 коп.) гривень (з утриманням із цієї суми податків та іншіх обов`язкових платежів).

Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату  праці,  суд  має  навести  в рішенні  розрахунки,  з  яких  він виходив при визначенні сум,  що підлягають стягненню.  Оскільки справляння і  сплата  прибуткового податку   з   громадян  є  відповідно  обов`язком  роботодавця  та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших  обов`язкових  платежів,  про  що  зазначає  в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 23 346,49 гривень не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Отже, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення по справі, що призвело до невірного стягнення суми заборгованості по заробітній платі з березня 2017 року по липень 2017 року, а тому рішення суду підлягає зміні.

46

Єдиний унікальний номер 236/5210/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 03.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.02.2020 року по цивільній справі за позовом Харькової Ж.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, оплати днів щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідну допомогу при скороченні штату скасовано.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 12.02.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнутол з АТ «Українська залізниця» на користь Харькової Ж.М. заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року – 4703,60 гривень, заробітній платі за час вимушеного простою - 2680,69 гривень, оплата днів щорічної відпустки - 4734,86 гривень, матеріальна допомога на оздоровлення - 2219,50 гривень, вихідна допомога при звільненні в сумі - 8694,92 гривень. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Харьковій Ж.М. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. 

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь позивача.Такі висновки суду першої інстанції не відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану нею роботу, надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Крім того, на підтвердження факту виконання роботи або перебування у простою у спірний період сторонами не надані оформлені у відповідності до вимог наказу № 236/ДНД від 17 березня  2017 року табелі обліку робочого часу та журнали обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої.

Також, обставини, що у спірний період позивач являлась на робоче місце, за нею зберігався середній заробіток, не підтверджені належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами, зокрема табелями обліку робочого часу. Згідно з повідомленням відповідача, у  нього  відсутні оригінали первинних (кадрових і фінансових) документів, що обумовлено форс-мажорними обставинами.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з  АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від    06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17 та  Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою.  

Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення заборгованості за час вимушеного  простою, оплати днів щорічної відпустки та матеріального допомоги за час вимушеного простою, оплати днів щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідну допомогу при скороченні штату, не є правильним, оскільки факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами. Зважаючи на те, що виробничі  потужності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» фактично знаходяться у м. Донецьку Донецької області, яке перебуває під контролем незаконних збройних формувань, відповідач втратив контроль над майном та документацією, АТ «Українська залізниця» з незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи.

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі     №  408/2306/17-ц та від 11 квітня 2019 року у справі №  408/2445/17-ц.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржене рішення ухвалено з  порушенням матеріального права, апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення Краснолиманського міського суду  Донецької області від 12.02.2020 року  скасувати.

47

Єдиний унікальний номер 236/4321/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 03.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 13.02.2020 року по цивільній справі за позовом Мовчан П.Я. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимушеного простою, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсацій втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 13.02.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Мовчан П.Я. заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 13372,15 гривень, одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 8447,31 гривень, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 5076,72 гривень, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати в сумі в сумі 5459,92 гривні. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частини позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав. 

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, проте заборгованість по заробітній платі за період з лютого по липень 2016 року, позивачем не доведена шляхом наданням належних доказів та спростована відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів, та індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) від 02 жовтня 2019, а отже задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам та встановленим обставинам.

Апеляційний суд не погоджується з визначеним розміром заробітної плати за час вимушеного простою в сумі 13372,15 гривень, оскільки, звертаючись до суду позивач заявляв позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного простою в сумі 11955,66 гривень, одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 8447,31 гривень, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 5076,72 гривень, що підтверджується розрахунками.

Згідно частини 1  статті 13  ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З довідки розрахунку оплати простою вбачається, що позивачу нарахована заробітна плата за березень 2017 року 2400,85 гривень за 100 годин, за травень 2017 року нараховано 3769,33 гривень за 159 годин, за червень 2017 року нараховано 3769,33 гривень за 158 годин, за липень 2017 року нараховано 2016,15 за 92 години, а всього 11955,66 гривень. Оплата простоїв обчислена шляхом 2/3 від тарифної ставки 5654,00 гривень.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку, щодо стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного простою в розмірі 13372,15 гривень. Враховуючи зазначене рішення суду в частині стягнення заборгованості за час вимушеного простою підлягає зміні.

Отже, з урахуванням зазначеного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру заробітної плати за час вимушеного простою.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до ст. 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Проте розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що сума компенсації обчислюється з грошового доходу за відповідний місяць вже після утримання податків і обов`язкових платежів (ПДФО 18%, військового збору 1,5%), крім того, допустив помилки у розрахунках та не обрахував компенсацію за кожен місяць окремо, що призвело до невірного розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів.

Отже,   з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 4302,72 гривень.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. Отже, з урахуванням зазначеного рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

48

Єдиний унікальний номер 236/4480/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 10.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.03.2020 року по цивільній справі за позовом Мочалової І.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського суду від 04.03.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Мочалової І.О. заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року – 2467,34 гривень, квітень 2017 року – 2130,65 грн., травень 2017 року – 3145,65 грн, червень 2017 року – 3145,65 грн., липень 2017 року – 12392,83 грн ( в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 23282,12 грн ( без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Мочалової І.О. компенсацію втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4998,36 грн. Зобов’язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Мочаловій І.О. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов’язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги Мочалової І.О. про стягнення заборгованості із заробітної плати суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом. Стягнення заборгованості із заробітної плати після утримання із суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів суд обґрунтував тим, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачем до суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання сум податків і обов`язкових платежів. Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким в даному випадку є відповідач у справі.

Проте, суд першої інстанції в порушення законодавства помилково стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі після утримання передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було дотримано вказаних вище норм законодавства.

В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: березень 2017 року 5 980,27 грн, квітень 2017 року 2 498,45 грн, травень 2017 року 3 955,89 грн, червень 2017 року 3 955,89 грн, липень 2017 року 15 496,95 грн.

Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень-липень 2017 року складає 31 887,45 грн. З табуляграми за березень 2017 року та відомості на виплату грошей випливає, що позивачу було виплачено заробітну плату за першу половину березня в сумі 2 045,07 грн (нараховано 2 877,41 грн), тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 29 010,04 грн (31 887,45 грн 2 877,41 грн).

Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень липень 2017 року, то збільшення її розміру до 29 010,04 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданих до позовної заяви табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

49

Єдиний унікальний номер 236/4693/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 10.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 18.03.2020 року по цивільній справі за позовом Березіної Е.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 березня 2020 року позовні вимоги Березіної Е.В. задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Березіної Е.В. заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року 3 200,89 грн, квітень 2017 року 3 771,10 грн, травень 2017 року 3 771,10 грн, червень 2017 року 3 771,10 грн, липень 2017 року 12 058,21 грн (в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 26 572,40 грн (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Березіної Е.В. компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 5 682,32 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Березіній Е.В.  доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. 

Рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру стягненої заробітної плати, з огляду на таке.

 Задовольняючи позовні вимоги Березіної Е.В. про стягнення заборгованості із заробітної плати суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом. Стягнення заборгованості із заробітної плати після утримання із суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів суд обґрунтував тим, що на підтвердження існуючої заборгованості з виплати заробітної плати позивачем до суду були надані розрахунки заробітної плати, в яких зазначені суми до виплати, тобто після утримання сум податків і обов`язкових платежів. Проте, апеляційний суд частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Заборгованість з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким в даному випадку є відповідач у справі.

Проте, суд першої інстанції в порушення законодавства стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі після утримання передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень-липень 2017 року складає 36 820,07 грн. з табуляграми за березень 2017 року та довідки АТ «Українська залізниця» від 27.02.2020 року випливає, що позивачу було виплачено заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 3 067,77 грн (нараховано 3 857,94 грн), тому з відповідача підлягає стягненню заробітна плата в розмірі 32 962,13 грн (36 820,07 грн 3 857,94 грн).

Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень липень 2017 року, то збільшення її розміру до 32 962,13 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданих до позовної заяви табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

50

Єдиний унікальний номер 236/1317/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 10.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 05.03.2020 року по цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до Кіктьової О.С. змінено.

Саржевська І.В.

Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 25 червня 2018 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з Кіктьової О.С. на користь АТ кБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 33224,02 грн, з яких: заборгованість за кредитом 1944,12 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 30979,90 грн, заборгованість за комісією 300,00 грн та заборгованість по судовим штрафам (процентна складова) 1661,20 грн.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.01.2020 року скасовано заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25.06.2018 року та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.03.2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» до Кіктьової О.С. про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Кіктьової О.С. на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 8 листопада 2011 року в розмірі 1944,12 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 1944,12 грн та безпідставності позовних вимог в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом.

Висновок суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, виходив із того, що в заяві позичальника не зазначена процентна ставка по кредиту, тому немає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Проте, суд не звернув увагу на зміст наведеної вище довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», що підписана Кіктьовою О.С. , відповідно до яких сторони узгодили розмір процентної ставки 30% річних (2,5% на місяць). З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо визначення періоду нарахування передбачених договором від 08.11.2011 року процентів та їх розміру, апеляційний суд враховує, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) та від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відтак, розмір заборгованості за процентами має бути 30% річних, виходячи з узгодженої сторонами базової процентної ставки, та нараховуватись до 30.09.2015 року закінчення дії кредитного договору (строку дії картки). Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 08.11.2011 року по 31.08.2014 року становить 313,35 грн. Перевіряючи розмір нарахованих процентів в сумі 635,76 грн за період з 01.09.2014 року 30.09.2015 року (закінчення дії кредитного договору (строку дії картки) з врахуванням узгодженої відсоткової ставки в розмірі 30% річних, викладений в письмових поясненнях АТ КБ «Приватбанк», апеляційний суд погоджується з таким розміром, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Виходячи з викладеного вище, за період з 8 листопада 2011 року по 30 вересня 2015 року загальна заборгованість за процентами за користування кредитом становить 949,11 грн (635,76 грн + 313,35 грн), яка має бути стягнута з відповідача.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

51

Єдиний унікальний номер 236/35/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 18.02.2020 року по цивільній справі за позовом Дружиніної Н.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 18.02.2020 року позовні вимоги Дружиніної Н.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсація при звільненні задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Дружиніної Н.В., заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі 9247,72 грн., вихідну допомогу в сумі 6333,27 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 7370,48 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4858,60 грн. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Дружиніній Н.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати. Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 передбачено, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано разрахунок оплати середньої заробітної плати, згідно якого вихідна допомога становить 4191,38 грн, проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано. Згідно наданої Дружиніною Н.В., табуляграми, вбачається, що їй належить до сплати вихідна допомога у розмірі 6333,27 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 4191,38 грн. Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 4191,38 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано розрахунок оплати відпустки, згідно якого компенсація за невикористані 38 днів відпустки становить 6668,62 грн. проте при стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості, даний доказ враховано не було. Згідно наданої Дружиніною Н.В. табуляграми та довідки оплати відпустки, вбачається, що їй належить до сплати компенсація за невикористані дні відпустки у розмірі 7370,48 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що сума за невикористану відпустку становить 6668,62грн.  Отже, сума компенсації за невикористані 38 днів відпустки підлягає зменшенню до 6668,62 грн.

Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні, то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за квітень - липень 2017 року, складає 4321,91 грн. (639,09+591,16+545,89+2545,77).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 4321,91 грн.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цій частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.  

52

Єдиний унікальний номер 236/4670/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 25.06.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 17.03.2020 року по цивільній справі за позовом Березіна В.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 17.03.2020 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року 3559 грн. 08 коп., квітень 2017 року 32727 грн. 72 коп. (у тому числі допомога при виході на пенсію та компенсація за невикористані дні відпустки), всього у сумі 36286 грн. 80 коп. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 8639 грн. 11 коп. (з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів).

З позовної заяви вбачається, що позивач, при обчисленні заборгованості по заробітній платі, виходив з сум до виплати після утримання податків і обов`язкових платежів, без урахування Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстат, від 13 січня 2004 № 5, яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Таким чином, оскільки позивачу в день звільнення відповідачем не виплачено всіх сум, що належать йому від АТ «Укрзалізниця», зокрема заробітну плату, з відповідача на користь Березіна В.В. слід стягнути заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по квітень 2017 року у загальному розмірі 45 038 грн. 58 коп. (4383,01 +40655,57), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів і це не є виходом за межі позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, висновок суду першої інстанції про розмір заборгованості по заробітній платі за період березень-квітень 2017 року не відповідає фактичним обставинам справи.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень-квітень 2017 року у розмірі 36 286 грн. 80 коп., у резолютивні частині свого рішення суд першої інстанції зазначив, що вказана сума має бут стягнута без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

З таким рішенням суду погодитись не можна, з огляду на те, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України до обов`язків податкового агента, яким є відповідач по справі, віднесено вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

З урахуванням наведеного стягнення заборгованості по заробітній платі позивача має бути проведено зі здійсненням утримань, передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів, а рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Враховуючи надані на розгляд суду довідки про доходи, розрахунки заробітної плати за березень - квітень 2017 року,у відповідача АТ "Українська залізниця" перед позивачем мається заборгованість по заробітній платі березень 2017 року - 4 383 грн. 01 коп. (7514,90 - 3131,89), за квітень 2017 року - 40 655 грн. 57 коп. (у тому числі вихідна грошова допомога - 28 146 грн. 96 коп. та компенсація за невикористану відпустку 9 243 грн. 89 коп.). Загальна сума заборгованості складає45 038 грн. 58 коп., податки та інші обов`язкові платежі з якої не утримані.

Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати у сумі 36 286 грн. 80 коп. підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у розмірі 45 038 грн. 58 коп., яка є заборгованістю по заробітній платі за березень квітень 2017 року. Зазначена сума підлягає виплаті позивачу з вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Позивач маєправо накомпенсацію втратичастини грошовихдоходів узв`язкуз порушеннямстроків виплати заробітної плати за період березня-квітня 2017 року, зокрема за березень 2017 року сума заборгованості склала - 4 383 грн. 01 коп. (7514,90 - 3131,89), за квітень 2017 року - 12508 грн. 61 коп. (40655,57 - 28146,96). Оскільки на теперішній час зазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати цих доходів, які належать до фонду оплати праці, складає більше, ніж один місяць.

Компенсація апеляційним судом розраховується станом на 17 березня 2020 року - на день ухвалення рішення судом першої інстанції. Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень-квітень 2017 року складає 3 261 грн. 47 коп.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168ПодатковогокодексуУкраїни є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за березень - квітень 2017 року, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, рішення суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 668 грн. 40 коп. також підлягає зміні.

53

Єдиний унікальний номер 236/89/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.03.2020 року по цивільній справі за позовом Дем’янова І.А. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 04.03.2020 року з урахуванням ухвали від 27.04.2020 року про внесення виправлень у рішення, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Дем’янова І.А. заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі 12 052,03 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5 480,34 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 1 225,60 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4 057,11 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Дем’янову І.А. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Оскільки на теперішній час заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше ніж на один місяць, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати є обґрунтованими.

Проте, судом першої інстанції неправильно визначена компенсаційна виплата, яку просив стягнути на свою користь позивач. Зокрема, суд першої інстанції при обчисленні суми компенсації взяв суми доходу позивача за відповідний місяць без утримання податків і обов`язкових платежів, в той час як відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» такий розрахунок здійснюється із сум доходу після утримання податків і обов`язкових платежів.

Так, компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року в сумі 2 741,31 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 605,83 грн (2 741,31 грн х 0,221 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по березень 2020 року);

компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року в сумі 2 776,22 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 560,80 грн (2 776,22 грн х 0,202 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по березень 2020 року);

компенсація втрати частини грошових доходів за червень 2017 року в сумі 2 758,77 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 549,00 грн (2 758,77 грн х 0,199 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по березень 2020 року);

компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року в сумі 7 105,24 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 1 421,00 грн (7 105,24 грн х 0,200 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по березень 2020 року).

Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів в загальному розмірі 3 136,63 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати підлягає зміні до 3 136,63 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

54

Єдиний унікальний номер 236/870/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 28.04.2020 року по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до Жигалко О.В. про стягнення заборгованості скасовано.

Сердюк Н.В.

Заочним рішенням Краснолиманського міського суду від 28.04.2020 року в задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до Жигалко О.В. про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що підписана відповідачем анкета - заява не містить відомостей про оформлення кредитного договору у розмірі 21600,00 грн. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то зазначені обставини вказують на порушення прав банку, які підлягають захисту через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 12668,31 грн.

Що стосується вимоги позову про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне. Позивач здійснив нарахування відсотків в розмірі 86,4 % річних за період з 01.12.2019 року по 23.01.2020 року в сумі 1617,62 грн. (а.с. 15). У даному випадку, за відсутності Умов та правил надання банківських послуг, які погоджені відповідачем, неможливо стверджувати про договірні відсотки. Отже, вказаний розмір відсотків не може бути застосований.

Враховуючи те, що відповідач є громадянином України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вона має бути звільнена від сплати штрафних санкцій. Тому Банк безпідставно нарахував і вимагає сплати Жигалко О.В.   штрафів за кредитним договором.

На підставі вищезазначеного апеляційний суд приходить до висновку, що заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року підлягає скасуванню, через порушенням судом норм матеріального права, а позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» частковому задоволенню. Стягнути з Жигалко О.В. на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 11.07.2007 року у сумі 12668 гривень 31 копійку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

55

Єдиний унікальний номер 236/1017/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 14.04.2020 року по цивільній справі за позовом Пучинця І.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 14.04.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Пучинця І.О.   заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі - 9276 грн. 81 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 32497 грн. 40 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі - 3911 грн. 55 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі - грн. 72 коп. Зобов`язано АТ  "Українська залізниця" при виплаті доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати.

Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано разрахунок оплати середньої заробітної плати 3709,40 грн, згідно якого допомога при виході не пенсію становить 14837,60 грн. (3709,40 х 4),проте при стягненні з відповідача на користь позивача суми грошової допомоги при звільненні даний доказ не було враховано. Згідно наданої позивачем , табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати вихідна допомога у розмірі 32497,40 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 14837,60 грн.

Крім того, з копії наказу №1260-ОС від 17.07.2017 року про припинення трудового договору вбачається, що позивачу підлягає до сплати одноразова грошова допомога у розмірі чотирьох середньомісячних заробітних плат.

Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 14837,60 грн.

Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні, то також підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів по липень 2017 року.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів  за квітень - липень 2017 року, складає 5727,42грн. (555,10+541,47+494,92+4135,93). Отже,   з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 5727,42 грн. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

56

Єдиний унікальний номер 236/502/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 07.04.2020 року по цивільній справі за позовом Лутова Д.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строку виплати заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 07.04.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ "Українська залізниця"  на користь Лутова Д.В. , заборгованість по заробітній платі за: березень 2017 року - 3330,18 грн., квітень 2017 року - 2740,62 грн., травень 2017 року - 2740,62 грн., червень 2017 року - 2740,62 грн., липень 2017 року - 12817,38 грн. (в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 24369 грн. 42 коп. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів). Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь Лутова Д.В., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 6965 грн. 04 коп. Зобов`язано АТ "Українська залізниця" при виплаті Лутову Д.В. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

 Відповідно до ч.5 п.6 ПП ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату  праці,  суд  має  навести  в рішенні  розрахунки,  з  яких  він виходив при визначенні сум,  що підлягають стягненню.  Оскільки справляння і  сплата  прибуткового податку   з   громадян  є  відповідно  обов`язком  роботодавця  та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших  обов`язкових  платежів,  про  що  зазначає  в резолютивній частині рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів, які б спростували відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати.

Апеляційний суд частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано до вказаних вище норм законодавства.

Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень-липень 2017 року, то збільшення її розміру до 32418,13 гривень не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в доданій до позовної заяви довідці.

Враховуючи, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 1484,57 грн. після утримання обов`язкових податків та зборів (без утримання обов`язкових податків та зборів сума складає 1866,95 грн.),  апеляційний суд вважає, що розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем за березень 2017 року складає 4187,95 грн. без утримання податку та інших обов`язкових платежів, виходячи з розрахунку: 6054,90 грн. - 1866,95 грн.

Також апеляційний суд вважає, що підлягає зменшенню сума вихідної допомоги при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано розрахунок оплати середньої заробітної плати згідно якого вихідна допомога при звільненні становить 3793,20 грн., проте при стягненні з відповідача на користь позивача вихідної допомоги, даний доказ не було враховано. Згідно наданої позивачем табуляграми, вбачається, що йому належить до сплати вихідна допомога у розмірі 7568,16 грн. проте, даний розрахунок є помилковим і відрізняється від наданого відповідачем, в якому зазначено, що вихідна допомога становить 3793,20 грн.

Отже, сума вихідної допомоги при звільненні підлягає зменшенню до 3793,20 грн.

Надані відповідачем докази до суду першої інстанції, позивачем спростовані не були, а отже апеляційний суд вважає за необхідне  врахувати їх при апеляційному перегляді. Оскільки суми стягнення заборгованості зменшенні,то підлягає перерахунку сума компенсації втрати частини грошових доходів за березень 2017 року та липень 2017 року.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Отже,   з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів у сумі 5750,81 грн. (1038,61+816,83+761,69+696,20+2437,48), яка не виходить за межі позовних вимог. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати невірно провів розрахунок, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

57

Єдиний унікальний номер 236/4945/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 31.03.2020 року по цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до Давиденко Д.С., Давиденко О.І. про стягнення заборгованості за водопостачання та водовідведення змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 31.03.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Давиденко Д.С., Давиденко О.І.солідарно на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, заборгованість за водопостачання та водовідведення за період з 01 серпня 2011 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 38 202,07 гривень. Стягнуто з Давиденко Д.С., Давиденко О.І.солідарно на користь КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі структурного підрозділу Лиманського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства  одержувач платежу - Лиманське ВУВКГ КП «Компанія «Вода Донбасу», понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1723,23 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем і відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг у вигляді постачання холодної води і водовідведення, однак відповідачі по справі не надали суду доказів сплати заборгованості та не спростували її наявність, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 38 202,07 гривень. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості оскільки відповідачі не надали суду доказів сплати заборгованості та не спростували її наявність.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачі є споживачами комунальної послуги, що її надає позивач, оскільки між позивачем і відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання комунальних послуг - постачання холодної води і водовідведення, однак відповідачі по справі не сплачують вартість послуг, що порушує право позивача на отримання коштів за надані послуги у встановлений законодавством строк, та в повному обсязі. Тобто, у відповідачів виникло зобов`язання сплатити гроші за спожиті послуги, а у позивача право вимагати від них виконання свого обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Проте, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача судового збору  в розмірі 1723,23 гривень.

Так, відповідно до постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року №10 солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. З Давиденко Д.С. та Давиденко О.І. на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 861,62 гривень з кожного.

58

Єдиний унікальний номер 236/26/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 16.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 25.03.2020 року по цивільній справі за позовом Ільмінського Д.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 25.03.2020 року позов задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Ільмінського Д.В. заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 46 339,19 грн. 

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: за березень 2017 року 20 973,31 грн, за квітень 2017 року 0 грн, за травень 2017 року 2 203,01 грн, за червень 2017 року 2 053,30 грн, за липень 2017 року 32 937,36 грн.

Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень липень 2017 року складає 58 166,98 грн. Саме такий розмір заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень липень 2017 року, то збільшення її розміру до 58 166,98 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданих до позовної заяви довідці та табуляграмах, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Рішення змінено в частині суми стягнутої заробітної плати, а в іншій частині залишити без змін.

59

Єдиний унікальний номер 236/526/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 16.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 03.04.2020 року по цивільній справі за позовом Себра С.Є. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, грошової допомоги, компенсації за порушення строку виплати заробітної плати змінено.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 03.04.2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача щзаборогованість по заробітній платі за березень 2017 року – 1647,77 грн, квітень 2017 року – 1405,73 грн, травень 2017 року – 1423,63 грн, червень 2017 року – 1414,67 грн, липень 2017 року – 7649,64 грн (в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористані дні відпустки), а всього в сумі 13541,44 грн. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 2 864,47 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. 

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства.

В розрахункових листах (табуляграмах) за період з березня 2017 року по липень 2017 року зазначені такі суми нарахувань: березень 2017 року 3 314,83 грн, квітень 2017 року 1 767,80 грн, травень 2017 року 1 790,32 грн, червень 2017 року 1 779,06 грн, липень 2017 року 9 569,48 грн. Таким чином, загальний розмір нарахованої заробітної плати за березень-липень 2017 року складає 18 221,49 грн. Саме такий розмір заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів вважає, що, оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень липень 2017 року, то збільшення її розміру до 18 221,49 грн не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме така сума в доданих до позовної заяви табуляграмах і зведеному розрахунку загальної суми на відшкодування заробітної плати, і саме така сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати.

Рішення слід змінити в частині суми стягнутої заробітної плати, а в іншій частині залишити без змін.

60

Єдиний унікальний номер 236/4946/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 18.03.2020 року по цивільній справі за позовом Малишева О.С. до Малишевої В.В., Малишевої Я.П. про зменшення розміру аліментів скасовано.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 18.03.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, які стягуються за судовим наказом Краснолиманського міського суду по справі №236/1538/19 з Малишева О.С. на користь Малишевої Я.П. аліменти на утримання його неповнолітньої дитини – Малишева Б.О., 03.04.2018 року народження в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, до 1/6 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків від встаноленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з набранням рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задволені позовних вимоги в частині зменшення аліментів, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для такого зменьшення з 1/4 частни до 1/6 частини заробітної плати. Апеляційної суд не погоджується з таким висновком суду, та вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню та постановленню нового.

Суд першої інстанції встановивши обставини, що у позивача відбулась зміна матеріального та сімейого стану, у порівнянні з його матеріальним становищем на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів на утримання Малишева Д.О., безпідставно відмовив у задоволені позову про зменшення аліментів на утримання Малишева Д.О. з 1/4 частини до 1/6 частини заробітної плати Малишева О.С.

Колегія суддів встановила, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову до Малишевої В.В. про зменшення розміру аліментів на неповнолітнього Малишева Д. скасувати.Позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Зменшити розмір аліментів, стягнутий за рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 01.12.2011 року з Малишева О.С. на користь Малишевої В.В. щомісячно аліментів на утримання неповнолітнього Малишева Д.з 1/4 частини його заробітку (доходу) до 1/6 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

61

Єдиний унікальний номер 236/456/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 31.03.2020 року по цивільній справі за позовом Журавльова В.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за порушення строку виплати заробітної плати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 31.03.2020 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 02.06.2020 року) позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі по заробітній платі за березень 2017 року у розмірі 2322,07 грн., квітень 2017 у розмірі 1631,61 грн., травень 2017 року у розмірі 1737,89 грн., червень 2017 у розмірі 1737,89 грн., липень 2017 року (включаючи компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу) в сумі 10021,44 грн., а всього у сумі 17450,90 грн., а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 3691,95грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

У матеріалах справи наявний видатковий касовий ордер № 785 від 26.09.2017 року, згідно якого позивач отримав 796,41 грн. депонованої заробітної плати за першу половину березня 2017 року, що підтверджується його особистим підписом. Зазначена сума також відповідає сумі авансу у розрахунковому листі за березень 2017 року. Таким чином, убачається, що позивачу було виплачено частину заробітної плати за березень 2017 року, а невиплачена частина складає 1525,66 грн., яку й слід стягнути з відповідача. Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині розміру заборгованості з невиплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню на користь позивача, а саме необхідно задовольнити позовні вимоги у частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року у розмірі 16 654,49 грн.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1).

Проте розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги щодо сплати заборгованості із заробітної плати за березень 2017 року підлягають задоволенню частково.

Так, сума компенсації втрати частини заробітної плати за березень 2017 року становить 378,36 грн. (1525,66 грн. х 0,248 коефіцієнту приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по лютий 2020 року).

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині стягнення суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати підлягає зміні, та на користь позивача необхідно стягнути 3494,44 грн. компенсації за втрату частини доходів за період роботи з березня по липень 2017 року.

62

Єдиний унікальний номер 236/995/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 22.04.2020 року по цивільній справі за позовом Гуземи А.А. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації при звільненні змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 22.04.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Гуземи А.А. заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 14 657,45 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 7 346,92 грн, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 2 399,13 грн, а також компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну їх виплати в сумі 5 100,34 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Гуземі А.А. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частині позовних вимог відмовлено за відсутністю підстав. 

Судом першої інстанції неправильно визначена компенсаційна виплата, яку просив стягнути на свою користь позивач. Зокрема, суд першої інстанції при обчисленні суми компенсації взяв суми доходу позивача за відповідний місяць без утримання податків і обов`язкових платежів, в той час як відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» такий розрахунок здійснюється із сум доходу після утримання податків і обов`язкових платежів. Крім того, суд зробив розрахунок, виходячи із сум загальної заборгованості по заробітній платі, а не по кожному місяцю окремо, як це передбачено чинним законодавством.

Так, компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року в сумі 3 266,61 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 754,59 грн (3 266,61 грн х 0,231 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з травня 2017 року по квітень 2020 року); Компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року в сумі 3 266,61 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 689,25 грн (3 266,61 грн х 0,211 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з червня 2017 року по квітень 2020 року); Компенсація втрати частини грошових доходів за червень 2017 року в сумі 3 266,61 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 682,72 грн (3 266,61 грн х 0,209 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з липня 2017 року по квітень 2020 року); Компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року в сумі 9 678,86 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 2 032,56 грн (9 678,86 грн х 0,210 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по квітень 2020 року).

Тобто, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів в загальному розмірі 4 159,12 грн.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розміру компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати підлягає зміні до 4 159,12 грн, без утримання податку та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

63

Єдиний унікальний номер 236/5263/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 10.03.2020 року по цивільній справі за позовом Носенко О.Ю. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітній платі за час вимушеного простою, оплати щорічної відпустки, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідну допомогу при скороченні штату скасовано.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 10.03.2020 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 1232,30 грн., заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою - 2779,07 грн., заборгованість по оплаті щорічної відпустки 5841,57 грн., компенсацію за невикористану відпустку 7253,74 грн., вихідну допомогу при звільненні 8230,30 грн., з зобов`язанням утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі та оплаті за час простою за березень-липень 2017 року.

Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав.

За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.

Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання нею службових обов`язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Проте сторонами не надані оформлені у відповідності до вимог наказу № 236/ДНД від 17.03.2017 року табелі обліку робочого часу та журнали обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої, або інші докази на підтвердження факту виконання роботи або перебування у простою у спірний період.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про доходи №154/2 від 24.01.2020 року, згідно якої Носенко О.Ю. за березень 2017 року нарахована 3026,79 грн. заробітної плати, до видачі - 2406,85 грн., за квітень-липень нарахувань не було Довідка підписана в.о. начальника Подлузьким В.О. та завірена печаткою підприємства. Також згідно листа відповідача №154 від 24.01.2020 року, підписаного в.о. начальника Подлузьким В.О. , станом на день звільнення позивача заборгованість з виплати заробітної плати за період січень-липень відсутня. Також надана відомість на виплату грошей №32 за березень 2017 року, згідно якої Носенко О.Ю. отримала 2406,85 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

64

Єдиний унікальний номер 236/4574/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.07.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.03.2020 року по цивільній справі за позовом Банько Л.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 12.03.2020 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь Банько Л.В. заробітну плату за час вимушеного простою в сумі 14 250 грн. 29 коп., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 55 540 грн. 38 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 2878 грн. 80 коп. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 16 751 грн. 91 коп. з зобов`язанням відповідача утримати з доходу позивача податку та інші обов`язкові платежі. В задоволенні інших позовних вимог відмолено.

    Однак при ухваленні рішення, суд першої інстанції при обчисленні заборгованості по заробітній платі, виходив із сум, визначених працедавцем як оплата простою, та не брав до уваги повну нараховану суму за кожний місяць зазначеного періоду, без урахування Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстат, від 13 січня 2004 № 5, яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.

Таким чином, оскільки позивачу в день звільнення відповідачем не виплачено всіх сум, що належать йому від АТ «Укрзалізниця», зокрема заробітну плату, з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з квітня 2017 року по липень 2017 року у загальному розмірі 74 024 грн. 24 коп. (4119,55 + 4119, 55 + 4119,55 + 61 665,59), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, висновок суду першої інстанції про розмір заборгованості по заробітній платі за період квітень липень 2017 року не відповідає фактичним обставинам справи.

Посилаючись на втрату 16 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень", 17 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем та знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка.

Враховуючи надані на розгляд суду довідки про доходи, розрахунки заробітної плати за квітень - липень 2017 року,у відповідача АТ "Українська залізниця" перед позивачем ОСОБА_1 мається заборгованість по заробітній платі за квітень 2017 року 4119 грн. 55 коп., за травень 2017 року - 4119 грн. 55 коп., за червень 2017 року - 4119 грн. 55 коп., за липень 2017 року - 61 665 грн. 59 коп., з яких 2878 грн. 80 коп. - компенсація за невикористані 10 днів відпустки, 55 540 грн. 38 коп. - грошова допомога при виході на пенсію.

Загальна сума заборгованості складає74 024 грн. 24 коп., податки та інші обов`язкові платежі з якої не утримані.

Відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заробітної плати у сумі 14 250 грн. 29 коп. підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у розмірі 15 605 грн. 05 коп.(4119,55 +4119,55 +4119,55 + 3246,41 (61 665,59 (2878,80+ 55 540,38)), яка є заборгованістю по заробітній платі за квітень - липень 2017 року. Стягненню також підлягає компенсація за невикористані 10 днів відпустки у розмірі 2878 грн. 80 коп., а також одноразова грошова допомога у розмірі 7 ми середньомісячних заробітків у сумі 55 540 грн. 38 коп.

Зазначена сума підлягає виплаті позивачу з вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за квітень - липень 2017 року складає 3 169 грн. 95 коп.

Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168ПодатковогокодексуУкраїни є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за період з квітня по липень 2017 року, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, рішення суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 709 грн. 85 коп. також підлягає зміні.

З огляду на вказане, з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 771 грн. 89 коп. ((786, 60 х 98,13) : 100).

65

Єдиний унікальний номер 236/2907/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 04.08.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 16.09.2019 року по цивільній справі за позовом Данько О.І. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за втрату частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів її виплати змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського  суду від 16.09.2019  року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01 березня по 30 червня 2016 року в сумі 12009,81 грн., частину заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1793,11 грн. заробітну плату за час вимушеного простою у сумі 13286,89 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 4467,12 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки у сумі 1966,67 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати в сумі 2994,92 грн.

Однак апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції невірно обраховано розмір заробітної плати нарахованої за період з березня по липень 2016 року.

З наявних в матеріалах справи платіжних доручень від 14 вересня 2016 року, від 21 лютого 2017 року та від 07 березня 2017 року убачається, що позивачу було сплачено заборгованість за період роботи в ДП «Донецька залізниця» у загальній сумі 10053 грн., тоді як судом першої інстанції було помилково зазначена сума виплати  10197,49 грн. Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що дана сума була виплачена вже з урахуванням сплачених податків та платежів, тоді як позов було заявлено щодо стягнення нарахованої заробітної плати.

Таким чином, з урахуванням виплаченої суми у розмірі 10053 грн. позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за період роботи з березня по червень 2016 рік підлягають задоволенню частково, у розмірі 9719,10 грн.

Крім того, що не можна погодитися з висновком суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за березень 2017 року з огляду на наступне.

У матеріалах справи наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, де міститься інформація про нарахування за березень 2017 року позивачу заробітної плати у сумі 6709,98 грн. (яка співпадає з сумою нарахованої заробітної плати, зазначеною у розрахунковому листі за березень 2017 року), за квітень-липень нарахувань не було.  Убачається, що нарахування було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць.

В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 які надані до суду на позивача вбачається, що страхові внески за березень 2017 року сплачені. Тобто відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена.

Таким чином, факт невиплати заробітної плати позивачу за березень 2017 року спростовується наявними у справі доказам, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині розміру заборгованості з невиплаченої заробітної плати, що підлягає стягненню на користь позивача, а саме необхідно задовольнити позовні вимоги у частині стягнення заборгованості по заробітній платі за квітень-липень 2017 року у розмірі 20 611,10 грн.

Розраховуючи суму компенсації втрати частини грошових доходів, суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги щодо сплати заборгованості за період роботи за березень - червень 20176 року необхідно було задовольнити у меншому розмірі, вимога із заробітної плати за березень 2017 року не доведена позивачем та не підлягає задоволенню. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що виплата заробітної плати, у тому числі оплати простою, повинна була здійснюватися помісячно а базою для обрахування є сума доходу з урахуванням вже сплачених податків та платежів.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині стягнення суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати підлягає зміні, та на користь позивача необхідно стягнути: 5770,97 грн. (204,72 грн. - компенсація за травень 2016 року (554,80 грн.*0,369)+2727,13 грн. - компенсація за червень 2016 року (7330,99 грн.*0,372)+582,95 грн. - компенсація за квітень 2017 року (2625,91 грн.*0,222)+540,94 грн. - компенсація за травень 2017 року (2625,91 грн.*0,206)+491,05 грн. - компенсація за червень 2017 року (2625,91 грн.*0,187)+1224,18 грн. - компенсація за липень 2017 року (6617,20 грн.*0,185))

66

Єдиний унікальний номер 236/5277/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 04.08.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.02.2020 року по цивільній справі за позовом Толстікової С.Л. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі скасовано.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського  суду від 11.02.2020 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позива-ча заборгованість по заробітній платі за період з березня 2017 року по 04.05.2017 року в сумі 7989,43 грн. з зобов`язанням при виплаті позивачу доходу утримати з цієї суми по-датки та інші обов`язкові платежі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстан-ції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі та оплаті за час простою за березень-травень 2017 року.

Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав.

На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-травні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня по травень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належ-ними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. Крім того, на підт-вердження факту виконання роботи або перебування у простою у спірний період сторона-ми не надані оформлені у відповідності до вимог законодавства  табелі обліку робочого часу та журнали обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої.

У матеріалах справи також наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, де міститься інформація про нарахування за березень 2017 року позивачу заробітної плати у сумі 3919,30 грн., за квітень-травень нарахувань не було.  Убачається, що в берез-ні нарахування було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць.

В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 вбачається, що страхові внески за березень 2017 року сплачені в повному обсязі, до страхового періоду зараховано 31 день. Тобто відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про роз-мір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена.

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про доходи №304/2 від 05.02.2020 року, згідно якої позивач за березень 2017 року нараховано 2169,20 грн. заробіт-ної плати, до видачі - 1724,91 грн., за квітень-травень нарахувань не було. Згідно видатко-вого касового ордеру від 15 вересня 2017 року за березень 2017 року позивачем отримано 1724,91 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом.

При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-травень 2017 року, позивач не надав суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволенні по-зовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

67

Єдиний унікальний номер 236/184/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.09.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 18.02.2020 року по цивільній справі за позовом Нестерова М.Л. до Кривінського С.В., третя особа: Орган опіки та піклування Лиманської міської ради Донецької області про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна та стягнення аліментів змінено.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 18.02.2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до пункту 18 вказаної вище Постанови, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року підлягає зміні, доповнивши резолютивну частину рішення про попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

68

Єдиний унікальний номер 236/4213/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 23.09.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 04.06.2020 року по цивільній справі за позовом Кравченка С.Ю. до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів скасовано.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 04.06.2020 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним договір «Миттєва розстрочка» № 19021426529381 від 14.02.2019 року на суму 11 550,00 грн., укладений між АТ КБ «Приватбанк» та Кравченко С.Ю. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги Кравченко С.Ю.  про визнання недійсним договору «Миттєва розстрочка» № 19021426529381 від 14.02. 2019 року на суму 11 550 грн. 00 коп., укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та Кравченко С.Ю. , суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині виходячи з того, що відповідачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо виду договору та істотних умов такого договору. Також врахував наявність кримінального провадження (ЄРДР № 120190504200000115), у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами позивача.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору № 19021426529381 від 14 лютого 2019 року на суму 11 550 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір на обслуговування карткового рахунку, зокрема, надання кредиту з дотриманням вимог ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223. У відповідності до пункту 1.1.1.129 Умов та Правил надання банківських послуг, сервіс «Миттєва розстрочка» - це послуга Банку, яка надається держателям платіжних карток «Універсальна» та «Універсальна GOLD» на умовах терміновості, платності та зворотності. Терміновість кредиту визначається кількістю платежів, яку вибрав клієнт, але не більше 24 платежів. Платність визначається комісією за користування кредитом, яка сплачується одночасно з погашенням кредиту рівними частинами з кожним платежем. Повернення визначається вимогою погасити кредит не більше ніж за вибрану клієнтом кількість платежів. Кредит з використанням сервісу «Миттєва розстрочка», повертається шляхом встановлення клієнтом регулярного платежу з картки клієнта в розмірі щомісячного платежу за кредитом і проводиться Банком на підставі договірного списання.

Отже, як при укладенні Договору про надання банківських послуг від 02 квітня 2012 року, так і при підключенні кредитної картки «Універсальна» до сервісу «Миттєва розстрочка» 14 лютого 2019 року, сторонами була дотримана письмова форма договору у відповідності до ч. 1 ст. 207 ЦК України, а отже відсутні підстави вважати такі правочини нікчемними.

Щодо посилання суду першої інстанції на наявність кримінального провадження за заявою позивача як на підставу щодо визнання недійсним договору № 19021426529381 від 14 лютого 2019 року апеляційний суд вважає доцільним зазначити наступне.

Відповідно до пункту 14.12 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Згідно з пунктом 1.1.2.1.11 Умов та правил, які містяться на сайті відповідача https://privatbank.ua/terms, для уникнення неправомірних операцій з рахунками Клієнт зобов`язаний не залишати без нагляду телефон/пристрій, який використовується для підключення Фінансового номеру телефону Клієнта та/або доступу до програмних комплексів Банку.

В разі втрати Клієнтом Фінансового номеру телефону, підозрі доступу третіх осіб до Фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій третіх осіб із Фінансовим номером телефону Клієнт зобов`язаний негайно повідомити про це Банк в будь-якому з доступних каналів: 3700, чат-онлайн, відділення Банку.

На підставі звернення Клієнта про зазначений факт Банк знімає з номера телефону Клієнта ознаку «Фінансовий» та блокує аккаунт Клієнта в Системі «Приват24» з метою уникнення можливих шахрайських операцій з рахунками Клієнта.

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на положення вищенаведених правових норм апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи. Позивачем не доведено того факту, що в ніч з 13 на 14 лютого 2019 року він не втрачав доступ до свого фінансового телефону, враховуючи, що оформлення додаткової послуги «Миттєва розстрочка» є неможливим без введення особистої та контрольної інформації, відповідальність за схоронність якої несе сам позивач. Під час оформлення послуги здійснено авторизацію належним чином, правильно введено ОТП-пароль, який надійшов на фінансовий номер телефону клієнта.

При цьому слід врахувати, що наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно Кравченко С.Ю. до ухвалення вироку, яким такі обставини будуть встановлені.

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, в порушення норм матеріального та процесуального права, дійшов до необґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору/миттєва розстрочка.                                                                                                                                                           

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів учасниками справи не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається.

Апеляційний суд вирішив скасувати рішення Краснолиманського міськогосуду від 04.06.2020 року в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову відмовити. В іншій частині, рішення суду залишити без змін.

69

Єдиний унікальний номер 236/2287/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 04.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 28.08.2020 року по цивільній справі за позовом Мірошниченка І.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації скасовано.

Сердюк Н.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 28.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Мірошниченка І.В. заробітну плату з квітня по липень 2017 року в розмірі 14 237,25грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 3 418,63грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно висновків суду позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, при цьому суд віддав перевагу з поміж інших доказів Індивідуальним відомостям про застраховану особу Мірошниченко І.В. за спірний період які Товариство надало до Пенсійного фонду України та вважав що внесення Товариством до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року відомостей про розмір заробітної плати в сумі 3 539,18грн, що містяться в довідці за формою ОК-5 є безумовним свідченням того, що заробітна плата позивачу виплачена в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції які стали предметом апеляційного оскарження ґрунтуються на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості Товариства по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків які стали предметом апеляційного оскарження.

В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 3 539,18грн, з яких згідно Відомості на виплату грошей № 34 частина в розмірі 1 290,49грн була безпосередньо виплачена працівнику Мірошниченко І.В. 12 липня 2017 року.

Та безпосередньо факт виплати коштів за другу половину березня 2017 року і саме встановлення обставин щодо отримання таких коштів на підставі належних та допустимих доказів становить предмет спору що визначений заявником в позовній заяві.

Товариство у відзиві на позовну заяву фактично не заперечувало обставин з приводу того, що Товариство виплатило заробітну плату Мірошниченко І.В. тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 1 290,49грн, в підтвердження чого надано відомість на виплату грошей.

Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень 2017 року в сумі 3 539,18грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином не відреагував на аргументи позивача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та помилково вважав, що подання відповідачем до ПФУ відомостей за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року про розмір заробітної плати, які внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є належним виконанням вимог законодавства про виплату заробітної плати позивача в день звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення.

Тому рішення в частині відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 3 539,18грн за вирахуванням вже сплаченого авансу не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального права.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Оскільки позивач  отримав 1 290,49грн заробітної плати тільки 12 липня 2017 року, підлягає стягненню сума компенсації 49,04грн (1290,13грн*0,038(індекс інфляції за період)).

Інша сума компенсації обчислюється з суми яку відповідач мав сплатити позивачу за другу половину березня, яка становить 611,64грн (3 539,18грн-1290,49)*0,272 індекс інфляції за період).

Отже сума компенсації яка підлягає стягненню за березень 2017 року складає 660,68грн(611,64грн+49,04грн).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, задоволення позову та стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 2 248,69грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 660,68грн.

70

Єдиний унікальний номер 236/2243/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 04.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 10.08.2020 року по цивільній справі за позовом Дубовенко С.В. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації скасовано.

Сердюк Н.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 10.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Дубовенко С.В. заробітну плату з квітня по липень 2017 року в розмірі 11122,59 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 2619,71грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно висновків суду позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, при цьому суд віддав перевагу з поміж інших доказів Індивідуальним відомостям про застраховану особу Дубовенко С.В. за спірний період які Товариство надало до Пенсійного фонду України та вважав що внесення Товариством до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року відомостей про розмір заробітної плати в сумі 4614,46грн, що містяться в довідці за формою ОК-5 є безумовним свідченням того, що заробітна плата позивачу виплачена в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції які стали предметом апеляційного оскарження ґрунтуються на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості Товариства по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків які стали предметом апеляційного оскарження.

В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 4614,46грн, з яких згідно Відомості на виплату грошей № 1620 частина в розмірі 1566,13грн була безпосередньо виплачена працівнику Дубовенко С.В. 07 вересня 2017 року.

Та безпосередньо факт виплати коштів за другу половину березня 2017 року і саме встановлення обставин щодо отримання таких коштів на підставі належних та допустимих доказів становить предмет спору що визначений заявником в позовній заяві.

Товариство виплатило заробітну плату Дубовенко С.В. тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 1566,13грн, в підтвердження чого надано відомість на виплату грошей.

Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень 2017 року в сумі 4614,46грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином не відреагував на аргументи позивача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та помилково вважав, що подання відповідачем до ПФУ відомостей за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року про розмір заробітної плати, які внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є належним виконанням вимог законодавства про виплату заробітної плати позивача в день звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення.

Тому рішення в частині відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 4614,46грн за вирахуванням вже сплаченого авансу не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального права.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Оскільки позивач  отримала 1566,13грн заробітної плати тільки 07 вересня 2017 року, підлягає стягненню сума компенсації 62,65грн (1566,13грн*0,40 (індекс інфляції за період)).

Інша сума компенсації обчислюється з суми яку відповідач мав сплатити позивачу за другу половину березня, яка становить 572,07грн (3669,34-1566,13)*0,272 індекс інфляції за період).

Отже сума компенсації яка підлягає стягненню за березень 2017 року складає 634,72грн(572,07грн+62,65грн).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, задоволення позову та стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 2103,21грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 634,72грн.

71

Єдиний унікальний номер 236/2248/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 05.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 28.08.2020 року по цивільній справі за позовом Голофастової В.О. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації скасовано.

Сердюк Н.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 28.08.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Голофастової В.О. заробітну плату з квітня по липень 2017 року в розмірі 14474,51 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 3973,74грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно висновків суду позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, при цьому суд віддав перевагу з поміж інших доказів Індивідуальним відомостям про застраховану особу Голофастової В.О. за спірний період які Товариство надало до Пенсійного фонду України та вважав що внесення Товариством до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року відомостей про розмір заробітної плати в сумі 5276,58грн, що містяться в довідці за формою ОК-5 є безумовним свідченням того, що заробітна плата позивачу виплачена в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції які стали предметом апеляційного оскарження ґрунтуються на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості Товариства по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків які стали предметом апеляційного оскарження.

В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 5276,58грн, з яких згідно Відомості на виплату грошей № 27 частина в розмірі 2250,80грн була безпосередньо виплачена працівнику Голофастовій В.О.. тільки 17 липня 2017 року.

Та безпосередньо факт виплати коштів за другу половину березня 2017 року і саме встановлення обставин щодо отримання таких коштів на підставі належних та допустимих доказів становить предмет спору що визначений заявником в позовній заяві.

Товариство виплатило заробітну плату Голофастовій В.О. тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 2250,80грн, в підтвердження чого надано відомість на виплату грошей.

Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень 2017 року в сумі 5276,58грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином не відреагував на аргументи позивача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та помилково вважав, що подання відповідачем до ПФУ відомостей за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року про розмір заробітної плати, які внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є належним виконанням вимог законодавства про виплату заробітної плати позивача в день звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення.

Тому рішення в частині відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 5276,58грн за вирахуванням вже сплаченого авансу не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального права.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Оскільки позивач  отримала 2250,80грн заробітної плати тільки 17 липня 2017 року, підлягає стягненню сума компенсації 92,28грн (2250,80грн*0,041 (індекс інфляції за період)).

Інша сума компенсації обчислюється з суми яку відповідач мав сплатити позивачу за другу половину березня, яка становить 823,01грн (5276,58-2250,80)*0,272 індекс інфляції за період).

Отже сума компенсації яка підлягає стягненню за березень 2017 року складає 915,30грн(823,01грн+92,628грн).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, задоволення позову та стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 3025,78грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 915,30грн.

72    

Єдиний унікальний номер 236/2445/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 10.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 02.12.2019 року по цивільній справі за позовом Химинець О.О. до Об’єднаної територіальної громади м.Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за набувальною давністю скасовано.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 02.12.2019 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстнції дійшов висновку, що позивачем доведно факт набуття ним права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, оскльіки вона з березня 2003 року, тобто понад 10 років, добросовісно, відкрито та безперервно користується спірним житловим будинокм, та підтримує його в належному стані, сплчує комунальні послуги.

Апеляційний суд не погоджується з даним висноком суду першої інстанції.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.

Саме такий висновок щодо застосування відповідних норм права викладений в постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 296/6949/17, від 10.10.2018 у справі № 638/7874/16-ц, від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц, від 06.03.2019 у справі  № 336/2900/17-ц.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач був обізнаний відносно того, що власником житлового будинку, який є предметом спору та на який він просить визнати право власності за набувальною давністю, був Прокопенко В.Я., а тому не можна вважати володіння позивачем будинком, який залишився після смерті Прокопенко В.Я., добросовісним. Смерть Прокопенка В.Я., та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останього, не давали Химинець О.О. підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, на порушення вимог ч. 3 ст. 263 ЦПК України  не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, а саме: статті 344 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду, і  дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд не зважив на те, що давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволенні позовних вимог.

З огляду на наведене рішення Краснолиманського міського суду від 02.12.2019 року слід скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

73

Єдиний унікальний номер 236/4795/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 11.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 11.01.2020 року по цивільній справі за позовом Корзун М.М. до Об’єднаної територіальної громади м.Лиман в особі Лиманської міської ради Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю скасовано.

Саржевська І.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 11.01.2020 року позов задоволено. Визнано за Корсун М.М. право власності за набувальної давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Окрім того, враховуючи положення частини першої та третьої статті 1277 ЦК України слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку. Саме такий висновок щодо застосування відповідних норм права викладений в постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 296/6949/17, від 10.10.2018 у справі № 638/7874/16-ц, від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц, від 06.03.2019 у справі № 336/2900/17-ц.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач була обізнана відносно того, що власником житлового будинку, який є предметом спору та на який вона просить визнати право власності за набувальною давністю, була Сушко Р.Г. , а тому не можна вважати володіння позивачем будинком, який залишився після смерті Сушко Р.Г., добросовісним. Смерть Сушко Р.Г. та відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину після смерті останньої, не давали Корзун М.М. підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, на порушення вимог частини 3 статті 263 ЦПК України не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, а саме: статті 344 ЦК України, викладені в постановах Верховного Суду, і дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд не звернув уваги на те, що давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав на набуття права власності.

За таких обставин суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволенні позовних вимог Корзун М.М. Оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

74

Єдиний унікальний номер 236/1056/19

Постановою Донецького апеляційного суду від 16.11.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 12.04.2019 року по цивільній справі за позовом АТ «Приватбанк» до Музики Н.М. про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано.

Ткачов О.М.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 12.04.2019 року позов задоволено. Стягнуто з Музики Н.М. на користь АТ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 127986,69 грн, що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 4866,05 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом з 19.05.2007 року по 30.04.2018 року 123120,64 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за користування кредитом в загальному розмірі 127986,69 грн.

Проте, з таким рішенням суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки воно ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Згідно з п. 4 ч. 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Пунктом 3 частини 3 цієї статті передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційним судом встановлено, що судове ухвалено за відсутністю відповідачки. Матеріали цивільної справи не мстять відомостей, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з відомостями виконавчого комітету Лиманської міської ради Донецької області від 26 березня 2019 року адреса реєстрації Музики Н.М.: Донецька обл.., Лиманський район, смт.Зарічне, вул.Красна, 8. За вказаною адресою суд будь-які документи по справі не направляв.

Відтак, апеляційний суд вважає, що довід апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки про дату, час і місто розгляду справи є обґрунтованим.Тому судове рішення підлягає скасуванню.

Розмір заборгованості за процентами за період з 19.05.2007 року по 30.04.2018 року (період, за який позивач просив стягнути заборгованість за користування кредитом) має бути не більше 36% річних, виходячи з узгодженої сторонами процентної ставки.

01.04.2015 року позивач підвищив відсоткову ставку до 43,2 процентів річних. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованість за процентами за користування кредитом на 31.03.2015 року становить 8,23 грн. Кількість днів прострочення сплати заборгованості за кредитним договором за період з 01.04.2015 року по 30.04.2018 року становить 1125 днів.Отже, розмір заборгованості за процентами за вказаний період становить 5474,31 грн (4866,05 (тіло кредиту) х 36%) : 360) х 1125 днів. Тобто, за період з 19 травня 2007 року по 30 квітня 2018 року загальна заборгованість за процентами за користування кредитом становить 5482,54грн (8,23 грн + 5474,31 грн), де 8,23 грн - сума процентів, нарахованих банком за період з 19 травня 2007 року по 31.03.2015 року (до неправомірного підвищення процентної ставки).

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що стягненню з відповідачки Музика Н.М. на користь позивача підлягає сума в розмірі 10348,59 грн, з яких: заборгованість за кредитом 4866,05 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 5482,54 грн.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 квітня 2019 року скасувано. Позов Акціонерного товариства «Приватбанк» до Музики Н.М. про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

75

Єдиний унікальний номер 236/2291/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.12.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 25.09.2020 року по цивільній справі за позовом Непомнящої І.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації скасовано.

Сердюк Н.В.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 25.09.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Непомнящої І.М. заробітну плату з квітня по липень 2017 року в розмірі 11739,22 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 2540,99грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно висновків суду позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, при цьому суд віддав перевагу з поміж інших доказів Індивідуальним відомостям про застраховану особу Непомнящу І.М. за спірний період які Товариство надало до Пенсійного фонду України та вважав що внесення Товариством до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року відомостей про розмір заробітної плати в сумі 3939,90грн, що містяться в довідці за формою ОК-5 є безумовним свідченням того, що заробітна плата позивачу виплачена в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції які стали предметом апеляційного оскарження ґрунтуються на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості Товариства по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків які стали предметом апеляційного оскарження.

В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 3939,90грн, з яких згідно Видаткового касового ордеру  № 1664 частина в розмірі 1541,26грн була безпосередньо виплачена працівнику Непомнящій І.М. тільки 07 вересня 2017 року.

Та безпосередньо факт виплати коштів за другу половину березня 2017 року і саме встановлення обставин щодо отримання таких коштів на підставі належних та допустимих доказів становить предмет спору що визначений заявником в позовній заяві.

Товариство виплатило заробітну плату Голофастовій В.О. тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 1541,26грн, в підтвердження чого надано касовий ордер.

Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень 2017 року в сумі 3939,90грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином не відреагував на аргументи позивача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та помилково вважав, що подання відповідачем до ПФУ відомостей за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року про розмір заробітної плати, які внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є належним виконанням вимог законодавства про виплату заробітної плати позивача в день звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення.

Тому рішення в частині відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 3939,90грн за вирахуванням вже сплаченого авансу не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального права.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Оскільки позивач  отримала 1541,26грн заробітної плати тільки 07 вересня  2017 року, підлягає стягненню сума компенсації 61,65грн (1541,26грн*0,040 (індекс інфляції за період)).

Інша сума компенсації обчислюється з суми яку відповідач мав сплатити позивачу за другу половину березня, яка становить 432,94грн (3132,94-1541,26)*0,272 індекс інфляції за період).

Отже сума компенсації яка підлягає стягненню за березень 2017 року складає 494,59грн(432,94грн+61,65грн).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, задоволення позову та стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 1591,68грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 494,59грн.

76

Єдиний унікальний номер 236/2629/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.12.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 15.09.2020 року по цивільній справі за позовом Бойко А.А. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заробітної плати та компенсації скасовано.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 15.09.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства на користь Непомнящої І.М. заробітну плату з квітня по липень 2017 року в розмірі 13342,09 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати в сумі 2947,07 грн та вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно висновків суду позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, при цьому суд віддав перевагу з поміж інших доказів Індивідуальним відомостям про застраховану особу Бойко А.А. за спірний період які Товариство надало до Пенсійного фонду України та вважав що внесення Товариством до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року відомостей про розмір заробітної плати в сумі 5818,28грн, що містяться в довідці за формою ОК-5 є безумовним свідченням того, що заробітна плата позивачу виплачена в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції які стали предметом апеляційного оскарження ґрунтуються на припущеннях.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості Товариства по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства з приводу внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року які містяться в довідці по формі ОК-5, а встановлення обставин про виплату саме працівнику коштів в розмірі що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Докази наявні у справі навпаки спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків які стали предметом апеляційного оскарження.

В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина що за змістом довідки по формі ОК-5 до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року вже були внесенні Товариством відомості про розмір заробітної плати в сумі 5818,28грн, з яких згідно Відомості на виплату грошей  № 28 частина в розмірі 2189,81грн була безпосередньо виплачена працівнику Юойко А.А. тільки 17 липня 2017 року.

Та безпосередньо факт виплати коштів за другу половину березня 2017 року і саме встановлення обставин щодо отримання таких коштів на підставі належних та допустимих доказів становить предмет спору що визначений заявником в позовній заяві.

Товариство виплатило заробітну плату Бойко А.А. тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 2189,81грн, в підтвердження чого надано касовий ордер.

Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем за березень 2017 року в сумі 5818,28грн, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції належним чином не відреагував на аргументи позивача щодо достовірності та надійності наданих позивачем документальних доказів та помилково вважав, що подання відповідачем до ПФУ відомостей за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року про розмір заробітної плати, які внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є належним виконанням вимог законодавства про виплату заробітної плати позивача в день звільнення.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач за обставини що склалися не має практичної доступної для неї можливості для виправлення встановленого в її справі порушення щодо розміру та строків здійснення з нею розрахунків при звільненні в спосіб інший ніж шляхом судового тлумачення.

Тому рішення в частині відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 5818,28грн за вирахуванням вже сплаченого авансу не відповідає встановленим у справі фактичним обставинам та вимогам матеріального і процесуального права.

Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Оскільки позивач  отримала 2189,81грн заробітної плати тільки 17 липня  2017 року, підлягає стягненню сума компенсації 89,71грн (2189,81грн*0,041 (індекс інфляції за період)).

Інша сума компенсації обчислюється з суми яку відповідач мав сплатити позивачу за другу половину березня, яка становить 667,68грн (4626,59-2189,81)*0,274 індекс інфляції за період).

Отже сума компенсації яка підлягає стягненню за березень 2017 року складає 757,39грн(667,68грн+89,71грн).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову в стягненні заробітної плати за березень 2017 року, задоволення позову та стягнення заробітної плати за березень 2017 року в розмірі 2436,78грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 757,39грн.

77

Єдиний унікальний номер 236/2640/20

Постановою Донецького апеляційного суду від 01.12.2020 року рішення Краснолиманського міського суду від 16.09.2020 року по цивільній справі за позовом Волкової С.М. до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборогованої заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати скасовано.

Бєлоусов А.Є.

Рішенням Краснолиманського міського суду від 16.09.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь Волкової С.М. заборгованість по заробітній платі за квітень 2017 року в сумі 3 078,01 грн, за травень 2017 року в сумі 1 684,19 грн, за червень 2017 року в сумі 619,47 грн, за липень 2017 року в сумі 13 745,58 грн, а всього 19 127,25 грн, та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4 267,61 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті Волковій С.М. доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 650,53 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. В іншій частині позову відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для його задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року та відповідно компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, суд першої інстанції виходив з того, що в Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5, наданих Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням ПФУ Донецької області, міститься інформація про суму заробітку Волкової С.М. для нарахування пенсії за січень-березень 2017 року в сумі 15 499,32 грн, в тому числі, за березень 2017 року 5 221,96 грн, а тому відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена та має місце заборгованість за березень 2017 року.

Проте, суд першої інстанції дійшов такого висновку внаслідок неповно з`ясованих обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому судове рішення підлягає в цій частині скасуванню.

Висновки суду першої інстанції в частині відмови в стягненні заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року ґрунтуються на припущеннях з приводу того, що Товариство безумовно дотрималося чинного законодавства щодо внесення відомостей до ПФУ і добросовісного виконання вимог законодавства з приводу черговості дій з безпосередньої виплати заробітної плати працівникам та внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017.Факт внесення відомостей до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за звітний період з 01 березня по 31 березня 2017 року, які містяться в довідці по формі ОК-5, слід оцінювати у сукупності з іншими встановленими обставинами щодо виплати працівникові коштів в розмірі, що визначений в розрахунку за березень 2017 року.

Наявні у справі докази спростовують зміст довідки по формі ОК-5 покладеної судом в основу свого рішення в частині висновків, які стали предметом апеляційного оскарження. В підтвердження таких висновків апеляційного суду свідчить також та обставина, що згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) розмір нарахованої заробітної плати Волковій С.М. за березень 2017 року становить 5 221,96 грн. Зазначена сума узгоджується з наданою позивачем табуляграмою за березень 2017 року.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що позивач отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року, що підтверджується доданою до нього копію видаткового касового ордеру № 3867 від 23 листопада 2017 року та довідкою про доходи, з яких випливає, що Волковій С.М. нараховано заробітну плату за першу половину березня 2017 року в сумі 2 639,92 грн та виплачено в сумі 2 099,23 грн. Про вказану обставину також свідчить лист в.о. заступника начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 01.03.2020 року щодо виплати Волковій С.М. заробітної плати за спірний період. Тобто відповідач фактично не заперечував обставин з приводу того, що Товариство виплатило заробітну плату позивачу тільки за першу половину березня 2017 року як аванс в сумі 2 099,23 грн. Враховуючи те, що відповідачем було виплачено позивачу заробітну плату за першу половину березня 2017 року, заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року, виходячи із нарахованої зарплати в табуляграмі та індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), складає 2 582,04 грн (5 221,96 грн 2 639,92 грн).

Оскільки на теперішній час заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, апеляційний суд вважає вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати обґрунтованими.

Так, компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року в сумі 2 053,18 грн у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням індексів споживчих цін складає 519,45 грн (2 053,18 грн х 0,253 коефіцієнта приросту споживчих цін за період з квітня 2017 року по вересень 2020 року).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року в розмірі 519,45 грн.

Отже, рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в стягненні заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, за березень 2017 року з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року в розмірі 2 582,04 грн, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, за березень 2017 року в сумі 519,45 грн, та зміні в частині розподілу судових витрат.

П.І.Б.судді

Справи адміністративної юрисдикції

Оскаржено

в апеляційному порядку

Результати перевірки судових рішень за апеляціями

Оскаржено

в касаційному

порядку

Результати перевірки судових рішень за касаціями

Постанови

Ухвали

Постанови

Ухвали

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

 змін

змінено

скасовано

ухвалено

нове

рішення

направлено

на новий судовий

розгляд

залишено

заяву без розгляду

закрито   провадження

у справі

ухвалено

нове

рішення

направлено

на новий судовий

розгляд

залишено

заяву без розгляду

закрито   провадження

у справі

1. Бєлоусов А.Є.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2. Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

3. Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4. Саржевська І.В.

2

2

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

5. Сердюк Н.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

1

1

-

-

-

-

-

-

-

-

6. Шаньшина М.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

--

-

-

-

Всього:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-