Аналіз причин скасування та зміни судових рішень у цивільних та адміністративних справах, ухвалених суддями Краснолиманського міського суду за 1 квартал 2019 року

№ з/п

ПІБ судді

Перегляд РІШЕНЬ

Усього постановлено рішень

Рішення залишено без змін

Рішення скасовано

у тому числі

Рішення змінено

із закриттям провадження

із залишенням заяви без розгляду

ухвалене нове рішення

1.

Бєлоусов А.Є.

-

1

1

-

-

1

4

2.

Бікезіна О.В.

-

7

-

-

-

-

2

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

103

7

-

-

-

-

4

5.

Ткачов О.М.

196

1

7

-

1

6

9

Усього по суду:

299

16

8

-

1

7

19

№ з/п

ПІБ судді

Перегляд УХВАЛ

Усього постановлено ухвал

Ухвалу залишено без змін

Ухвалу скасовано

у тому числі

Змінено ухвал

передано питання на новий розгляд

постановлено нову ухвалу

передано для продовження розгляду

1.

Бєлоусов А.Є.

-

-

-

-

-

-

-

2.

Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

3.

Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

4.

Саржевська І.В.

192

1

-

-

-

-

-

5.

Ткачов О.М.

232

-

1

-

-

1

-

Усього по суду:

424

1

1

-

-

1

-

Цивільні справи розглянуті в апеляційній інстанції

№

 з/п

Назва справи

П.І.Б. судді в провадженні якого

знаходилась справа

Підстави зміни (скасування) судового рішення (ухвали)

1

Єдиний унікальний номер 236/1412/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року рішення по цивільній справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до Сичикова С.П., Сичикової О.Г. про стягнення заборгованості за кредитним договором, договором застави та договором поруки змінено

Бікезіна О.В.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з'ясував обставини у справі, однак неправильно застосував норми матеріального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині спору про стягнення штрафу за порушення умов договору застави, суд виходив з того, що місто Донецьк, де був зареєстрований відповідач, віднесено згідно Додатку та Розпорядження КМУ від 02.12.2015 року № 1275-р «Про перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а тому відповідно до статті 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року банкам та іншім фінансовим установам, а також кредиторам забороняється нарахування пені та/або штрафів за невиконання умов страхування предмету застави. За змістом договору застави вбачається, що відповідач на період дії цього договору зобов`язаний застрахувати предмет застави на його повну вартість за власний рахунок у відповідності до вимог банку, виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування та надати банку копії договору страхування, а також документів, що підтверджують сплату страхових платежів за цим договором страхування. Отже, апеляційний суд вважає, що оскільки відповідач в порушення умов договору застави, належних доказів щодо укладення договору страхування транспортного засобу банку не надав, відповідно, у банку виникло право на нарахування штрафу за невиконання умов договору застави щодо страхування предмета застави згідно з п. 4.2. Договору застави. Розрахунок суми штрафу ніким не оспорюється.Посилання суду першої інстанції на положення ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є безпідставним. Відповідно до ст.2 ЗУ«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Системний аналіз зазначеної статті дає підстави зробити висновок про те, що заборона нарахування пені та/або штрафів, а також скасування у разі їх нарахування стосується штрафів та пені нарахованих саме на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики, а не штрафів за порушення умов договору застави транспортного засобу. Суд на зазначені положення закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає відповідно до ст.376 ЦПК України слід частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені вимог Банку про стягнення штрафів за невиконання умов страхування предмету застави, в решті рішення слід залишити без змін.

2

Єдиний унікальний номер 236/391/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року рішення по цивільній справі за позовом Моревої Є.М. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено

Бікезіна О.В.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди суд виходив із доведеності вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при її звільненні та  не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо наявності форс - мажорних обставин. Зокрема, суд зазначив, що вказаний висновок не є сертифікатом, він  має консультативний характер і не є обов'язковим для суду. Суд не погодився з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача з 20.03.2017 року, оскільки антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року та заробітна плата позивачу за цей час виплачувалася. Суд також вказав, що  відповідачем не доведено, чому при наявності, як він вважає, форс-мажорних обставин, ним не прийняті заходи щодо звільнення працівників у встановленому порядку, з метою запобігання виникнення заборгованості з виплати заробітної плати.  Тому суд прийшов до висновку про те, що  відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачці сум при звільненні.З вказаним висновком суду  погодитись неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20.03.2017 року. Унеможливлення  виконання ПАТ «Укрзалізниця», РФ «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України  спричинено  впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту,  регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату  закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин  при всій  обачливості  зобов'язаної сторони за трудовим договором.Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом  та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачка при її звільненні, тому  відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у непроведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача є обґрунтованими, а посилання  суду  на те, що  відповідачем не надано сертифікат Торгово-промислової палати, а наданий висновок Торгово-промислової палати носить консультативний характер є помилковим. Оскільки відсутність вини відповідача  підтверджена висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року про наявність обставин непереборної сили  рішення суду в частині  вирішення позовних вимог Моревої  Є.М.  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні та  моральної шкоди і в частині стягнення з відповідача на користь позивача  судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 274,87 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та  порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права є підставою для  часткового скасування рішення та ухвалення нового рішення у скасованій  частині. Рішення   суду від 26.06.2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог  Моревої Є.М. до  ПАТ «Українська залізниця»  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні,  моральної шкоди та в частині стягнення з ПАТ «Українська залізниця»   на користь Моревої Є.М судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 274,87 грн. У задоволенні позовних вимог  Моревої Є.М. до  ПАТ «Українська залізниця»  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні та  грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди відмовити. Стягнути з Моревої Є.М. на користь   ПАТ «Українська залізниця»  судові витрати по сплаті судового збору в сумі 542,95 грн.У іншій частині рішення залишити без змін.

3

Єдиний унікальний номер 236/315/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року рішення по цивільній справі за позовом Замоти В.І. до Лиманської міської ради про визнання права власності на земельну частку (пай)  в порядку спадкування скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що задоволення позову неодмінно призведе до порушення прав інших власників чи володільців сусідніх земельних ділянок, коло яких визначити на цей час неможливо. Частиною 3 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно довідки Виконкому Лиманської міської ради № 703, померла Замота О.О. була зареєстрована по день смерті 13.112013 року за адресою: смт.Новоселівка, вул.Українська,буд.82. Разом з нею були зареєстровані: Замота В.І, 19.12.1956 р.н. (а.с. 149). Тобто, відповідно  до ч.3 ст.1268 ЦК України, Замота В.І., який є спадкоємцем  I  черги за законом, прийняв спадщину після смерті Замоти О.О, в т.ч. на майно, на яке вона має право як спадкоємець після смерті батька Меркулова О.Ф., а саме на земельну частку (пай) площею 4,38 умовних кадастрових гектарів. Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що позивач має право власності в порядку спадкування після смерті Замоти О.О. на земельну частку (пай)  розміром 4,38  умовних кадастрових гектарів із земель, що належали СТОВ  «Комуніст». Тому висновок суду першої інстанції про те, що задоволення позову неодмінно призведе до порушення прав інших власників чи володільців сусідніх земельних ділянок, коло яких визначити на цей час неможливо, є безпідставним і ґрунтується на припущеннях. На запит Донецького апеляційного суду, чи передавалася в оренду земельна частка (пай), яка належала померлому Меркулову О.Ф. на підставі сертифікату серії РН №134617, виконавчий комітет Лиманської міської ради Донецької області повідомив, що відсутня зазначена інформація. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

4

Єдиний унікальний номер 236/393/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року рішення по цивільній справі за позовом Темної О.М. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено

Саржевська І.В.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди суд виходив із доведеності вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при її звільненні та  не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо наявності форс - мажорних обставин. Зокрема, суд зазначив, що вказаний висновок не є сертифікатом, він  має консультативний характер і не є обов'язковим для суду. Суд не погодився з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача з 20.03.2017 року, оскільки антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року та заробітна плата позивачу за цей час виплачувалася. Суд також вказав, що  відповідачем не доведено, чому при наявності, як він вважає, форс-мажорних обставин, ним не прийняті заходи щодо звільнення працівників у встановленому порядку, з метою запобігання виникнення заборгованості з виплати заробітної плати.  Тому суд прийшов до висновку про те, що  відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачці сум при звільненні. З вказаним висновком суду  погодитись неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі в м. Донецьк, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20.03.2017 року. Унеможливлення  виконання ПАТ «Укрзалізниця», РФ «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України  спричинено  впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території м. Донецька, тривалими перервами в роботі транспорту,  регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату  закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин  при всій  обачливості  зобов'язаної сторони за трудовим договором.Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом  та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачка при її звільненні, тому  відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у непроведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача є обґрунтованими, а посилання  суду  на те, що  відповідачем не надано сертифікат Торгово-промислової палати, а наданий висновок Торгово-промислової палати носить консультативний характер є помилковим. Оскільки відсутність вини відповідача  підтверджена висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року про наявність обставин непереборної сили  рішення суду в частині  вирішення позовних вимог Темної  О.М.  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні та  моральної шкоди і в частині стягнення з відповідача на користь позивача  судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 356,28 грн. підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та  порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права є підставою для  часткового скасування рішення та ухвалення нового рішення у скасованій  частині. Рішення   суду від 08.08.2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог  Темної О.М. до  ПАТ «Українська залізниця»  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні,  моральної шкоди та в частині стягнення з ПАТ «Українська залізниця»   на користь Темної О.М. судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 326,28 грн. У задоволенні позовних вимог  Темної О.М. до  ПАТ «Українська залізниця»  про стягнення середнього заробітку  за час затримки розрахунку при  звільненні та  грошової компенсації у відшкодування моральної шкоди відмовити. Стягнути з Темної О.М. на користь   ПАТ «Українська залізниця»  судові витрати по сплаті судового збору в сумі 629,42 грн. У іншій частині рішення залишити без змін.

5

Єдиний унікальний номер 236/2448/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 27.12.2018 року рішення по цивільній справі за позовом Шумакова О.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової грошової допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Бєлоусов А.Є.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Українська залізниця», є належним та допустимим доказом, який підтверджує відсутність вини відповідача у нездійсненні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та одноразової грошової допомоги, суд не врахував, що позивач, наводячи в позовній заяві розрахунок заборгованості по заробітній платі, включив до нього, в т.ч. одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. Такими чином, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, підлягає зміні зі стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року в сумі 22904,93 грн (в т. ч. заборгованості по виплаті компенсації за 23 дні відпустки в розмірі 4589,88 грн) та одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку - 5271,72 грн, а всього 28176,65 грн. Позовні вимоги  Шумакова О.В.  про стягнення заборгованості по заробітній платі, одноразової грошової допомоги у розмірі 12675,09 грн. (34139,94+6711,8-28176,65) не підлягають задоволенню за недоведеністю. Враховуючи викладене, суд задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості поз заробітній платі та одноразової грошової допомоги, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення постановлено з порушенням норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та неправильним застосування норм матеріального права, тому судове рішення в цій частині підлягає зміні, а апеляційна скарга задоволенню частково. Враховуючи вимоги Закону щодо покладення на сторони судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а також часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в сумі 281,77 грн (28176,65х1%) (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), а рішення суду в частині судового збору змінити.

6

Єдиний унікальний номер 236/3324/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 27.12.2018 року рішення по цивільній справі за заявою Лиманської міської ради про визнання  нерухомого майна безхазяйним та передачу його в комунальну власність скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

Апеляційний суд вважає, що оскільки квартира № 4, що знаходиться в одноповерховому будинку № 4 по вулиці Роз в с. Ставки, Лиманського району Донецької області, є безхазяйною нерухомою річчю, взята на облік органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а також сплив один рік з дня взяття на облік нерухомої речі, існують правові підстави для передачі вказаної безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади. Висновок суду першої інстанції про те, що заявником не надано суду доказів наявності чи відсутності відомостей щодо наявності фізичних осіб, зареєстрованих, як мешкаючих в квартирі № 4 в житловому будинку № 4 по вулиці Роз в с.Ставки Лиманського району Донецької області, спростовується інформацією голови мікрорайону Ставки від 02.02.2015 року про список безхазяйних будинків та квартир, повідомленням КП «Бюро технічної інвентаризації» від 05.02.2015 року, актом від 18.05.2015 року обстеження безхазяйних житлових будинків, розташованих на території с.Ставки, та повідомленням начальника відділу надання адміністративних послуг виконавчого комітету Лиманської міськради від 14.09.2017 року та 11.12.2018 року про відсутність відомостей щодо зареєстрованих осіб за адресою: Донецька область, м.Лиман, с. Ставки, вулиця Роз, будинок 4. Також суд першої інстанції помилково посилався на те, що взяття на облік квартири № 4 в житловому будинку № 4 по вулиці Роз в с.Ставки Лиманського району Донецької області, як безхазяйне майно, могло призвести до порушення законних прав власника чи володільця цього будинку чи його співвласників, власників інших трьох квартир, оскільки власників, співвласників чи володільців цього майна не виявлено. На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги Лиманської міськради, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі про задоволення заяви Лиманської міськради Донецької області про визнання нерухомого майна безхазяйним та передачу його у власність Лиманської ОТГ в особі Лиманської міськради, оскільки суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні вказаної заяви через неповне зясування обставин справи, з порушення норм матеріального і процесуального права.

7

Єдиний унікальний номер 236/3083/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 15.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Фролової О.Г. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі змінено

Ткачов

О.М.

Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, суд першої інстанції послався на те, що наявні підстави для стягнення  на користь Фролової О.Г. з ПАТ «Українська залізниця»  середнього заробітку за весь час затримки розрахунку   при звільненні  на підставі ст.117 КЗпП України. Так, на підтвердження своїх заперечень проти  судового рішення  в   частині стягнення  середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, відповідачем до апеляційної скарги   надано Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.Апеляційний суд приймає, як доказ відсутності вини ПАТ «Українська залізниця»  у несвоєчасній виплаті заробітної плати,  Науково-правовий висновок, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 2014 року і станом на 09.06.2017 року вини підприємства у несвоєчасному розрахунку з робітниками немає. В цій  частині колегія суддів враховує  позицію ВСУ, викладену у постанові  від 19.09.2018 року  у справі № 408/5985/17-ц  провадження № 61-36747св18. За викладених вище обставин, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення   суду від 12.10.2018 року,  в частині стягнення на користь Фролової О.Г. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі  92 238, 15 грн  і в цій частині у позові  відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін.

8

Єдиний унікальний номер 236/2900/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 16.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Ященко І.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та ухвалено нове рішення

Бєлоусов А.Є.

Судом першої інстанції було стягнуто на користь позивача вихідну допомогу в сумі 5093,43 грн. та матеріальну допомогу в сумі 142,93 грн. В обґрунтування такого висновку судом не приведено розрахунку, із якого судом визначені саме такі суми заборгованості, а також докази про обов'язок відповідача здійснити виплату зазначених сум та взагалі наявність такої заборгованості. Позивач в своїй позовній заяві не навів обґрунтування таких позовних вимог, не послався на підставу нарахування таких виплат та їх розмір. Разом із тим, із  наданих позивачем табулеграм вбачається, що в березні, квітні, травні, липні 2017 року в розрахунок заробітної плати було включено  матеріальну допомогу. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, судом першої інстанції в розрахунок двічі включено матеріальну допомогу, яка вже була врахована при визначенні суми заборгованості по заробітній платі,яка підлягала стягненню на користь позивача. За таких обставин рішення в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні таких вимог. Обгрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості по вихідній допомозі в сумі 5093,43 грн. також не знайшла свого підтвердження. Доказів того, що позивач має право на нарахування та виплату вихідної допомоги не надано. Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві послався на те, що вихідна допомога в зазначеному розмірі призначалася працівникам при звільненні у зв'язку із скороченням штату. Позивач же звільнений за власним бажання у зв'язку із переходом на пенсію, при такому звільнені виплата  вихідної допомоги не передбачалася. Зазначені доводи нічим не спростовуються. Тому рішення і в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідачем  не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування  наявності заборгованості перед позивачем. Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції заборгованість позивачу відповідачем не виплачена.За встановлених обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з заробітної плати за лютий-квітень 2016 року в розмірі 9367,92 грн.; компенсації за невикористану відпустку в сумі 515,19 грн.; заборгованості за час простою в сумі 4167,06 грн.; заборгованості з вихідної допомоги в сумі 5093,43 грн. та матеріальної допомоги-142,93 грн., та зміні в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року  з 1777,64 грн. на 1687,64 грн. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги   ПАТ «Українська залізниця», підстави для стягнення з  відповідача на користь держави судового збору  відсутні.  Тому рішення суду в частині стягнення з ПАТ «Українська залізниця» судового збору також підлягає скасуванню.  

9

Єдиний унікальний номер 236/3092/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 17.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Стребкової Л.І. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

При вирішенні справи апеляційний суд враховує Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 20.03.2017 року, відсутня вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, що унеможливлює застосування судом вимог ст. 117 та ст.237-1 КЗпП України у даній конкретній справі. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та загальної суми стягнення, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог  Стребкової Л.І.  щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і змінити вказане рішення в частині стягнення судового збору, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню частково, то відповідно до вимог ч. 4 ст.382 ЦПК України, судові витрати між сторонами слід розподілити наступним чином. У відповідності з вимогами ч. 1 ст.141 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, стягнення судового збору покладається на сторони наступним чином.З відповідача - ПАТ «Українська залізниця» на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 244 грн. 48 коп. за подачу позову, виходячи з того, що судом вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, задоволені на загальну суму 24 457,20 грн. (із розрахунку 24 457,20 грн. х 100 / 117 596, 70 грн. х 1 175,96 грн. / 100). Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідачем, у зв'язку з переглядом справи і частковим задоволенням апеляційної скарги, слід стягнути з Стребкової Л.І. на користь ПАТ «Українська залізниця» в розмірі 1 409 грн. 21 коп., виходячи з наступного розрахунку: 1 763,94 грн. - сума сплаченого судового збору відповідачем за подачу апеляційної скарги, помножена на 79,89 %  задоволених вимог за апеляційною скаргою, оскільки позивач від сплати судового збору відносно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI  не звільняється.

10

Єдиний унікальний номер 236/3105/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 17.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Карпенко Л.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Ткачов

О.М.

Апеляційний суд не може погодитися з висновком суду про стягнення з ПАТ «Українська залізниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і роцессуального права. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьк. Зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом  та підтверджує відсутність вини відповідача у непроведенні своєчасного розрахунку з позивачем при її звільненні, тому  відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Враховуючи викладене, суд задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення постановлено з порушенням норм роцессуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та неправильним застосування норм матеріального права, тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню частково. Рішення суду від 26.11.2018 року в частині позовних вимог Карпенко Л.В до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати.У задоволенні позову Карпенко Л.В. до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.В іншій частині рішення суду залишити без змін.

11

Єдиний унікальний номер 236/3610/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 17.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Іванова О.М. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та  моральної шкоди змінено

Ткачов

О.М.

При вирішенні справи суд зазначив, що відповідач, належними та допустимими доказами не спростував відомості, наведені у вказаних документах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них, є недостовірними. Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з березня по липень 2017 року, за березень 2017 року - 4 689,67 грн., квітень 2017 року - 436,81 грн., травень 2017 року - 627,92 грн., червень 2017 року - 1 092,03 грн., за липень 2017 року - 20255 грн. (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу), а всього - 27101,43 грн. (визначену без утримання податку й інших обов'язкових платежів). Отже, суд задовольнив позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за вказаний період в розмірі 27 101,43 грн., про що просив Іванов О.М. Апеляційний суд також приймає до уваги долучену до справи довідку відповідача про розмір заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року по 31.06.2017 року працівника Іванова О.М, переведеного з ДП «Донецька залізниця» до Донецької дирекції залізничних перевезень, з якої вбачається, що залишок невиплаченої заробітної плати з ДП «Донецька залізниця» складає 3741,98 грн. Відтак, апеляційній суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача в цій частині слід задовольнити, рішення суду в частині стягнення залишку невиплаченої заборгованості працівника за 2016 рік, слід змінити - зменшити розмір стягнення з 8039,03 грн. до 3 741, 98 грн. При вирішенні справи апеляційний суд враховує Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 20 березня 2017 року, відсутня вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, що унеможливлює застосування судом вимог ст. 117 та ст.237-1 КЗпП України у даній конкретній справі. Вказаний Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України долучений апеляційним судом до матеріалів справи. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Іванова О.М. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і змінити вказане рішення в частині стягнення залишку невиплаченої заборгованості та судового збору, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача. Таким чином, рішення суду від 08.11.2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід скасувати, в частині стягнення залишку невиплаченої заборгованості та судового збору - змінити, стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь Іванова О.М. заборгованість по заробітній платі в сумі 27101 грн. 43 коп., та залишок невиплаченої заборгованості в сумі 3741 грн. 98 коп., а всього - 30843 грн. 41 коп. визначену без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів. В позовних вимогах Іванова О.М. до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 132 388,60 грн. слід відмовити. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню та зміні частково, то відповідно до вимог ч. 4 ст.382 ЦПК України, судові витрати між сторонами слід розподілити наступним чином.У відповідності з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір за подачу позову Іванова О.М. покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.З відповідача - ПАТ «Українська залізниця» на користь держави слід стягнути судовий збір за подачу позову в сумі 474 грн. 91 коп., виходячи з того, що судом вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з виплати заробітної плати, залишок не виплаченої заборгованості, задоволені частково на суму 30 843,41 грн. (із розрахунку: 30 843,41 грн. х 100 / 177 529,06 грн. х 2 733,48 грн./100). Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідачем, у зв'язку з переглядом справи і частковим задоволенням апеляційної скарги, слід стягнути з Іванова О.М. на користь ПАТ «Українська залізниця» в розмірі 1873 грн. 89 коп., виходячи з наступного розрахунку: 2512,94 грн. - сума сплаченого судового збору відповідачем за подачу апеляційної скарги, помножена на 74,57 % від задоволених вимог щодо відмови у стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою відповідача, оскільки позивач не звільняється від сплати судового збору відносно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ«Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI. Рішення суду про відмову в стягненні моральної шкоди слід залишити без змін.

12

Єдиний унікальний номер 236/3742/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Федоренко І.М. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Ткачов

О.М.

Стягуючи заборгованість по заробітні платі за період з 16 березня по 17 липня 2017 року в сумі  18247,70 грн., суд першої інстанції не навів в рішенні відповідних розрахунків із яких він виходив, визначаючи саме таку суму. Між тим, відповідно наданих позивачем табулеграм було нараховано заробітну плату за березень 2017 року в сумі 3573,48 грн. Довідки з розрахунком оплати простою за квітень 2017 року в  сумі 796,39 грн., травень - 2153,33 грн., червень - 2153,33 грн., липень - 1151,78 грн. , розрахунок оплати вихідної допомоги в сумі 3659,54 грн. та розрахунок оплати відпустки, виходячи із середньоденного заробітку в 93,09 грн. надана за підписом керівництва «Родаківське моторвагонне депо». Надані довідки відповідачем не спростовані. Згідно даних Пенсійного фонду в березні 2017 року позивачці було виплачена заробітна плата в сумі 3348,48 грн., в табулеграмі за березень 2017 року нараховано 3573,48 грн., що необгрунтовано не враховано судом першої інстанції при розрахунку розміру заборгованості по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року.За таких обставин заборгованість за березень 2017 року складає 227 грн. (3573,48-3348,48). Тобто загальна заборгованість за березень-липень 2017 року з урахуванням вихідної допомоги в сумі 3659,54 грн. та компенсації за 28 днів відпустки в сумі 2606,52 грн. складає не 18247,70 грн., а 12747,89 грн. Таким чином в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за період з 16 березня по 17 липня 2017 року в сумі 12747,89 грн. Відповідно рішення суду першої інстанції в частині  стягнутої  суми заборгованості за березень-липень 2017 року підлягає зміні в розмірі стягнутої суми з 18247,70 грн. на 12747,89 грн. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив із доведеності вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при  її звільненні та  не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо наявності форс - мажорних обставин.Зокрема, суд зазначив, що висновок Торгово-промислової Палати України викликає сумнів в його відповідності дійсності,цей висновок є приватним замовленням і у висновку не зазначено,що відповідач звільняється від обов'язку, передбаченого ст.117 КЗпП. Тому суд дійшов до висновку, що  відповідачем не надано належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачеві сум при звільненні.З вказаним висновком суду  погодитись неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. Посилання в рішенні суду на те, що у висновку торгово-промислової палати не зазначено,що відповідач звільняється від обов'язку, передбаченого ст.117 КЗпП, є необґрунтованим, так як робити такий правовий висновок   входить до компетенції суду, а не торгово-промислової палати. Відповідно до частин 1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Оскаржуваним рішенням суду з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 704,80 грн. Оскільки  апеляційний суд дійшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги,  підстав для  стягнення судових витрат з відповідача немає.Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Рішення суду від 19.11.2018 року в частині розміру стягнутої заборгованості по заробітній платі змінити. Стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь Федоренко І.М. заборгованість по заробітній платі за період з 16 березня по 17 липня 2017 року в сумі  12747 грн. 89 коп. з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів. Стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь  Федоренко І.М.  заборгованість по заробітній платі за період з 1 лютого2016 року по 31 липня 2016 року в сумі  5539 грн. 06 коп. з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.Рішення суду від 19.11.2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та судового збору скасувати. У задоволенні  позовних вимог Федоренко І.М. до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення на її користь середнього заробітку за  час затримки розрахунку в сумі 48032 грн. та судового збору в сумі 704,80 грн. відмовити.

13

Єдиний унікальний номер 236/1270/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Усенко Л.І., Усенко О.Г. до ОТГ в особі Лиманської міської ради про визнання права власності на спадкове майно  скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що задоволення позову неодмінно призведе до порушення прав інших власників чи володільців сусідніх земельних ділянок, коло яких визначити на цей час неможливо. Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.08.1988 року, спадкоємцями після  померлого  28.01.1988 року   Усенко П.Т. є його дружина Усенко М.І. і син Усенко Г.П, які мешкають за адресою: Кіровськ, Краснолиманського району по вул.Г.Тимофієвої, 20 на ½    частину будинку  з відповідною часткою  господарських і побутових  будівель та споруд, які знаходяться в  с.Кіровськ, Краснолиманського району, вул.Г.Тимофієвої, 20  на земельній ділянці розміром 1500 кв.м.Окрім того, Усенко М.І. після смерті Усенко П.Т. видано свідоцтв про право власності від 01.08.1988 року на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та споруд, які знаходяться в Кіровськ, Краснолиманського району по вул.Г.Тимофієвої , 20 на земельній ділянці розміром 1500 кв.м.Зазначеними вище документами підтверджується право власності Усенко М.І. на 1/2 частки вказаного вище житлового будинку. Що стосується позовних вимог позивачки про задоволення позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,2355 га, для ведення особистого підсобного господарства, то апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в цій частині, виходячи з наступного. Апеляційним судом встановлено, що у Акті обстеження, встановлення та узгодження меж земельної ділянки вказана загальна площа 0,2355 га, в той час, коли відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 28.05.1998 року   Усенко М.І. на підставі  рішення виконавчого комітету Кіровської селищної ради від 24.12.1997 року № 153 їй передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,2520 га. Отже, земельна ділянка на яку просять встановити право власності позивачі, не відповідає правовстановлюючим документам за своєю площею та метою.  Зазначена земельна ділянка розташована окремо від успадкованого будинку, має інше цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача. Відносно розподілу судових витрат, то апеляційний суд вважає, що витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на позивачів, оскільки вказаний вище позов виник не через винні дії Лиманської міської ради, а з неналежного оформлення документів спадкоємцями і підстав для  покладення витрат на Лиманську міську раду немає.

14

Єдиний унікальний номер 236/1129/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 30.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Коваленка М.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено

Саржевська І.В.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив із доведеності вини відповідача у непроведенні розрахунку з позивачем при його звільненні та не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. Суд першої інстанції зазначив, що вказаний висновок не є сертифікатом та він  має консультативний характер, і не є обов'язковим для суду. Також суд першої інстанції не погодився з посиланнями експертів на те, що форс-мажорні обставини настали для відповідача з 20.03.2017 року, оскільки військові дії та антитерористична операція триває на території Донецької області з 2014 року. Отже  відсутність у вказаному висновку назви сертифікат не свідчить про те, що цей письмовий документальний доказ не відповідає вимогам які до нього ставляться та є неналежним. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору що виник, виходить з того, що саме надання відповідачем висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року про існування з 20.03.2017 року обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції в м. Ясинувата породжує відповідні правові наслідки та підтверджує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність вини залізниці в непроведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до ст.376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в цій частині в позові відмовити, також змінити рішення в частині розміру заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2016 року по липень 2017 року стягнувши заборгованість по заробітній платі в загальному розмірі 13585,30грн.

15

Єдиний унікальний номер 236/2451/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 31.01.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Мартиненко О.С. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Бєлоусов А.Є.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 4855,35 грн. суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ця допомога включена в розрахунок заборгованості за липень 2017 року, обґрунтованості позовних вимог про стягнення ще раз одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку у сумі 5219,80 грн. не знайшли свого підтвердження. Доказів того, що позивач має право на нарахування ще і цієї суми допомогу суду не надано. Відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування наявності заборгованості перед позивачем. Станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції заборгованість позивачу відповідачем не виплачена.Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач позбавлений можливості провести з відповідачем розрахунок, оскільки відсутні первинні документи є необґрунтованими, оскільки діючим законодавством саме на роботодавця покладений обовязок своєчасно провести всі розрахунки та вжити для всі необхідні заходи для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства.За встановлених обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частиністягнення з відповідача на користь позивача 4855,35 грн. - одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з позивача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 556,60 грн. (пропорційно розміру задоволених позовних вимог). В решті рішення суду залишити без змін.

16

Єдиний унікальний номер 236/2783/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 05.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Кобцева В.І. до КП «Компанія «Вода Донбасу» про захист прав споживачів  скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

Відмовляючи в задоволенні позову Кобцеву В.І., суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів заявлені позовні вимоги.При вирішенні справи, суд врахував останній договір про надання послуг з водопостачання, зазначивши, що в помешканні позивача з 2011 року встановлено новий лічильник за номером 385156, що суперечить позовній заяві Кобцева В.І., де вказано про інший номер лічильника води - 334327, що має суттєве значення для справи та позбавляє суд можливості визначитися з найменуванням (маркою, типом) прибору обліку. Одночасно суд посилався на те, що новий договір з водопостачання відміняє дію старого договору, а тому суд врахував останній договір щодо терміну виниклих спірних правовідносин. Зі змісту акта виведення із експлуатації приладу обліку холодною води від 04.12.2018 року, що наданий позивачем до апеляційної скарги, у позивача Кобцева В.І. виведено із експлуатації прилад обліку холодної води номер «334327» (у зв'язку з заміною), який указано в позові. Номер цього водолічильника та його тип «КВ-1,5» підтверджено наданими відповідачем та позивачем копіями акту прийому в експлуатацію вузла обліку холодної води та технічного паспорту на прилад обліку .Викладене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що у позивача з 2011 року встановлено новий лічильник за номером «334327», без зазначення його марки. Судом першої інстанції не враховано, що позивач не укладав окремого договору про періодичну повірку, обслуговування та ремонт засобу обліку холодної води за власний рахунок, а заперечення відповідача стосовно заявлених позовних вимог позивача Кобцева В.І. є безпідставні, та такі, що суперечать вимогам законодавства, яке діяло у період спірних правовідносин.Отже, зазначений підпункт договору містить положення щодо права споживача за власний рахунок здійснювати періодичну повірку, що суперечить діючому законодавству. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги позивача апеляційний суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, з урахуванням періоду щодо зобов'язання здійснити  перерахунок показань холодної води, не з червня 2015 року, а з січня 2016 року, коли відповідач фактично здійснював нарахування позивачу за послуги з водопостачання не за показаннями лічильника, а на підставі встановлених норм і тарифів. Виходячи із встановлених обставин та зазначених норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає за можливе захистити порушене право позивача Кобцева В.І. шляхом зобов'язання КП «Компанія Вода Донбасу», як виконавця послуг з водопостачання, забезпечити за власний рахунок (відповідача) проведення планової повірки належного позивачу лічильника холодної води № 334327 та зобов'язати КП «Компанія «Вода Донбасу» в особі Краснолиманського ВУВКГ здійснити йому перерахунок оплати за послуги з водопостачання та водовідведення з січня 2016 року з урахуванням показань лічильника холодної води № 334327, який слід поновити на абонентському обліку. Оскільки судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, то відповідно вимог п.п. 1, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову Кобцева В.І.

17

Єдиний унікальний номер 236/2456/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 06.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Ярошенко О.П. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Бєлоусов А.Є.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі  за період  березень - липень 2017 року в сумі 46562,21 грн., який підлягає стягненню з відповідача ПАТ «Українська залізниця» на користь позивача Ярошенко О.П., суд  першої інстанції двічі стягнув одноразову грошову допомогу, як основну виплату та у складі заборгованості по заробітній платі за липень 2017 року. Як передбачено п. 6 ч. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. В квітні, травні, червні та липні 2017 року позивач фактично не працювала і їй нараховувалось оплата простоїв. В березні 2017 року нею фактично відпрацьовано 79 годин, за які нараховано 2738,37 грн. та вислуга років - 821,51 грн. Таким чином, середньомісячна заробітна плата  складає 2738,37 грн. + вислуга 821, 51 грн. = 3559,88 грн. : 79 год х 175 год. =  7885,80 грн. Вказана сума  підтверджується і розрахунком заробітної плати  за липень 2017 року, тобто при звільненні позивача у зв'язку зі скороченням штату. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що сума компенсації за невикористану відпустку збільшена на 1598,85 грн., є безпідставними, оскільки судом першої інстанції стягнута компенсація за 55 днів відпустки в розмірі 13103,75 грн. відповідно до розрахунку відповідача, вказаному в апеляційній скарзі. Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що вказана вище грошова допомога в розмірі 7885,80 грн.  входить до розміру заборгованості за березень-липень 2017 року в сумі   40667,91 грн. Також у вказану суму входить і компенсація за невикористану відпустку за 55 календарних днів в розмірі 13103,75  грн., що підтверджується розрахунком заробітної плати за липень 2017 року, тому суд першої інстанції безпідставно двічі стягнув одноразову грошову допомогу окремо.Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ПАТ«Українська залізниця»  підлягає частковому задоволенню, а  рішення суду від 10.10.2018 року  зміні. Оскільки апеляційним судом зменшена сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то і судові витрати підлягають зміні відповідно до частини задоволених вимог і з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 460,68 грн.

18

Єдиний унікальний номер 236/614/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 06.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Лисаченка О.А. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  змінено

Бєлоусов А.Є.

Визначаючи розмір заборгованості по заробітній платі  за період лютий-липень 2016 року в сумі 26894,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача ПАТ «Українська залізниця» на користь позивача Лисаченко О.А., суд  першої інстанції не врахував, що згідно із наданою довідкою від 25.04.2018 року №166 про стан невиплаченої заборгованості по заробітній платі за період з 01.02.2016 року працівникам, що переведені з ДП «Донецька залізниця» до Луганської дирекції залізничних перевезень Лисаченко О.А. було нараховано 14620,18 грн., а виплачено 10240,44 грн., сума заборгованості складає 4379,74 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні і стягненню заборгованості по заробітній платі за період з лютого по липень 2016 року підлягає сума в розмірі 4379,74 грн. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий відповідачем науково-правовий висновок, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Лисаченко О.А.  в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Науково-правовий висновок не є сертифікатом, проте він підтверджує події, які відбуваються в Україні в зоні проведення АТО (ООС), який в сукупності з іншими доказами, що маються в матеріалах справи, підтверджують відсутність вини відповідача в несвоєчасному розрахунку з робітниками внаслідок вказаних подій.На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 33185,28 грн. слід відмовити.Оскільки апеляційним судом зменшена сума, яка підлягає стяганню з відповідача на користь позивача, то і судові витрати підлягають зміні відповідно до частини задоволених вимог і з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 240,51 грн.  Рішення суду від 04 липня 2018 року змінити. Позовні вимоги Лисаченко О.А. до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задовольнити частково. Стягнути з ПАТ "Українська залізниця"  на користь Лисаченко О.А.:заборгованість по заробітній платі за лютий-липень 2016 року в розмірі 4379,74 грн.,заробітну плату за час вимушеного простою з 20.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 7819,52  грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5487,93  грн., вихідну допомогу при звільненні у розмірі 6364,02 грн., а всього 24051,21 грн. В задоволенні позовних вимог Лисаченко О.А. до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відмовити. Стягнути з ПАТ "Українська залізниця"  на користь держави судові витрати у розмірі 240,51 грн.

19

Єдиний унікальний номер 236/2724/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 13.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Дмитрієвої Л.А. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану щорічну відпустку, простою, вихідної допомоги та середнього заробітку змінено

Ткачов

О.М.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив із доведеності вини відповідача у не проведенні розрахунку з позивачем при його звільненні та не прийняв до уваги посилання відповідача на висновок Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2. Суд першої інстанції зазначив, що вказаний висновок не є належним доказом та він  має консультативний характер, і не є обов'язковим для суду. Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору що виник, виходить з того, що саме надання відповідачем висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року про існування з 20 березня 2017 року обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції породжує відповідні правові наслідки та підтверджує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність вини залізниці в не проведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції частково не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме неправильне застосування норм матеріального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до ст.376 ЦПК України частково задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в цій частині в позові відмовити, а врешті рішення залишити без змін.

20

Єдиний унікальний номер 236/4197/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 14.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Яковлевої Н.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано та залишено без розгляду

Ткачов

О.М.

З позовної заяви, в якій позивачем зазначена Яковлева Н.В., вбачається, що вона підписана не Яковлевою Н.В. (з огляду на її підпис у ксерокопії паспорту), а невідомою особою. Повноваження представника Яковлевої Н.В. на підписання позовної заяви від імені Яковлевої Н.В. до матеріалів справи не додані. За таких обставин у суду першої інстанції не було законних підстав для прийняття позовної заяви, в якій позивачем зазначена Яковлева Н.В., та розгляду її по суті.Крім того, судом першої інстанції дана справа розглянута в порядку спрощеного провадження з порушенням статей 274-279 ЦПК України. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням позовної заяви, в якій позивачем зазначена Яковлева Н.В., без розгляду.

21

Єдиний унікальний номер 236/2728/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 20.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Ільченко Н.С. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі  та   середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено

Саржевська І.В.

В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-7 які надані до суду на позивача вбачається, що страхові внески за період квітень-липень 2017 року не сплачені, і за відсутності належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про виплату заробітної плати позивачу за цей період відсутні підстави вважати, що заробітна плата виплачена. Посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу оплати за час простою, не заслуговують на увагу, зазначені обставини були досліджені судом першої інстанції, який відхиляючі заперечення відповідача обґрунтовано виходив з того, що  обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відсутність документації не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідачем не надано належних доказів щодо виплати позивачу заробітної плати за вказаний період.Однак, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-7 міститься інформація про нарахування за березень 2017 року заробітної плати у сумі 5410,34 грн. яка збігається з сумою заробітку, вказаною в відомостях з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи за цей період та співпадає із загальною сумою нарахованої заробітної плати за березень 2017 року (1643, 97 грн. - оплата за простій, 3766,37 грн. - заробітна плата за фактично відпрацьований час, що у загальному розмірі складає 5410,34 грн.) яка зазначена позивачем. Тобто відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена та має місце заборгованість за березень 2017 року у сумі 2297,85 грн. Таким чином, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Водночас апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що судом невірно було визначено суму компенсації за невикористану відпустку. Так, відповідно до наказу «Про припинення трудового договору» № 1617-ОС від 17.07.2017 року позивачу повинно бути сплачено компенсацію за 40 днів невикористаної відпустки. У зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на компенсації за невикористану відпустку у розмірі 40 днів. Проте помилково стягнув на її користь компенсацію у розмірі 9179,10 грн., що відповідає розміру компенсації за 47 днів відпустки, як зазначено у розрахунковому листі за липень 2017 року. З наданих сторонами доказів убачається, що сума компенсації за 40 днів  невикористаної відпустки складає 7812 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 21419,05 грн. Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення по справі, що призвело до невірного обрахування суми заборгованості з оплати праці за період з березня по липень 2017 року та компенсації за невикористану відпустку, що підлягає стягненню, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь держави різницю у сплаті судового збору у розмірі 189,02 грн.  

22

Єдиний унікальний номер 236/1182/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 21.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Мірошніченко В.І. до Мелеки Л.П., Муратова Л.В. про виселення тимчасових мешканців, без надання іншого житлового примішення скасовано та ухвалено нове рішення

Ткачов

О.М.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Степанян К.Р., яка діє в інтересах Мірошніченко В.І., у зв'язку з відсутністю підстав для їх задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що ні позивачем ні її представником не доведено, що житловий будинок, розташований за адресою- смт.Новоселівка, вул.Степна, буд.20, на час спору перебуває у власності Мірошніченко В.І., ними не зазначено всіх конкретних осіб які підлягають виселенню, не доведено обставин, на підставі яких порушуються права позивача діями чи бездіяльністю відповідачів. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом житловий будинок, розташований за адресою- смт.Новоселівка, вул.Степна, буд.20 належить на праві власності Мірошніченко В.І. на підставі  договору купівлі-продажу, укладеного 26.01.2008 року між Русаковим Є.А. та Мірошніченко В.І., в інтересах якої діяла Гриник М.М., посвідченого державним нотаріусом Краснолиманської державної нотаріальної контори, Відповідно  до витягу з Державного реєстру правочинів від 26.01.2008 року зазначений правочин посвідчено натаріусом 26.01.2008 року.Матеріали справи не містять доказів того, що зазначений будинок вибув з власності позивачки. Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність належності будинку на праві власності позивачці є помилковим. З позовної заяви Мірошніченко В.І. вбачається, що відповідачі проживають у спірному будинку на підставі усної домовленості з Гриник М.М. - представником Мірошніченко В.І. без стягнення плати за проживання. Зазначені обставини підтвердила у судовому засіданні апеляційного суду і відповідачка Мелека Л.П., пояснивши, що вона проживає в цьому будинку за згодою Гриник М.М., оскільки остання попросила доглядати за будинком. Відповідач Муратов Л.В. пояснив, що він проживає у будинку, оскільки доглядає за мамою. Отже, відповідачі мають статус тимчасових мешканців. Виходячи із встановлених обставин та наведених норм матеріального права, відповідачі, як тимчасові мешканці підлягають виселенню із будинку №20, який розташований по вул.Степній, смт.Новоселівка, без надання іншого жилого приміщення. Отже, судом першої інстанції ухвалено судове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог Мірошніченко В.І.Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом Мірошніченко В.І. сплачений судовий збір в розмірі 705.00 грн., при подачі апеляційної скарги нею сплачений судовий збір в розмірі 1 057 грн. 20 коп., а всього 1 762 грн. 20 коп. Оскільки позовні вимоги Мірошніченко В.І. задоволені в повному обсязі, з відповідачів підлягає стягненню на її користь сплачений нею судовий збір по 881 грн. 10 коп. з кожного.  

23

Єдиний унікальний номер 236/2716/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 27.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Заложної О.Ю. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимущеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено

Саржевська І.В.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з  обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по виплаті заробітної плати (в тому числі: за час вимушеного простою, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги) за березень - липень 2017 року в розмірі 36156,85 грн. та безпідставності вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.Такий висновок суду першої інстанції не повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до наказу (розпорядженню) про припинення трудового договору від 17.07.2017 року №1611-ос Заложній О.Ю. має бути виплачена компенсація за 56 днів невикористаної відпустки.Суд першої інстанції в рішенні правильно звернув увагу на ці обставини, проте, помилково стягнув на  користь позивача компенсацію за 64 дня невикористаної відпустки без врахування передбачених законом податків та зборів.  Отже, при постановлення судового рішення має місце утримання з сум, що підлягають стягненню, а саме: Єдиного страхового внеску та військового збору, відповідно до чинного законодавства. Виходячи з наведеного вище, сума компенсації за 56 днів  невикористаної відпустки складає 14581,84 грн. з урахуванням передбачених законом податків та зборів, та саме ця сума має бути стягнута з відповідача на користь позивача.  За таких обставин, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення для справі, що призвело до невірного стягнення   суми компенсації за невикористану відпустку,   тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. Крім того, згідно з ч. 13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Задовольняючі апеляційну скаргу частково, апеляційний суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави  судовий збір у розмірі 375,08 грн. за подання позовної заяви, виходячи з задоволеної частини позовних вимог (29,63%).В іншій частині рішення суду залишити без змін.

24

Єдиний унікальний номер 236/3821/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Котельникова О.С. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за час вимущеного простою, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку змінено

Саржевська І.В.

Розраховуючи розмір середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки суд першої інстанції виходив з сум заробітної плати за період з липня 2016 року по лютий 2017 року. При цьому судом не враховано, що Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані. Якщо протягом розрахункового періоду відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи з нарахувань за цей день (лист Мінпраці та соцполітики №18-841 від 15.12.2003р.)Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що позивачем в березні 2017 року (згідно розрахунку з/п а.с.35) відпрацьовано 95 годин та нарахована сума 3133,14грн.Крім того, розраховуючи розмір сумарного заробітку за розрахунковий період, згідно прийнятих судом доказів (індивідуальні відомості про застраховану особу форма ОК-5, та розрахункові листи (а.с.27, 29, 111, 112)), суд виходив з заробітної плати за серпень 2016 року в розмірі 11392,71грн. Але згідно розрахунку (а.с.29) вона складає 1392,71грн.Враховуючи наведене отримана сума за розрахунковий період 07.2016р. - 06.2017р. складає:2241,39грн. + 1392,71грн. + 4703,09грн. + 4703,09грн. + 5212,40грн. + 4835,52грн. +4773,17грн. + 4773,17грн. + 3133,14грн.= 35767,68грн.Середньоденна заробітна плата складає 152,85грн. (35767,68грн. : 234дн. (кількість календарних днів за розрахунковий період, без урахування днів простою, відпусток за особистий рахунок та неявки з відома адміністрації (згідно розрахунків заробітної плати та доданих табелів обліку використання робочого часу і персоніфікованих даних)).Таким чином, розмір компенсації за невикористану відпустку складає 152,85грн.*28дн. = 4279,89грн. Позивачем до стягнення заявлена сума компенсації 5478,20грн., судом першої інстанції стягнуто 4994,84грн., тому колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги в цій частині, та стягненню компенсації за невикористану відпустку в розмірі 4279,89грн. Розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції послався на абзац перший пункту 8 Порядку №100, якою встановлено, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.При цьому суд першої інстанції виходив з заробітної плати позивача за січень - лютий 2017 року, пославшись на те, що позивача звільнено 17.07.2017, а попередні місяці (травень-червень 2017 року) був простій не з вини працівника з 20 березня 2017р.Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що позивачем в березні 2017 року відпрацьовано 95 годин, і в даному випадку слід керуватись абз.4 п.2 Порядку «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100, згідно якому, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.Таким періодом на переконання колегії слід вважати березень - квітень 2017р., і колегія погоджується з розрахунком позивача, наведеним в апеляційній скарзі:3133,14грн. : 95год * 327/2 = 5392,31грн. (3133,14 - нарахована заробітна плата за відпрацьовані години в березні - квітні 2017 року, 95 - кількість відпрацьованих год.,327/2 - середня кількість нормо-годин за березень - квітень 2017 року.Таким чином апеляційна скарга в цій частині є обґрунтованою і підлягає задоволенню. З відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу при припиненні трудового договору в розмірі 5392,31грн. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.Враховуючи викладене, висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають всім обставинам справи, рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає зміні. Відповідно до частин 1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.При зверненні позивача до суду першої інстанції, ним сплачено 704,80 грн. за подання позову в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку. За подання апеляційної скарги судовий збір не сплачувався.За рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір пропорційно задоволеній частині вимог - в розмірі 648,42грн. З урахуванням заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги в розмірі 29505,71грн., та фактично задоволених вимог в цій частині після перегляду рішення апеляційним судом - 28307,40грн., що складає 96%, то з відповідача на користь держави слід стягнути 676,60грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

25

Єдиний унікальний номер 236/4201/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Галушки Л.М. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Ткачов

О.М.

Апеляційний суд вважає неналежним доказом розрахунок суми вихідної допомоги, наданий  відповідачем, оскільки наданий ним розрахунок заробітної плати  Галушко Л.П. за березень 2017 року, в якому сума для відпусток зазначена 1491.20 коп., з якої здійснено нарахування вихідної допомоги при звільненні, ніким не підписаний і не завірений належним чином. Крім того, незрозуміло, чому почасова оплата зазначена за 40 годин, в той час як у табелі виходів зазначено 56 годин. Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що сума заборгованості по заробітній платі, стягнута судом першої інстанції підлягає зміні і має складати: за березень 2017 року  4 771.68 грн., квітень 2017 року - 3883.53 грн., травень 2017 року - 3883.53 грн., червень 2017 року - 3883.53 грн., липень 13523.49 грн., а всього  29 645.76 грн. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду, крім висновку про розмір заборгованості за березень 2017 року, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

26

Єдиний унікальний номер 236/2969/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Матлаєвої І.В. до ПАТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Ткачов

О.М.

Суд першої інстанції в рішенні правильно дійшов висновку про те, що з березня 2017 року по липень 2017 року позивачу не сплачена заробітна плата з врахуванням компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, проте, помилково взяв до уваги розрахунок середнього заробітку для обчислення компенсації та вихідної допомоги, яку надала позивач.  Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції надав суду належно оформлені довідки про розрахунки оплати відпустки та оплати середньомісячної зарплати для визначення вихідної допомоги. Довідки з зазначенням розміру місячних сум заробітної плати співпадають з наданими позивачем розрахунками (табуляграмами), і у апеляційного суду не викликають сумніву у їх правильності, оскільки такі розрахунки проведені з врахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженому постановою КМУ  від 8 лютого 1995 р. N 100 зі змінами та доповненнями (зокрема  п. 2 розділу  ІІ, п.п. 3, 4 розділу III).  Відтак, з відповідача на користь позивача має бути стягнута заборгованість по заробітної платі з березня 2017 року по 17 липня 2017 року (з врахуванням в липні 11 днів компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2356, 97 та вихідної допомоги в розмірі 4515,00 грн.)  в загальному розмірі 28056,55 грн. з утриманням передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів.За таких обставин, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі встановлені обставини, які мають значення для справі, що призвело до невірного стягнення   суми компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.Крім того, згідно з ч.13 ст.141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу частково, апеляційний суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 546,78 грн., виходячи з задоволеної частини позовних вимог (77,58%).  

27

Єдиний унікальний номер 236/4310/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.02.2019 року рішення по цивільній справі за позовом Іщенка М.О. до ПАТ «Укрзалізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено

Ткачов

О.М.

Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо утримання з сум, що підлягають стягненню, Єдиного страхового внеску та військового збору, відповідно до чинного законодавства, заслуговують на увагу. Частиною 1 ст.4 ЗУ«Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до частин 2, 8 ст. 9 цього Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Частиною 2 ст. 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. Також відповідно до ст.167.1. Податкового кодексу України ставка податку становить 18 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.Отже, при постановленні судового рішення має місце утримання з сум, що підлягають стягненню, а саме: Єдиного страхового внеску, військового збору та податку на доходи фізичних осіб, відповідно до чинного законодавства.На зазначені вимоги Закону суд першої інстанції уваги не звернув та задовольнив позовні вимоги про стягнення певних нарахованих сум заробітної плати без утримання передбачених законом податків та зборів, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за час вимушеного простою за березень-липень 2017 року, заробітної плати за березень 2017 року, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги підлягає зміні.

Ухвали

1

Єдиний унікальний номер 236/3533/18

Постановою Донецького апеляційного суду від 22.01.2019 року ухвалу  про повернення позовної заяви по цивільній справі за позовом ПАТ «Акціонерно-комерційний банк» Капітал» до Терновського Є.Л. про стягнення стягнення суми боргу за кредитним договором скасовано та направлено для продовження розгляду

Ткачов

О.М.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк звернувся з позовом до Терновського Є.Л. про стягнення суми боргу за кредитним договором на суму 7 890 654,75 гривень. Ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 09.10.2018 року позовна заява була залишена без руху, у зв'язку з несплатою судового збору за подачу позовної заяви, представнику позивача був наданий строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання Банком ухвали, для усунення недоліків.Копія вказаної ухвали отримана Банком 18.10.2018 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Відтак, строк для усунення недолік в позовній заяві закінчується 28 жовтня 2018 року. Банк 26.10.2018 року направив поштою до суду першої інстанції заяву про уточнення позовних вимог (зменшення розміру позовних вимог) № 649 від 26.10.2018 року, до якої додано оригінал платіжного доручення про сплату судового збору в сумі 2 100 грн.Ухвалою судді суду від 30.10.2018 року позовну заяву ПАТ «Акціонерно-комерційний банк «Капітал» до Терновського Є.Л. про стягнення суми боргу за кредитним договором повернуто позивачу. Як вбачається з матеріалів справи, позивач усунув недоліки і сплатив судовий збір за подачу позовної заяви в межах 10 денного строку, з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу позивача ПАТ «АКБ «Капітал» слід задовольнити, оскільки доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про повернення позовної заяви є обґрунтованими.Згідно з п.6 ч.1 ст. 374 та ч.ч.1,4 ст.379 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу про повернення позовної заяви позивачу та приймає постанову про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, слід дійти висновку, що ухвалу судді про повернення позовної заяви ПАТ«Акціонерно-комерційний банк «Капітал» слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

П.І.Б.судді

Справи адміністративної юрисдикції

Оскаржено

в апеляційному порядку

Результати перевірки судових рішень за апеляціями

Оскаржено

в касаційному

порядку

Результати перевірки судових рішень за касаціями

Постанови

Ухвали

Постанови

Ухвали

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

змін

змінено

скасовано

залишено без

 змін

змінено

скасовано

ухвалено

нове

рішення

направлено

на новий судовий

розгляд

залишено

заяву без розгляду

закрито   провадження

у справі

ухвалено

нове

рішення

направлено

на новий судовий

розгляд

залишено

заяву без розгляду

закрито   провадження

у справі

1. Бєлоусов А.Є.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2.Бікезіна О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

3. Мірошниченко О.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

4. Саржевська І.В.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

5. Ткачов О.М.

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Всього:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-