З прийняттям нового Цивільного процесуального кодексу України (2004 р.) у цивільному судочинстві широко використовується інститут заочного розгляду справи. Його мета – сприяти ефективному та оперативному здійсненню правосуддя.
Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації N R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.
Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, який не подав відзив, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення. Таким чином заочне провадження є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи.
Звертаємо увагу на деякі правові позиції Верховного Суду з цього питання.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Судом першої інстанції ухвалене заочне рішення, яким позовні вимоги банку задоволені. Відповідач звернувся до суду із заявою про його перегляд, в якій зазначив, що не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, також зазначив, що позовна заява подана позивачем з пропуском строку позовної давності. Суд першої інстанції відмовив відповідачу у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, апеляційний суд залишив заочне рішення без змін.
Висновки ВП ВС
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 202/1650/19 за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБИ_1 , ОСОБИ_2 про стягнення заборгованості з оплати послуг водопостачання та водовідведення,
Судом першої інстанції ухвалене заочне рішення, яким позовні вимоги задоволені частково. Відповідач ОСОБА 2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення суду. Суд апеляційної інстанції постановив, що під час розгляду справи було з`ясовано, що ОСОБА_2 не зверталася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, відповідно до частини першої статті 284 ЦПК України. Порядок перегляду заочного рішення було порушено ОСОБА_2, тому її апеляційна скарга є передчасною і апеляційне провадження, відкрите судом за цією апеляційною скаргою, підлягає закриттю.
Позиція ВС
Рішення суду першої інстанції, визначене, як заочне, повинно оскаржуватися у тому порядку, який визначений цивільним процесуальним законодавством України.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та не спростовується матеріалами справи, ОСОБА_2 до суду першої інстанції із заявою про перегляд його заочного рішення не зверталась.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження та повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення районного суду як поданої передчасно.
Постанова Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 668/8268/15-ц по справі про розірвання шлюбу.
Суд заочним рішенням позов чоловіка про розірвання шлюбу задовольнив, але згодом за заявою дружини своєю ухвалою скасував це заочне рішення й постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
Чоловік оскаржив зазначену ухвалу в апеляційному суді, який задовольнив його скаргу, скасував відповідну ухвалу районного суду та відмовив у задоволенні заяви відповідачки про перегляд заочного рішення.
При цьому апеляційний суд зазначив, що хоча ухвала про скасування заочного рішення не входить до переліку ухвал, визначених ст. 353 ЦПК України як таких, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, однак скасування цієї ухвали є необхідним та можливим відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України (аналогія закону).
Позиція ВС
Частиною 1 ст. 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Ухвали про задоволення заяви про перегляд заочного рішення у цьому переліку немає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом із рішенням суду (абз. 5 підпункту 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, складовою якого є право доступу до правосуддя, в аспекті апеляційного оскарження ухвали місцевого суду може бути обмежено на національному рівні з легітимною метою та із забезпеченням пропорційності при застосуванні відповідних правових засобів, передбачених процесуальним законом. Наведене не має наслідком порушення права на доступ до правосуддя.
Верховний Суд врахував, що ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на вказану ухвалу. Таке відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження питання, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, є розумним обмеженням, покликаним перешкодити хаотичному руху справи, і є передбачуваним для заявника з огляду на зміст ст. 353 ЦПК України.
Підготувала суддя
Краснолиманського міського суду О.В. Бікезіна
_03_03.png)
