В сучасному світі проблема насильства в сім'ї, потри всі досягнення цивілізації, зберігає свою актуальність. Таке насильство залишається однією з надзвичайно поширених форм порушення прав людини, від якого переважно страждають найбільш уразливі групи осіб (діти, жінки, які перебувають у стані економічної, психологічної чи іншої залежності від чоловіків, інтимних партнерів або батьків, особи з інвалідністю, похилого віку та ін.).
Це небезпечне явище добре відомо й сьогоднішньому українському суспільству, що підтверджується даними фахових соціологічних досліджень. Так, результати опитування населення України, що було проведено за сприянням ПРООН, засвідчили, що майже половина (44%) населення потерпає від різних форм насильства в сім'ї, при чому його третина стикається з жорстоким поводженням з боку членів сім'ї вже у дитячому віці.
Проблема насильства в сім'ї тривалий час була міцно прихована забороною втручання держави в особисте та приватне життя осіб. Однак сучасна правова доктрина, міжнародне право та європейська конвенційна спадщина, сконцентрована в практиці Європейського суду з прав людини, однозначно стали на позицію, що основоположними правами кожної людини є невід'ємне право на життя, свободу та особисту недоторканість, повагу до її честі та гідності, а заборона тортур, примусової праці та дискримінації становить основу правового статусу людини в цивілізованому суспільстві. Це означає, що будь-яка особа незалежно від статі, віку, стану здоров'я чи будь-яких інших чинників має право на ефективний захист від всіх форм та проявів насильства, при чому захист від насильства, що вчинюється з боку членів сім'ї чи інших близьких осіб, має бути не меншим, ніж від вчинення насильницьких дій з боку сторонніх.
Такий підхід поклав на державу позитивні зобов'язання створити ефективну систему запобігання та протидії насильству в сім'ї, доступну для жертв такого насильства, спрямовану на захист їхніх інтересів та недопущення ревіктимізації. В Україні її основу було закладено Законом України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 p., який визначив поняття, що ж таке насильство в сім'ї - це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю". Можна виділити наступні обов'язкові ознаки насильства в сім'ї: особами, що страждають від сімейного насильства, можуть бути тільки члени сім'ї (у до п. 2 ст. З Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, тобто цей Закон не поширюється осіб, що зустрічаються, але не перебувають у шлюбі тощо); діяння насильника повинне бути протиправним (тобто суперечити нормам чинного законодавства; діяння призвело або могло призвести до порушення прав члена сім'ї, як людини ; вина насильника повинна виявлятися у формі умислу, а не необережності.
Законодавство України у сфері протидії насильству в сім'ї закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне. Такий перелік форм насильства в сім'ї відповідає положенням Конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством стосовно жінок та домашнім насильством, яка була відкрита для підписання у 2011 р., в той час, як Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» був ухвалений у 2001 p., тобто десятьма роками раніше.
Відповідно до ст. 1 Закону фізичне насильство в сім’ї - це умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нанесення шкоди його честі і гідності.
Фізичне насильство в сім’ї може полягати в умисному вчиненні одним членом сім'ї стосовно іншого члена сім'ї протиправних дій фізичного спрямування, зокрема побиття, штовхання, ляпаси, спроби придушення, смикання волосся, викручування рук, кусання, хапання, катування, мордування, примусове позбавлення волі, обмеження пересування тощо.
Згідно зі ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність за вчинення фізичного насильства в сім’ї настає лише у разі «застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень». За вчинення інших протиправних дій фізичного характеру передбачена кримінальна відповідальність.
Наступною формою насильства виступає сексуальне насильство в сім’ї, під яким Закон розуміє протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї (ст.1 Закону).
Сексуальним насильством в сім’ї може виступати зґвалтування, у тому числі «зґвалтування у шлюбі», сексуальні домагання, примус до небажаних сексуальних контактів проти волі особи; примус до болісних, садистських статевих зносин, групового сексу та застосування предметів для цієї мети; примус до спостереження за статевими зносинами, що відбуваються між іншими людьми (зокрема, перегляд порнографічних фільмів); застосування погрози насильством для примусу партнера (найчастіше жінки) до згоди на сексуальний зв'язок. Окрім цього, до сексуального насильства в сім’ї належить інцест - сексуальні відносини між близькими родичами: батьком і донькою, матір'ю і сином, братом і сестрою тощо.
Надзвичайно небезпечним проявом сексуального насильства в сім’ї є дії сексуального характеру стосовно дитини: розбещення дитини; демонстрація дитині (підлітку) статевих органів (ексгібіціонізм); демонстрація акту онанізму; втягування дитини у заняття дитячою проституцією або дитячою порнографією тощо.
Сексуальне насильство, як форма насильства в сім’ї не включено до складу ст. 173-2 КУпАП, оскільки тягне за собою кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, яка передбачена розділом IV Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 1 Закону психологічне насильство в сім’ї це насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Психологічне насильство може мати наступні прояви: ігнорування почуттів особи; образа переконань, що мають цінність для особи, її віросповідання, національної, расової належності або походження; соціального статусу, приниження особи у формі брутальних виразів на її адресу, публічної образи, потурання почуття власної гідності; переслідування особи (частіше жінки чи дівчини) через уявлені особою протилежної статі сексуальні зв'язки; обмеження свободи дій та пересування особи; погрози спричинити фізичну чи економічну шкоду; погрози залишити сім'ю, побити чи вбити дружину, дітей; підбурюванні до самогубства; примус до протизаконних дій; ізоляція від оточуючих; маніпуляція з використанням дітей; заперечення наявності проблеми насильства, перекладання відповідальності за неї на партнера; обмеження в самореалізації, навчанні, роботі; використання лайливих слів, криків, образливих жестів з метою приниження члена сім'ї та гримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних захворювань і навіть призводить до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства. Саме дії, що кваліфікуються як психологічне насильство в сім'ї, складають більше 90% справ, в яких правопорушники притягаються до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП.
Економічне насильство в сім'ї визначається, як умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я (ст. 1 Закону).
Економічне насильство може проявлятися в різних формах: позбавлення матеріальних ресурсів для належного фізичного та психологічного добробуту, повна звітність за витрачені гроші (аж до копійки), відбирання всіх зароблених грошей, заборона працювати члену сім’ї за всупереч його бажанню і працездатності, примус члена сім'ї виконувати тяжку, непосильну роботу, відмова члена сім'ї працювати і робити рівнозначний внесок у добробут родини тощо. Одним з найбільш поширених проявів економічного насильства в Україні є вигнання з дому (квартири), що в переважній більшості випадків застосовується до жінок та дітей.
Законодавство України у сфері запобігання та протидії насильству в сім'ї поширюється на коло осіб, яке охоплюється поняттям «члени сім'ї».
Відповідно до ст. 1 Закону члени сім'ї - особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.
Таке визначення кореспондує поняттю сім'ї, що міститься в ст. З Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. №2947-111, який набув чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 р. Згідно з Сімейним кодексом сім'я є первинним та основним осередком суспільства. ЇЇ складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Виходячи з наведених дефініцій, можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством України жертвами насильства в сім'ї чи кривдниками залежно від ступеню споріднення можуть бути:
o один з подружжя (жінка або чоловік);
o особи, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, тобто жертвами насильства в сім'ї можуть бути так звані «співмешканці»;
o дитина(діти);
o пасинок(падчерка);
o брати й сестри;
o батьки (мати, батько);
o дід (баба);
o онук (онуки);
o всиновлена особа та усиновлювач;
o особи, які перебувають у відносинах опіки (піклування);
o інші родичі прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання.
Законодавство України в сфері запобігання насильству в сім'ї застосовується до всіхосіб, які постраждали від такого насильства на території України, незалежно від громадянства України чи його відсутності, що відповідає міжнародним стандартам у сфері протидії домашньому насильству.
При розгляді судами справ, що пов'язані з вчиненням насильства в сім'ї, суди виходять з максимально широкого тлумачення терміну «члени сім'ї», з тим, щоб забезпечити його відповідність міжнародним стандартам у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Згідно з законодавством України у сфері протидії насильству в сім'ї', член сім'ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства з боку іншого члена сім'ї, визнається жертвою насильства в сім’ї (ст. 1 Закону). Цей термін не є типовим для національної юридичної термінології, що, як правило, оперує відповідними поняттями «потерпілий» або «постраждалий». Однак він є загальновживаним в міжнародно-правових актах, що стосуються протидії домашньому насильству.
Окрему категорію жертв насильства в сім'ї (окрім дорослих її членів) становлять діти. Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. (набув чинності 1 січня 2004 р.) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Насильство в сім'ї над дитиною охоплюється поняттям жорстокого поводження з дітьми, що означає «будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею» (п. 1.4 Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затвердженого наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України 16 січня 2004 р. №5/34/24/11).
До жорстокого поводження з дитиною в сім'ї відносяться такі ознаки - образи, нехтування, недбале поводження, залишення без догляду чи піклування та інші форми фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства над дитиною з боку осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, що порушують права дитини, перешкоджають її нормальному розвитку, завдають шкоду фізичному чи психічному здоров'ю дитини чи створюють загрозу її заподіяння.
Законом України «Про попередження насильства в сім’ї» передбачено систему спеціальних заходів з попередження насильства в сім'ї, що належать до запобіжних заходів та виступають формою реагування з боку держави на вчинення особою актів сімейного насильства з метою індивідуальної профілактики насильницької поведінки та запобігання вчинення сімейного насильства в особливо тяжких формах. Спеціальні заходи з попередження насильства в сім'ї не є видами юридичної відповідальності.
До передбачених Законом спеціальних заходів з попередження насильства в сім'ї належать:
· офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї ;
· узяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили сімейне насильство ;
· обов'язок пройти корекційну програму;
· захисний припис
Сьогодні, згідно з Законом України «Про попередження насильства в сім'ї» (ст. З, а також Розділ II), здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї покладається на:
· спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї (таким органом визнано Міністерство соціальної політики України, його
управління та відділи на місцях);
· відповідні підрозділи національної поліції, до яких віднесено службу дільничних інспекторів поліції та кримінальну поліцію у справах дітей;
· органи опіки і піклування;
· спеціалізовані установи для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства, до яких належать: кризові центри для членів сімей, в яких вчинено насильство в сім'ї або існує реальна загроза його вчинення, та центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї'. '
Інші нормативно-правові акти (Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів правоохоронних органів питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї; Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення; Порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах та ін.) до переліку органів та установ, які здійснюють діяльність, спрямовану на попередження насильства в сім'ї, жорстокого поводження з дітьми та роботу з сім'ями, в яких відбувається насильство в сім"і, додають до вказаного переліку інших суб'єктів, що опікуються постраждалими особами, зокрема:
§ службу у справах дітей;
§ центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді;
§ органи та заклади охорони здоров'я;
§ органи освіти та навчальні заклади.
Доки не відбулась реформа механізму запобігання та протидії насильству в сім’ї суд не віднесено до системи органів та установ, що вживають заходи з профілактики насильства в сім'ї'. Однак саме суду сьогодні відведено провідну роль у механізмі протидії насильству в сім'ї, оскільки лише суд уповноважений притягати до юридичної відповідальності осіб, винних у його вчиненні.
Суди розглядають такі категорії справ, пов'язаних з насильством в сім'ї, як:
ü справи про притягнення осіб до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї;
ü кримінальні справи, пов'язані з вчиненням насильства в сім'ї;
ü цивільні справи, пов'язані з вчиненням насильства в сім'ї, у тому числі ті, що виникають з сімейних правовідносин.
Адміністративне законодавство України містить спеціальну норму, що закріплює адміністративну відповідальність за вчинення насильства в сім’ї невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми. Зазначені дії кваліфікуються за ст. 173-2 КУпАП
Про притягнення до адміністративної відповідальності за дії, що є проявом насильства в сім’ї можна говорити у випадках вчинення наступних адміністративних правопорушень:
- ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, яке тягне адміністративну відповідальність за ст. 184 КУпАП;
- доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, що їх замінюють, або іншими особами, що охоплюється ст. 180 КУпАП;
- нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян, що порушують громадський порядок і спокій громадян, утворюють дрібне хуліганство і тягнуть за собою адміністративну відповідальність за ст. 173 КУпАП;
- якщо під час насильства в сім'ї було допущено порушення тиші на вулицях, площах, у парках, гуртожитках, житлових будинках та інших громадських місцях у заборонений рішеннями сільських, селищних, міських рад час, то таке діяння тягне за собою відповідальність за ст. 182 КУпАП;
- дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати тягне адміністративну відповідальність за ст. 51 КУпАП.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, розглядаються протягом доби (ч. 2 ст. 277 КУпАП). За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 КУпАП, суд (суддя) виносить постанову у справі:
· про накладення адміністративного стягнення;
· про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
· про закриття справи.
Кримінальне законодавство України, на відміну від адміністративного, не містить складу окремого злочину «насильство в сім'ї», проте чимало статей Кримінального кодексу України передбачають відповідальність за злочини, що часто вчиняються стосовно членів сім'ї та є проявом різних видів сімейного насильства.
У Кримінальному кодексі Україні можна виділити дві групи злочинів, що можуть бути вчинені в результаті насильницьких дій у сім'ї: 1) злочини, які можуть бути вчинені внаслідок сімейного насильства, але не враховують в основних чи кваліфікованих складах фактор насильства в сім'ї (ст.ст. 115-116, 119-123, 125-127, 129, 133, 135, 136, 143, 146, 149, 152, 153, 194,195, 303 КК); 2) злочини, які цілеспрямовано передбачають кримінальну відповідальність за умисні насильницькі дії з боку членів сім'ї (ст. 117, ч.2 ст. 135, 150-1, ч. 2 ст. 155, ч.2 ст. 156, 164-167, ч.2 ст. 304, ч.2 ст. 323 КК).
З урахуванням найбільш широкого підходу до можливих форм та проявів сімейного насильства, а також поняття та чотирьох форм насильства в сім'Ї, передбачених ст. 1 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», можна виділити наступні склади злочинів, які вчинюються на ґрунті сімейного насильства та тягнуть за собою кримінальну відповідальність:
а) Фізичне насильство в сім'ї, за яке передбачено кримінальну відповідальність,
може бути вчинення у вигляді злочинів проти життя, злочинів проти здоров'я, зло
чинів, які ставлять у небезпеку життя чи здоров'я члена сім% та злочинів проти особистої волі.
Злочини проти життя, до яких належать убивства (статті 115-118 КК) та доведення до самогубства (ст. 120 КК), являють собою найбільш тяжкі злочини, що можуть бути вчинені внаслідок насильства в сім'ї'. Сімейне насильство у багатьох випадках має прояв у вчиненні злочинів проти здоров'я. Заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості тягне відповідальність за статтями 121-125 КК. Побої і мордування, вчиненні по відношенню до жертв сімейного насильства, містять склад злочину, передбаченого ст. 126 КК. У випадках, коли один член сім'ї, маючи на меті спонукати іншого члена сім'ї вчинити дії, що суперечать його волі, заподіює сильний фізичний біль, фізичні або моральні страждання шляхом нанесення побоїв або вчиняє інші насильницькі дії, відповідальність настає згідно зі ст. 127 КК за катування. До злочинів проти здоров'я як виду фізичного насильства в сім'ї також належать зараження одним членом сім'ї іншого вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130 КК) та зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).
Фізичне насильство в сім'ї як злочин, що наражає на небезпеку життя та здоров'я особи, - це таке діяння одного члена сім'ї стосовно іншого, внаслідок якого потерпілий лишається без допомоги, що створює реальну загрозу його життю чи здоров'ю. До таких злочинів можна зарахувати, зокрема, залишення в небезпеці (ст. 135 КК), злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК).
Сімейне насильство, що загрожує життю та здоров'ю особи, може виражатися і у вчиненні злочинів, пов'язаних із схилянням до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їхніх аналогів (ст. 314, 315 КК). Законом України «Про внесення змін до статей 304 та 323 Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти сім'ї та дітей» від 1 жовтня 2008 р. було внесено зміни до ст. 323 КК «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу», які передбачили як кваліфікуючу обставину вчинення таких дій батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, його тренером та деякими іншими особами.
Злочини проти особистої волі, як прояв фізичного насильства в сім'ї можуть мати місце у вигляді незаконного позбавлення волі одного члена сім'ї іншим (ст. 146 КК), а також у торгівлі людьми або іншій незаконній угоді щодо передачі людини (ст. 149 КК). Судова практика свідчить про те, що у межах фізичного насильства в сім'ї злочин, передбачений ст. 149 КК, переважно полягає у вчиненні батьками або особами, які їх замінюють, продажу або іншої незаконної угоди щодо їхньої новонародженої або малолітньої дитини.
б) Сексуальне насильство в сім'ї може бути виражене у вчиненні злочинів проти
статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також злочинів проти громадської моральності.
До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи можна віднести зґвалтування (ст. 152 КК), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК). Ст. 154 КК встановлює відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок природним або неприродним способом особою, від якої жінка чи чоловік матеріально залежні. Факт перебування винного у шлюбі з потерпілим або наявність тривалих статевих стосунків не виключає відповідальності за ці злочини. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тягнуть за собою відповідальність за ст. 155 КК, а розбещення неповнолітніх - за ст. 156 КК. Кваліфікуючою ознакою, що обтяжує відповідальність за ці злочини, виступає вчинення таких дій батьком, матір'ю, особою, яка їх замінює, та окремими іншими особами, коло яких передбачене частиною 2 цих статей.
Сексуальне насильство в сім'ї як злочин проти громадської моральності може полягати у примусі чи втягненні у заняття проституцією шляхом застосування насильства або погрози його застосування, знищення або пошкодження майна, шантажу або обману, що тягне за собою кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 303 КК, а вчинення таких дій щодо дитини - за частинами 3 та 4 тієї ж статті. Примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру тягне за собою відповідальність за ч.4 ст. 301 КК.
Економічне насильство в сім'ї, як злочин може мати такі форми:
· ухилення від сплати платежів, які один член сім’ї зобов'язаний сплачувати на користь іншого (ст. 164, ст. 165 КК);
· протидія законній господарській діяльності одного члена сім’ї з боку іншого або, навпаки, примушування члена сім'ї займатися певними видами діяльності (ст. 150, ст. 206, ст. 303, ст. 304 КК);
· порушення недоторканності житла (ст. 162 КК);
· зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК);
· протиправні дії одного члена сім'ї щодо майна, яке належить іншому члену сім’ї або перебуває у сумісний спільній власності (статті 185-187, 189, 190, 194, 289, 356 КК).
Кримінальна відповідальність за такі дії суттєво відрізняється залежно від того, чи є предметом таких дій майно, що є чужим для винної особи (належить потерпілому члену сім’ї на праві особистої приватної власності або є спільною сумісною власністю, у якій немає частки винної особи), або ним виступає майно, що перебуває у спільній сумісній власності члена сім’ї, який вчиняє насильство, та потерпілого. Питання належності майна члену сім’ї на праві особистої приватної власності, спільної сумісної власності подружжя або спільної сумісної власності батьків та дітей регулюються главами 7, 8, 10 та 14 Сімейного кодексу України.
г) Психологічне насильство на відміну від інших видів насильства в сім'ї тягне за собою кримінальну відповідальність лише у небагатьох випадках. Як окремий, самостійний склад злочину психічне насильство в сім'ї може виражатися у погрозі вбивством
(ст. 129 КК) та погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом (ст. 195 КК). Зазначені погрози тягнуть за собою кримінальну
відповідальність лише за умови наявності реальних підстав побоюватися здійснення цих
погроз. Психологічним насильством в сім'ї може виступити розголошення одним з членів сім'ї таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя)
(ст. 168 КК), а також жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК).
Слід зазначити, що психологічне насильство в багатьох випадках виступає способом вчинення інших видів насильства в сім'ї (наприклад, погроза застосування фізичного насильства може виступати способом вчинення незаконного позбавлення волі, зґвалтування, розбою, вимагання, примушування до зайняття проституцією тощо).
У випадках, коли насильство в сім'ї пов'язано з порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, такі дії розглядаються як хуліганство й тягнуть за собою відповідальність за ст. 296 КК. Під час вчинення так званого побутового хуліганства може застосовуватися фізичне насильство щодо інших членів сім'ї (нанесення побоїв, тілесних ушкоджень), сексуальне насильство (наприклад, груба непристойність, публічне оголення), економічне насильство (знищення або пошкодження майна, виселення із житла) або психічне насильство (погрози застосувати насильство, стрілянина у повітря тощо).
Якщо дії особи, яка вчинила насильство в сім'ї, підпадають під ознаки злочину або адміністративного правопорушення, то разом з притягненням правопорушника до кримінальної або адміністративної відповідальності, до нього можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності в порядку, передбаченому ст. 328 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 40 КУпАП.
У той же час, якщо дії особи, яка вчинила насильство в сім’ї, не містять ознак злочину, або розгляд справи в кримінальному або адміністративному порядку не було ініційовано, потерпіла особа в будь-якому випадку завжди має право подати позовну заяву і притягти винну особу до цивільно-правової відповідальності, під якою слід розуміти негативні для порушника наслідки скоєного ним правопорушення (насильства в сім'ї), які виявляються в необхідності відшкодування потерпілому заподіяних моральних і матеріальних збитків.
Крім кримінальної, адміністративної та цивільно-правової відповідальності, вчинення насильства в сім'ї стосовно дитини тягне за собою негативні наслідки, передбачені сімейним законодавством України.
Жорстоке поводження з дитиною, а також вдавання до будь-яких видів експлуатації дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва визнаються СК як підстави для позбавлення батьківських прав (відповідно, п. З, п. 5 ст. 164 СК) або відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (ч. 1 ст. 170 СК).
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, судами України в 2015 році було розглянуто справ, пов’язаних з насильством в сім’ї та притягнуто до адміністративної відповідальності 90769, справ, які виникають з сімейних правовідносин, щодо позбавлення батьківських прав 17501.
Про значення Краснолиманського міського суду Донецької області в механізмі протидії насильству в сім'ї в Україні свідчить кількість розглянутих справ, пов'язаних з насильством в сім'ї. Так, за даними у 2015 році надійшло 43 справи про адміністративні правопорушення, щодо вчинення насильства в сім'ї (за ст. 173-2 КУпАП) та 2 справи - щодо невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків по вихованню дітей (за ст. 184 КУпАП), що стосується справ, які виникають з сімейних правовідносин, то у 2015 р. судами були прийняті рішення, щодо позбавлення батьківських прав у 10 справах з 13 справ.
У практиці Європейського суду з прав людини налічується 8 рішень, що стосуються порушення прав людини, встановлених у Європейській конвенції в ситуаціях насильства в сімї. Це, зокрема, А проти Сполученого Королівства (1998), Контрова проти Словаччини (2007), Беваква та С проти Болгарії (2008), Бранко Томасік та інші проти Хорватії (2009), Опуз проти Туреччини (2009), Е.С та інші проти Словаччини (2009), А проти Хорватії (2010) таХайдуова проти Словаччини (2010).
Одним із прицедентним рішенням у системі Європейського суду у справах щодо домашнього насильства є Справа «А. проти Сполученого Королівства»
Заявник А., 1984 р.н., оскаржував порушення cm. З,8,13 та 14 Європейської Конвенції. Визнано порушення статті 3 Конвенції.
Присуджено компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000 фунтів стерлінгів. Покриття матеріальних витрат - 20000 фунтів стерлінгів.
Обставини справи
Дана справа стосується фізичного насильства в сім’ї стосовно дитини. Заявник А., хлопець, якому на час звернення до Європейського суду було 10 років, та його молодший брат протягом довгого часу страждали від фізичного насильства з боку вітчима. Вперше насильство було зафіксовано у травні 1990 p., тоді дітей було поставлено на місцевий облік захисту дітей через фізичне насильство. Вітчим (на той час ще співмешканець матері) отримав попередження від поліції. Діти були зняті з обліку у листопаді 1991 р.
У лютому 1993 р. вчитель повідомив Департамент соціальних послуг, що брат заявника А. розповів, що його брата вітчим лупцює палицею. Вітчим був заарештований 5 лютого 1993 р. та випущений на волю під заставу наступного дня. Того ж дня заявника А. було оглянуто лікарем та виявлено численні синці. Було зроблено висновок, що синці з'явилися від ударів садовою палицею, удари наносили з великою силою та неодноразово.
У лютому 1994 р. вітчим був звинувачений в нападі з нанесенням тілесних ушкоджень. Під час розгляду справи в суді захист обвинуваченого не оскаржував самі факти систематичного побиття хлопця, проте намагався довести, що це було виправдано та необхідно, оскільки А. був складною дитиною і не підкорювався родинній та шкільній дисципліні. У законодавстві Сполученого Королівства в той час існувала загальна заборона на завдання тілесних ушкоджень. Проте в рамках кримінального судочинства щодо нападу на дитину державний обвинувач повинен був довести присяжним, що напад із нанесенням тілесних ушкоджень не є законним покаранням. Батьків або інших осіб, які ос замінюють, захищав закон, якщо вони застосовували покарання, які були помірними та виправданими в даних обставинах. У своєму зверненні до присяжних суддя зазначив, що останні мають оцінювати не той факт, що були застосовані тілесні покарання, а чи були вони достатньо обґрунтованими у цьому випадку. Більшістю голосів присяжні вирішили, що вітчим не винен у нанесенні тілесних ушкоджень заявнику А.
16 липня 1994 р. заявник А. звернувся до Європейської комісії з прав людини. Він скаржився, що держава не змогла захистити його від жорстокого поводження з боку його вітчима, що в свою чергу є порушенням статті 3 (заборона катувань) та/або статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції; що йому було відмовлено в юридичному захисті за його скаргою, що порушує ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту), а також на те, що національне законодавство стосовно заборони нападів є дискримінаційним стосовно дітей, що порушує ст. 14 (заборона дискримінації) у зв'язку із ст. З та 8.
У 1997 р. Європейська комісія з прав людини одностайно дійшла висновку, що було порушено статтю 3 Конвенції, звернула увагу на недоцільність розгляду скарги за статтями 8 і 14, а також встановила відсутність порушення статті 13. Комісія передала справу до Європейського суду з прав людини.
Цікавим є той факт, що Уряд Сполученого Королівства погодився з висновком Комісії щодо порушення статті 3 Конвенції, проте просив Європейський суд обмежитись розглядом обставин справи без будь-яких загальних заяв щодо тілесних покарань дітей. Заявник А. просив суд підтвердити, що національний закон не повинен миритися прямо чи опосередковано з будь-яким рівнем навмисного насильства стосовно дітей.
У 1998 р. Європейський суд виніс рішення, у якому визнав, що покарання хлопця було негуманним та принизливим поводженням, що в свою чергу є порушенням статті З Європейської конвенції. Суд також зазначив, що жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3: Оцінка цього мінімуму відносна: вона залежить від усіх обставин справи, наприклад, характеру та умов поводження, його тривалості, фізичних і психічних наслідків та (у деяких випадках) статі, віку та стану здоров'я жертви (§20). Отже, Суд констатував, що таке поводження, що було застосоване до заявника (систематичне побиття палицею з особливою силою), досягає рівня жорстокості за статтею 3 Конвенції. Також судом було встановлено, що законодавство Великобританії не забезпечило належного захисту заявникові від поводження та покарання, що у свою чергу призвело до порушення статті 3 Конвенції. У своєму рішенні Суд вказав, що зобов'язання Високих договірних сторін відповідно до статті 1 Конвенції полягає у забезпеченні кожному, хто знаходиться під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, визначених в Конвенції, що в поєднанні зі статтею 3 вимагає від держав вживати заходів,покликаних забезпечити, щоб. особи, які знаходяться під їхньою юрисдикцією, не були піддані тортурам або нелюдському чи такому, що принижує гідність, видам поводження чи покарання, у тому числі жорстокому поводженню з боку фізичних осіб. Діти та інші вразливі категорії осіб мають право, зокрема, на державний захист у формі ефективного стримування таких серйозних посягань на особисту недоторканість (§22).
На думку Суду, закон не забезпечив адекватного захисту заявника від поводження та покарання в порушення статті 3. Уряд також визнав, що цей закон в даний час не забезпечує адекватний захист, дітей і повинен бути переглянутий. В обставинах даної справи ненадання належного захисту є порушенням статті 3 Конвенції .
Заявникові А. було присуджено компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000 фунтів стерлінгів та покриття витрат по справі у розмірі 20000 фунтів стерлінгів.
Як протидіяти насильству в сім’ї?
По-перше, на захисті сім'ї від насильства стоїть закон, який так і називається: Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" (від 15.12.2001 № 2789-ІІІ).
По-друге, у містах є служби, які надають допомогу жертвам насильства в сім'ї Якщо ж необхідно терміново припинити насильство, ви можете зателефонувати в національну поліцію - "102".
Крім того, управління (відділи) у справах сім'ї та молоді держадміністрацій приймають і розглядають заяви (повідомлення) про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його виникнення. Що ж стосується вчинення або реальної загрози вчинення фізичного або сексуального насильства в сім'ї, то про це повідомляють у правоохоронні органи.
На жаль, статистика по Україні є неповною. Ми не знаємо, скільки фактів насильства існує насправді. Тому що насильство в більшості випадків замовчується. Багато хто з жінок не вважають по відношенню до себе насильством той факт, що їх б'ють чоловіки. Багато дітей не можуть сказати про насильство публічно, тому що вони не розуміють, що відбувається по відношенню до них. Якщо Ви стали жертвою насилля в сім’ї раджу звертатися на національну «гарячу» лінію по запобіганню насильства безкоштовно зі стаціонарних телефонів у мережі України за телефоном 0-800-500-335 або безкоштовно з мобільного за номером 386.
матеріал підготовлений помічником судді Катериною Полупан
_03_03.png)
