Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 листопада 2016 року (головуючий суддя Белоусов А.Є.) громадянина З. визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу злочину.
Досудовим слідством громадянин З. обвинувачувався у тому, що він 06.07.2016 року, близько 19 год. в лісовому масиві, розташованому поблизу вул. Української в сел. Дробишеве Лиманської міської ради Донецької області, знайшов дикорослу коноплю та зірвав листя і декілька гілок цієї рослини, чим незаконно придбав наркотичний засіб «канабіс» для особистого вживання без мети збуту.
Вказані частини рослини З. поклав до поліетиленового пакету і поніс до себе додому для подальшого вживання без мети збуту. По дорозі був зупинений співробітниками поліції, які під час розмови запитали у З. чи є у нього при собі будь-які заборонені предмети, на що останній відповів позитивно.
Громадянин З. був доставлений до адміністративної будівлі Лиманського ВП Слов'янського ВП ГУ НП України в Донецькій області, де при проведенні в приміщенні службового кабінету огляду його особистих речей виявлено та вилучено у З. особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, маса якого в перерахунку на суху речовину складає 114 г.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року виправдувальний вирок суду першої інстанції щодо громадянина З. залишено без зміни.
Постановою Верховного суду від 05 лютого 2019 року ухвала Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року залишена без зміни.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначила, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що протокол огляду місця події, в якому відображено вилучення у обвинуваченого речовини рослинного походження і є у цьому кримінальному провадженні ключовим доказом, здобутий з порушенням закону.
Так суд першої інстанції з'ясував, що обвинувачення З. за ч. 2 ст. 309 КК ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведення огляду місця події від 06.07.2016 року, відповідно до якого огляд місця події проведено у приміщенні службового кабінету Лиманського відділення поліції Слов'янського ВП ГУ НП України в Донецькій області.
Втім, згідно з ч. ч. 2, ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після завершення огляду. З урахуванням наведеного, огляд місця події є єдиною слідчою дією, що у невідкладних випадках може проводитись до початку внесення даних про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається.
Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б стали підставою для проведення огляду місця події у приміщенні службового кабінету Лиманського відділення поліції Слов'янського ВП ГУ НП України. Натомість, відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесені до ЄРДР лише після проведення огляду місця події та на підставі даних, отриманих в результаті проведення такого огляду.
Отже посилання на протокол огляду місця події від 06.07.2016 року як на доказ є недопустимим, оскільки він отриманий з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, встановлених нормами ч. 4 ст. 208 та ст. 214 КПК.
Так, у своєму рішенні по справі «Пантелеєнко проти України», Європейський суд з прав людини підкреслює, що вираз «відповідно до закону» значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов'язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.
В рішенні по справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
З таких підстав суд визнав недопустимими й докази, які є похідними, зокрема, й висновок судової хімічної експертизи від 08.07.2016 року № 695, постанову про визнання речовим доказом речовини рослинного походження та її зберігання від 15.07.2016 року та інші.
Суд критично оцінив й протокол проведення слідчого експерименту від 26.07.2016 року та відеозапис слідчого експерименту, оскільки ці докази містять у собі фактичне зізнання З. у скоєнні правопорушення, але в суді першої інстанції З. від таких зізнань відмовився, вказав про психологічний тиск на нього з боку поліції.
Додатково суд звернув увагу, що З. органом досудового розслідування висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 309 КК, як вчинене повторно (оскільки обвинувачений вже раніше був засуджений за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК, вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року). Проте, суд зазначив, що вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 11.04.2016 року законної сили на момент винесення нового вироку не набрав.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до системного аналізу кримінального процесуального закону при розгляді кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись закріпленого у ч. 1 ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості.
Крім того, як вбачається з практики Європейського суду з прав людини принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд провадження з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого.
З повним текстом судового рішення можливо ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79684896
_03_03.png)
